Справа № 826/5496/18 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.
30 січня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого-судді: Кучми А.Ю.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.
за участю секретаря: Тищенко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2018 (м. Київ, дата виготовлення повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ТОВ «Нікея-ЛТД» звернулося з позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про: визнання незаконним та скасувати рішення відповідача № 12553/10/26-55-08-05 від 06.09.2017; зобов'язання відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період: календарний місяць серпень 2017 року, з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД», з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 04.09.2017.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві необґрунтовано відмовлено у прийнятті податкової декларації Товариства з податку на додану вартість та додатків до неї за серпень 2017 року. Позивач вважає такі дії відповідача щодо не прийняття звітності в паперовому вигляді протиправними, оскільки позивач має право подавати звітність в порядку п. 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив у повному обсязі, посилаючись на те, з 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VІІІ від 28.12.2014, яким внесено зміни до Податкового кодексу України, зокрема у частині подання звітності з податку на додану вартість, а саме: встановлено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством, у той час, як позивачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2017 року засобами поштового зв'язку та тим самим порушено вимоги п. 49.3 ст. 43 податкового кодексу України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2018 у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову повністю.
У судове засідання - 30.01.2019 з'явились представники позивача та відповідача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не дотримано роз'яснень щодо подання податкової звітності платником податків, якому анульовано свідоцтво, а тому така декларація не може бути визнана прийнятою. Позивачем порушено порядок подання податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2017 року, оскільки останнім порушено порядок її направлення, а саме: особисто у паперовій формі, замість електронної форми, що є також підставою для визнання її неприйнятою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відому у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
За матеріалами справи 04.09.2017 ТОВ «Нікея-ЛТД», в особі директора товариства Терещенка К.А., у паперовій формі подало до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві декларацію з податку на додану вартість за звітний період: календарний місяць серпень 2017 року з додатками № 2, 3, 4 та 5 та викладенням доповнень до податкової декларації з податку на додану вартість відповідно до абзацу другого п. 46.4 ст. 46 Податкового кодексу України у формі листа № 116.
Листом ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві за № 12553/10/26-55-08-06 від 06.09.2017 «Про відмову у прийнятті» позивачу відмовлено у прийнятті податкової звітності за серпень 2017 року, оскільки свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Нікея-ЛТД» за ІПН 335468526557 анульоване 25.05.2016.
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2018 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2018 у справі № 826/15293/16 за позовом ТОВ «Нікея-ЛТД» до ДФС України, ДФС у м. Києві, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, Уповноваженої Верховної Ради України Денисової Л.Л. зокрема про визнання незаконним та скасування рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві № 485/26-55-12-05 від 25.05.2016 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Нікея-ЛТД» задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25.05.2016 р. № 485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД».
Зазначене вказує на безпідставність неприйняття податкової звітності позивача контролюючим органом з підстав анулювання свідоцтва платника ПДВ.
В той же час, податкову звітність за серпень 2017 року подано у спосіб, що суперечить 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України, а саме: на паперових носіях.
Так, з 01.01.2015 набув чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи«, згідно з яким запроваджено систему електронного адміністрування податку на додану вартість та передбачено подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі (далі - Закон № 71).
На підставі Закону № 71 змінено редакцію статті 49 Податкового кодексу України та встановлено імперативний припис, відповідно до якого податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до пункту 46.5 статті 46 Податкового кодексу України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
На виконання цієї норми наказом Міністерства фінансів України № 13 від 23.01.2015, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 102/26547 (далі - Наказ № 13) внесені зміни, зокрема, до Форм податкової декларації з податку на додану вартість, уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 966 від 23.09.2014, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.10.2014 за № 1267/26044 (далі - Порядок № 966); Порядку визначення відповідності платника податку на додану вартість критеріям, які дають право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1128 від 14.11.2014.
У подальшому, наказом Міністерства фінансів України № 21 від 28.01.2016, який вступив в силу з 01.02.2016 затверджено, зокрема, нову форму податкової декларації з податку на додану вартість та порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289 (далі - Порядок № 21).
Згідно п. 3 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Мінфіну № 21 від 28.01.2016, на який посилається податковий орган в своєю листі № 12553/10/26-55-08-06 від 06.09.2017 «Про відмову у прийнятті» платник податку зобов'язаний здійснити відправлення податкової звітності на адресу відповідного контролюючого органу:
- при поданні податкової звітності в електронній формі - не пізніше закінчення останньої години дня, в якому спливає граничний строк подання податкової декларації, визначений пунктом 5 розділу II цього Порядку; у разі надсилання декларації поштою у випадку, передбаченому пунктом 2 цього розділу, платник податку зобов'язаний здійснити таке відправлення на адресу відповідного контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення граничного строку подання податкової декларації, визначеного пунктом 5 розділу II цього Порядку.
Згідно п. 2 розділу ІІІ Порядку декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у пункті 6 розділу I цього Порядку, подаються до контролюючого органу за місцем обліку платника податку відповідно до встановленого законодавством порядку сплати податку.
Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складання нового договору подавати податкову звітність до контролюючого органу, в якому він перебуває на обліку як платник податку, в один із таких способів: 1) особисто платником податку або уповноваженою на це особою; 2) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення.
На час виникнення спірних у цій справі правовідносин, подання електронної податкової звітності здійснювалося відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис» та Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України № 233 від 10.04.2008 (далі - Інструкція № 233).
Відповідно до пункту першого розділу ІІ Інструкції № 233 платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу криптографічного захисту інформації (ключ), керуючись цією Інструкцією та договором.
Примірний договір про визнання електронних документів міститься у додатку 1 до вказаної Інструкції, зміст якого передбачає, що договір укладається між платником податків та конкретним контролюючим органом в особі начальника, на підставі якого податковий орган і здійснює приймання та розшифровку поданих електронних документів.
Зазначене дозволяє дійти висновку, що на момент виникнення правовідносин, для реалізації обов'язку передбаченого абзацом другим пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, платник податків повинен мати засіб криптографічного захисту інформації (ключ) та чинний договір, укладений з конкретним податковим органом, який здійснює адміністрування податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.
Положення пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України передбачають, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Згідно правового висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладеної у постанові від 11.12.2018 у справі № 810/1711/17 (адміністративне провадження №К/9901/63300/18) платник податку вправі самостійно обирати один із зазначених способів подачі податкової декларації (електронний чи паперовий) лише у тому випадку, якщо інше не передбачено нормами Податкового кодексу України. Оскільки податковим законодавством встановлено імперативний обов'язок щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронному вигляді, єдиний виняток передбачений змістом абзацу третього пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме припинення дії попереднього договору про визнання електронних документів на період до моменту складення нового договору. При цьому відповідний договір повинен відповідати всім законодавчо визначеним, описаним вище вимогам.
Отже, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що у зв'язку з набранням чинності змін до Податкового кодексу України, з 01.01.2015 (Закон № 71-VIII) відповідно до пункту 49.4 статті 49 цього Кодексу податкова звітність з податку на додану вартість подається виключно в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкові звітність у паперовому вигляді.
Згідно чинного на час спірних правовідносин законодавства позивач був зобов'язаний подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі. Невиконання позивачем цього обов'язку обумовлює правомірність відмови контролюючого органу у прийнятті податкової звітності, поданої з порушенням вимог закону. Подання до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітності та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, є обов'язком платника податків (підпункт 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України).
Отже, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 01.01.2015 стало покладення на платника податків обов'язку щодо її подання засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість.
Аналогічна позиція, викладена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 11.12.2018 у справі № 810/1711/17.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним на час спірних правовідносин, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2018 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 04.02.2019.
Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна