30 січня 2019 року м. Дніпросправа № 1140/2720/18
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Дніпрі
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кіровоградобленерго"
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від
04 грудня 2018 року (головуючий суддя - Пасічник Ю.П.) в адміністративній справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Кіровоградобленерго"
до Головного управління Держпраці в Кіровоградській області
про визнання протиправним та скасування припису, -
Приватне акціонерне товариство "Кіровоградобленерго" (далі - Позивач) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держпраці в Кіровоградській області (далі - Відповідач) в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати повністю припис головного державного інспектора Управління Держпраці у Кіровоградській області «про усунення виявлених порушень» №КР2261/387/АВ/П від 28.09.2018 року;
- стягнути на користь ПрАТ "Кіровоградобленерго" судові витрати пов'язані із розглядом даної справи.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач вказує на відсутність у нього обов'язку по збереженню місця роботи і середнього заробітку, за особами, які в добровільному порядку уклали контракт про проходження військової служби, при цьому проходження такої служби відбувається в час коли в країні відсутній «особливий період», за наявності якого можливе застосування положень ст. 119 КЗпП України.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2018 року у справі №1140/2720/18 в задоволенні адміністративного позову ПрАТ "Кіровоградобленерго" до Головного управління Держпраці в Кіровоградській області щодо визнання протиправним та скасування припису №КР2261/387/АВ/П від 28.09.2018 - відмовлено (а.с. 87-89).
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що доводи Позивача щодо відсутності у нього обов'язку по збереженню місця роботи і середнього заробітку, за особами, які в добровільному порядку уклали контракт про проходження військової служби, а проходження такої служби відбувається в час коли в країні відсутній «особливий період», є безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства.
Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 96-101).
В апеляційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що для припинення дії трудового договору відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є добровільний вступ Відповідача на військову службу за контрактом, а тому положення ч. 3 ст. 119 КЗпП України щодо збереження місця роботи, посади на нього не поширюється.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване (а.с. 116-118,121-124).
Позивачем подано заяву про розгляд справи без участі представника Управління Держпраці у Кіровоградській області, в якій вимоги апеляційної скарги підтримано у повному обсязі (а.с. 129).
Відповідачем подано повідомлення про неможливість прибуття до суду, в якому просить суд апеляційну скаргу ПрАТ «Кіровоградобленерго» розглянути без участі представника Позивача (а.с. 130).
Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання своїх представників не направили.
За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для скасування судового рішення відсутні, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05.09.2018 року до Відповідача звернувся громадянин ОСОБА_1, із скаргою на дії Позивача, які полягали у порушенні вимог ст. 119 КЗпП України, в частині гарантування особам, якими укладено контракт на проходження військової служби, збереження робочого місяця та заробітної плати (а.с.39).
18.09.2018 року Відповідачем видано наказ про проведення інспекційного відвідування №1261 та направлення на проведення інспекційного відвідування №1261/04-2 (а.с.40,41).
В ході проведення інспекційного відвідування було встановлено, що ОСОБА_1, який перебував у трудових відносинах з Позивачем, 06.08.2018 уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, терміном дій на 5 (п'ять) років, при цьому п. 8 контракту передбачає: «Контракт укладено на час особливого періоду. Після закінчення особливого періоду, у разі досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за віком.» (а.с.14-15).
Наказом командувача військ оперативного командування «Південь» від 17.08.2018 р. №226, ОСОБА_1 призначено оперативним черговим групи бойового управління 38 зенітного ракетного полку оперативного командування «Південь» сухопутних військ ЗСУ, ВОС-0420003 (а.с.16).
Наказом Позивача від 31.08.2018 №1395-К, ОСОБА_1 звільнено з роботи за п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України - у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом (а.с.17).
Результати інспекційного відвідування Позивача оформлені актом від 25.09.2018 №КР2261/387/АВ (а.с.11-13).
На підставі акту від 25.09.2018 №КР2261/387/АВ Відповідачем складено припис про усунення виявлених порушень №КР2261/387/АВ/П, згідно якого зобов'язано Голову правління ПрАТ «Кіровоградобленерго» ОСОБА_2 усунути порушення, а саме: щодо збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку для працівників прийнятих на військову службу за контрактом (ст. 199 КЗпП України) (а.с. 10).
Визнання протиправним та скасування припису є предметом судового спору у даній справі.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року № 322-VIII; Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV; Закону України від 05.04.2007 року №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"; Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII; Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII; Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295; Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02. 2015 року №96; Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Приймаючи рішення по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доводи Позивача щодо відсутності у нього обов'язку по збереженню місця роботи і середнього заробітку, за особами, які в добровільному порядку уклали контракт про проходження військової служби, а проходження такої служби відбувається в час коли в країні відсутній «особливий період», є безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Згідно з частиною третього статті 119 КЗпП України у редакції Закону України від 22.03.2017 р. № 1971-VIII, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 уклав з Міністерством оборони України контракт на проходження військової служби, за умовами ч.8 якого він є строковим та діє до закінчення особливого періоду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
Аналогічну правову позицію сформульовано у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 131/1449/16-ц; від 14.02.2018 у справі № 727/2187/16-ц; від 20.02.2018 у справі №640/4439/16-ц; від 21.02.2018 у справі № 211/1546/16-ц.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що Позивачем не виконаний обов'язок, передбачений нормами чинного законодавства, зі збереження робочого місця, посади та середнього заробітку для осіб, прийнятих на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, що обумовлює відсутність підстав для скасування припису про усунення порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову у задоволенні адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 04 грудня 2018 необхідно залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги Позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кіровоградобленерго" - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року у справі №1140/2720/18 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
В повному обсязі постанова складена 05 лютого 2019 року.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов