ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
04 лютого 2019 року № 826/17567/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (відповідач 1) Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (відповідач 2)
про визнання протиправним рішення, зобов?язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1.), в інтересах своєї неповнолітньої доньки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі також - відповідач 1, ГУ ДМС в м. Києві) та Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі також - відповідач 2, Дарницьке РВ ГУДМС України в м. Києві), в якому просила:
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві у подальшому здійснювати паспортний облік неповнолітньої доньки позивачки, ОСОБА_2, без використання засобів Реєстру і виключно за, прізвищем, ім'ям та по батькові, роком народження (ст.ст. 28, 294 та 296 Цивільного кодексу України) і згідно з нормами Закону України «Про громадянство», Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон»;
- визнати протиправною відмову Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві у видачі неповнолітній доньці позивачки, ОСОБА_2, паспорту громадянина України у формі книжечки, опис якого визначений Додатком до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон»;
- зобов'язати Дарницький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві оформити та видати доньці позивачки, ОСОБА_2, паспорт громадянина України у формі книжечки, опис якого визначений Додатком до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон».
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі за результатами розгляду усної та письмової заяви ОСОБА_2, скарги ОСОБА_1 протиправно відмовились оформити доньці позивачки - ОСОБА_2 паспорт у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт. Позивач вважає, що такі дії відповідачів не відповідають чинному законодавству України, зокрема, ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних». Крім того, позивач зазначає, що присвоєння громадянину України та внесення Унікального номеру суперечить ратифікованим Україною міжнародним документам. Донька позивачки через свої релігійні переконання не може погодитись з присвоєнням їй цифрового ідентифікатора особистості у виді Унікального номеру, а також зі зняттям біометричної інформації щодо неї та подальшим зберіганням, використанням, обробкою такої інформації за допомогою засобів Реєстру, як це передбачено Законом про ЄДДР при оформленні та видачі паспорту у формі картки. На переконання позивача при оформленні та видачі паспорту відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічного добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без згоди доньки позивачки є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2018 відкрито провадження у справі №826/17567/18 за вказаним позовом ОСОБА_1 та дану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У встановлений судом строк представником відповідачів до канцелярії суду поданий відзив на позовну заяву. Свої заперечення проти позову відповідачі мотивували тим, що чинним законодавством України встановлено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки. За приписами ч. 2 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України», кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України у порядку, визначеному цим Законом. Відповідно до п. 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При цьому, оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Так, з 01.11.2016 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 №302 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26.0.2015 №302», з прийняттям якої ГУ ДМС України в м. Києві та Дарницький РВ ГУ ДМС України в м. Києві зобов'язані забезпечувати оформлення та видачу паспортів громадянам України у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме здійснювати видачу паспортів виключно у вигляді картки, що містить безконтактний електронний носій та оформляється лише засобами Реєстру. При цьому, громадяни України мали можливість отримати паспорт громадянина України, виготовлений з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, лише за умови подання для цього необхідних документів виключно в термін до 01.11.2016. Додатково представник відповідачів зазначив, що обробка персональних даних Дарницьким РВ ГУ ДМС України в м. Києві здійснюється на підставі п. 2 і 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних». Таким чином, Дарницькому РВ ГУДМС України в м. Києві надані законодавчі повноваження, реалізація яких потребує обробки персональних даних. За наведених мотивів представник відповідачів стверджував про відсутність у Дарницького РВ ГУ ДМС України в м. Києві законних підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Відповідно до наданого представником відповідачів фіскального чеку відділення пошти, копія відзиву на позовну заяву надіслана на адресу ОСОБА_1 06.12.2018.
Станом на 04.02.2019 позивач своїм правом на надання відповіді на відзив не скористалась.
Також, в ході розгляду справи заперечень проти розгляду такої в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) від представників сторін до суду не надійшло, з огляду на що, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи за наявними у ній матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, виданого 08.10.2002, громадянка України ОСОБА_1 (яка згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1, виданого 11.06.2014, після державної реєстрації шлюбу обрала прізвище свого чоловіка «ОСОБА_1») є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1
23.08.2018 ОСОБА_2 особисто подано до Дарницького РВ ГУ ДМС України в м. Києві письмову заяву щодо оформлення паспорту у формі книжечки, передбаченої Постановою про паспорт. У цій заяві від 22.08.2018 ОСОБА_2 просила здійснити обробку її персональних біометричних даних з врахуванням застережень, визначених п. 4 цієї Заяви (а саме заявник з посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» та ч. 1 ст. 10 Закону України «Про ЄДДР» заборонила: вносити будь-які дані стосовно її особи до безконтактного електронного носія паспорту та обробляти її біометричні дані в будь-який спосіб). До зазначеної заяви від 22.08.2018 донька позивачки додала копію свідоцтва про народження та дві фотокартки розміром 35х45 мм.
Листом від 21.09.2018 №03/2472-18 Дарницький РВ ГУ ДМС України в м. Києві на подану заяву надав відповідь у формі листа, в якій зазначив, що виготовлення ОСОБА_2 паспорту у формі книжечки зразка 1994 року не вбачається за можливе. При цьому, відповідач 2 роз'яснив ОСОБА_2, що Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійним та знищення паспорта громадянина України» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 №745) встановлено, що з 01.01.2016 засобами Єдиного державного демографічного реєстру паспорт громадянина України, зразки бланків якого затверджено постановою, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру. Паспорт виготовляється виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Додатково відповідач навів перелік документів, необхідних для оформлення паспорта громадянина України вперше, у зв'язку з досягненням 14-річного віку.
Не погоджуючись з такими діями посадових осіб Дарницький РВ ГУ ДМС України в м. Києві, 05.10.2018 ОСОБА_1, як законний представник своєї неповнолітньої доньки, звернулась зі скаргою до ГУ ДМС в м. Києві. В тексті скарги ОСОБА_1 серед іншого посилалась на зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17, як таку що містить правову оцінку правомірності вчинених іншим територіальним органом ДМС аналогічних дій та висновок щодо обов'язку такого територіального органу ДМС оформити та видати паспорт у формі книжечки старого зразка відповідно до Положення про паспорт. В кінцевому результаті позивач просила відповідача 1 вчинити дії, необхідні для оформлення та видачі її доньці, ОСОБА_2, паспорта громадянина України у формі книжечки, опис якого визначений додатком до Положення про паспорт.
За результатами розгляду цього звернення (скарги) позивача ГУ ДМС в м. Києві надало відповідь у формі листа від 11.10.2018 №8001.16.1-28191/80.16-18, в якому також повідомило про неможливість оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року. Зокрема, ГУ ДМС України в м. Києві зазначило, що Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 №745) затверджено з 1 січня 2016 року запровадження із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм громадянам України, яким паспорт громадянина України оформлюється вперше, з урахуванням вимог п. 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. За змістом ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України - документ, що оформлюється із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру. Запровадження паспорта у формі картки в Україні розпочалося у січні 2016 року, і до цього часу нові паспорти видаються лише у разі обміну паспорта, замість втраченого або викраденого, а також особам, які досягли 14-річного віку та оформлюють паспорт вперше. Головною метою запровадження нового документа є безпека суспільства, захист від підроблення та крадіжки особистості.
Вважаючи дії відповідачів щодо не оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки (на паперовому носії) зразка 1994 року протиправними, ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої доньки, звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Як свідчать наявні у справі матеріали, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу оформлення та видачі паспорта громадянина України на паперовому носії у формі, затвердженій Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992, за заявою поданою у період після 1 листопада 2016 року.
Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (надалі по тексту - Закон №5492-VI) документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є , зокрема, паспорт громадянина України.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 і 5 ст. 14 цього Закону форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Частиною 1 ст. 21 Закону №5492-VI визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п.п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затверджений постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 №302 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 №745), далі - Постанова №302 затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
Пунктом 2 вказаної Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
- з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року
- з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Згідно з п. 3 Постанови №302 до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.
