30 січня 2019 року Справа № 160/8582/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
16 листопада 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області з позовними вимогами (з урахуванням уточненої позовної заяви від 11.12.2018р. вх.№59292/18) про:
- визнання протиправними дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області в частині припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_2;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити виплату ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, призначеної йому пенсії за віком з 01.03.2018 року.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 01.03.2018 року ОСОБА_2 безпідставно припинено виплату пенсії. Припинення виплати пенсії відбулося у зв'язку з тривалою відсутністю позивача за місцем реєстрації як внутрішньо переміщеної особи. Позивач вважає, що такі дії відповідача є протиправними та такими, що порушують його конституційні права.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2018 р. відкрито провадження в адміністративній справі, та ризначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 27.12.2018 р.
14.01.2019 р. представником відповідача подано до суду відзив на адміністративний позов (вх.№ 1714/19), в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити та зазначив, що рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Межівської районної державної адміністрації, оформленим протоколом від 19.02.2018 р. № 80, ОСОБА_2 відмовлено в поновленні виплат пенсії у зв'язку із не підтвердженням факту проживання на території Межівського району. На підставі вказаного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було припинено виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.03.2018 р.
Водночас, представником відповідача подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом сторін).
Вирішуючи вказане клопотання відповідача, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, дана адміністративна справа є справою незначної складності, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для проведення судового засідання з повідомленням сторін, тому клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін задоволенню не підлягає.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином України, та згідно копії паспорту серії НОМЕР_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1
Згідно копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3, виданого 04.05.2012 р., ОСОБА_2 є пенсіонером та отримує пенсію за віком.
Згідно з копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 25.09.2017 р. №0000342194, ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2
З жовтня 2017 року позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як отримувач пенсії.
Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Межівської районної державної адміністрації, оформленим протоколом від 19.02.2018 р. № 80, ОСОБА_2 відмовлено в поновленні виплат пенсії у зв'язку із не підтвердженням факту проживання на території Межівського району. На підставі вказаного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було припинено виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.03.2018 р.
Позивач вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області в частині припинення йому виплати пенсії є протиправними, що стало підставою для звернення до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі по тексту Закон України №1058-IV).
Частиною 3 статті 4 Закону України № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону України № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною 1 статті 49 Закону України № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, виплату пенсії ОСОБА_2 було призупинено з 01.03.2018 р. з підстави його відсутності за фактичним місцем проживання на території Межівського району.
Водночас Закон України № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність за фактичним місцем проживання пенсіонера.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Водночас, суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодного рішення, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, на підставі якого була б призупинена виплата пенсії позивачу з 01.03.2018 р.
Однак, як свідчить аналіз положень Закону України № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняттям пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статті 49 цього Закону.
Отже, судом встановлено порушення прав позивача щодо припинення та неотримання пенсійних виплат з 01.03.2018 р.
Однак, відсутність відповідного рішення Пенсійного органу відносно припинення виплат пенсії не є підставою вважати, що право позивача на отримання пенсійних виплат не було порушено.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 р. у справі №805/402/18 (провадження № 11-644асі18), яка є зразковою справою.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи
Таким чином, припиняючи ОСОБА_2 виплату пенсії з 01.03.2018 р., відповідач порушив право позивача на мирне володіння своїм майном, у зв'язку з чим, суд доходить висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які виразились в припиненні виплати пенсії ОСОБА_2 є протиправними, а тому, для реалізації повного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити виплату ОСОБА_2 пенсії з моменту її припинення, тобто з 01.03.2018 року.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 704,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1205421369.1 від 07.12.2018 р.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 704,80 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Щодо застосування вимог пункту першого частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, за яким негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, суд вказує таке.
В даному випадку спірним не є присудження виплати пенсій ОСОБА_2, а вирішується питання щодо відновлення виплати останньому призначеної йому пенсії за віком з 01.03.2018 року, отже до спірних правовідносин неможливо застосувати пункт 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України в частині допущення негайного виконання рішення суду.
Керуючись ст.ст. 242-243, 245-246, 258, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, рнокпп НОМЕР_1, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд.26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області в частині припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити виплату ОСОБА_2 призначеної йому пенсії за віком з 01.03.2018 року.
Стягнути на користь ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 704,8 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок), сплачені згідно квитанції № 0.0.1205421369.1 від 07.12.2018 р.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) С. В. Прудник