Суд встановив, що в тексті відзиву на позовну заяву відповідачі посилаються саме на положення п. 3 Постанови №302, як на підставу для відмови у задоволенні заяви доньки позивача про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки. Так відповідачі зазначають, що на момент звернення ОСОБА_2 із заявою ГУ ДМС України в м. Києві та Дарницький РВ ГУ ДМС України в м. Києві були в повному обсязі забезпеченні матеріально-технічними ресурсам, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України у вигляді ІD-картки, та територіальні органи ДМС України мали видавати саме такі паспорти, а видача паспорта громадянина України у формі книжечки після 1 листопада 2016 року припинена.
Суд критично оцінює дані твердження відповідачів, оскільки оцінка правомірності таких дій територіального органу ДМС України у випадку відмови у задоволенні заяви фізичної особи про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року була надана Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, за наслідками якої винесена постанова від 19.09.2018.
Так, у зазначеній постанові Великою Палатою Верховного Суду визначено, що ознаками цієї типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі №826/17567/18 матеріли суд дійшов висновку, що дана справа за позовом ОСОБА_1 підпадає під ознаки типової справи.
В силу припису ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У постанові від 19.09.2018 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт №2503-ХІІ є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону України №5492-VI.
Разом з тим, при вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 №1474-VIII, яким були внесені зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону №5492-VI ), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов'язати Відділ УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт №2503-ХІІ. В той же час, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача не передавати будь-які дані про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачці паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт №2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що існують підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про часткове задоволення позову.
В контексті наведеної правової позиції Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі, суд дійшов висновку, що приймаючи рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки за заявою ОСОБА_2 від 22.08.2018 відповідач 2 мав врахувати наступне.
Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI (далі - Закон №2297-VI), мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону №2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 Закону №2297-VI).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Однак, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Відтак, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».
За сталою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Враховуючи зазначене вище суд дійшов висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Так, враховуючи зазначене, суд встановив, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990).
Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Аналогічна правова позиція викладена в у згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що для належного захисту порушених прав позивача, слід визнати протиправним рішення Дарницького РВ ГУ ДМС України в м. Києві щодо відмови в оформленні та видачи ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України у формі книжечки (на паперовому носії), опис якого визначений Додатком до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон», та зобов'язати Дарницьке РВ ГУДМС України в м. Києві оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки (на паперовому носії), опис якого визначений Додатком до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон».
Щодо позовної вимоги, в якій позивач просить суд зобов'язати ГУ ДМС України в м. Києві у подальшому здійснити паспортний облік ОСОБА_2 без використання засобів Реєстру за раніше встановленими формами: виключно за прізвищем, іменем та по батькові (ст.ст. 28, 294, 296 Цивільного кодексу України) і згідно норм Закону України «Про громадянство» та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.
З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
У зв'язку із викладеним, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.
Суд зазначає, що паспортний облік відносно ОСОБА_2 на час розгляду даної справи не здійснювався, а тому права доньки позивача в частині ведення паспортного обліку останньої виключно за прізвищем, іменем та по батькові наразі не порушені.
З урахуванням викладеного суд вважає, що підстав для задоволення відповідної позовної вимоги немає.
Згідно із ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
За змістом ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, одним із питань, які вирішує суд при ухваленні рішення, є те, як розподілити між сторонами судові витрати (п. 5 ч. 1 ст. 244 зазначеного Кодексу).
Згідно з ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на те, що позивач, як законний представник неповнолітньої ОСОБА_2, звільнена від сплати судового збору при поданні цього адміністративного позову в силу вимог п. 14 ч. 2 ст. 3, п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а доказів понесення інших витрат суду не надано, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Позов ОСОБА_1 (зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1) до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (код ЄДРПОУ 37768863, адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) та Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (код ЄДРПОУ 37768863, адреса: 02121, м. Київ, просп. Бажана, 3А) про визнання протиправним рішення, зобов?язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною рішення Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України у формі книжечки (на паперовому носії), опис якого визначений Додатком до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон».
Зобов'язати Дарницький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві оформити та видати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України у формі книжечки (на паперовому носії), опис якого визначений Додатком до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон».
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок