ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
28 січня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/746/18
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: О.Ю. Аленіна, М.А. Мишкіної,
секретар судового засідання - О.В. Клименко,
за участю представників:
від позивача: Дробот Є.С.
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЙ-ТРАНЗІТ"
на рішення Господарського суду Одеської області від 23.08.2018 (суддя Волков Р.В., м. Одеса, повний текст складено та підписано 31.08.2018)
у справі № 916/746/18
за позовом ASSTRA Forwarding AG (Асстра Форвардінг АГ)
до відповідача: Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЙ-ТРАНЗІТ"
про стягнення 21 453,39 євро,
У квітні 2018 року ASSTRA Forwarding AG (Асстра Форвардінг АГ) звернулось до Спільного підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю ДУНАЙ-ТРАНЗІТ з позовом про стягнення 21453,39 євро збитків.
В обґрунтування вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами 01.11.2013 договором про надання транспортних послуг при перевезеннях вантажів у міжнародному автомобільному сполученні № AFP 060-02/13 щодо перевезення вантажів за дорученням позивача, а саме втрату вантажу відповідачем.
У подальшому позивач уточнював позовні вимоги щодо обставин (підстав), на яких ґрунтується позов.
Крім того, 09.07.2018 позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою про уточнення позовних вимог, в якій збільшив позовні вимоги на 150 євро та просив суд стягнути з відповідача 21 453,39 Євро, як суму вартості загубленого вантажу (збитків), та збитки в розмірі 150 Євро, як суму витрат, які були понесені позивачем через відмову відповідача надати можливість оглянути вантаж. У засіданні суду першої інстанції 20.07.2018 розглянуто заяву позивача щодо уточнення позовних вимог шляхом збільшення та у протокольній формі відмовлено у прийнятті заявлених уточнень.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.08.2018 позов про стягнення 21 453,39 євро задоволено.
Рішення суду мотивовано обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.
Не погодившись із рішенням суду, Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЙ-ТРАНЗІТ" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду (у подальшому матеріали справи були передані до Південно-західного апеляційного господарського суду у зв'язку з ліквідацією Одеського апеляційного господарського суду) з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Серед доводів скаржника наведені, зокрема, наступні:
- відповідач не міг доставити вантаж до пункту призначення через те, що йому не було надано позивачем точних інструкцій про місце доставки, а також не вказано адресу та назву отримувача, що скаржник розцінює як недобросовісну поведінку позивача, яка призвела до понесення останнім збитків;
- посилання позивача на загублення вантажу спростовуються наявним в матеріалах справи доказом - направленим у відповідь на претензію позивача листом від 23.04.2018, в якому відповідач повідомив про те, що вантаж зберігається у нього;
- через неналежне виконання позивачем митних формальностей у ході попереднього відправлення виникла затримка у здійсненні скаржником своїх зобов'язань щодо перевезення вантажу, про втрату якого стверджує ASSTRA Forwarding AG.
Відтак, скаржник вважає, що понесені позивачем збитки не були наслідком дій відповідача, а були спричинені невиконанням саме позивачем положень згаданого вище договору та вимог ст.307 ГК України, ст. 909 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає доводи скаржника необґрунтованими, а вимоги скарги - такими, що не підлягають задоволенню.
25.01.2019 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання СП ТОВ "ДУНАЙ-ТРАНЗІТ" про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням директора та відсутністю у відповідача договору на представництво.
Судова колегія відхилила вказане клопотання з огляду на те, що, по-перше, явка сторін не визнавалась обов'язковою, по-друге, задоволення вказаного клопотання призведе до порушення процесуального строку розгляду зазначеної вище апеляційної скарги.
У судовому засіданні 28.01.2019 представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишивши вказане вище рішення суду без змін. Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
01.11.2013 між ASSTRA Forwarding AG (замовник) та СП ТОВ "ДУНАЙ-ТРАНЗІТ" (виконавець) був укладений договір про надання транспортних послуг при перевезеннях вантажів у міжнародному автомобільному сполученні №AFP 060-02.13 (далі також - Договір), за умовами якого виконавець взяв на себе зобов'язання виконувати перевезення вантажів за дорученням замовника.
Згідно з п. 2.4 Договору підтвердженням факту надання послуги є оригінал товарно-транспортної накладної встановленого зразку (CMR) з відмітками вантажовідправника, перевізника (експедитора), вантажоотримувача та митних органів.
За умовами п. 3.1 Договору замовник інформує виконавця, зокрема, про строки та об'єми майбутніх перевезень. Інформація передається факсимільним зв'язком у вигляді транспортного замовлення, що містить додатково, зокрема, наступну інформацію: точні адреси місць навантаження та розвантаження вантажу; адреса відправника та отримувача вантажу із зазначенням контактних телефонів; адреса проведення митних формальностей при завантаженні та розвантаженні вантажу; строк доставки вантажу отримувачу тощо.
Пунктом 4.2.7. Договору встановлено, що «Исполнитель обязан доставить вверенный Заказчиком груз в указанный пункт назначения и сдать его уполномоченному лицу в целости и сохранности, согласно товаротранспортной накладной и переданным на месте погрузки и таможенного оформления документам».
Відповідно до п. 6.1 Договору відповідальність замовника та виконавця визначається умовами Конвенції КДПВ.
У пункті 6.7 Договору встановлено, що виконавець несе відповідальність за виконання умов транспортного замовлення з відшкодуванням всіх збитків або штрафів, що виникли чи пред'явлені в результаті його дій чи упущень.
Даний договір являється безстроковим та вступає в силу з моменту його підписання (п.9.1 Договору).
На виконання умов Договору у квітні 2017 року сторонами було погоджено перевезення вантажу - побутової техніки за маршрутом Туреччина - Швеція, яке виконавець зобо'язався виконати на транспортних засобах з держаними номерними знаками України ВН6346ЕК / ВН0536ХМ (ВН6346ЕК - номер тягача, ВН0536ХМ - номер причепа).
Конкретні умови перевезення були погоджені сторонами в транспортному замовленні №20170421-1780 від 24.04.2017.
Згідно даного транспортного замовлення відповідач зобов'язався доставити вантаж в місце доставки 25.04.2017.
Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної №605754 вантаж був прийнятий до перевезення виконавцем 25.04.2017 (далі по тексту - CMR).
Вартість вантажу згідно з рахунком (інвойс) №877044 від 24.04.2017, що супроводжував вантаж та додавався до CMR, становила 21 453,39 Євро.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, станом на 01.03.2018 вантаж не був доставлений СП ТОВ "ДУНАЙ-ТРАНЗІТ" вантажоодержувачу.
Вантажовідправник та власник вантажу - компанія CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S. (Туреччина), яка замовляла організацію перевезення вантажу позивачу як експедитору, 01.03.2018 пред'явила ASSTRA Forwarding AG претензію про компенсацію вартості вантажу, який є загубленим згідно ч.1 ст. 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - КДПВ).
13.03.2018 замовник направив на адресу виконавця лист від 09.03.2018 з вимогою про відшкодування вартості втраченого вантажу, однак вказаний лист був повернутий поштою позивачу.
Оскільки ASSTRA Forwarding AG є відповідальним перед своїм замовником - CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S. (Туреччина) за дії залученого ним перевізника - СП ТОВ "ДУНАЙ-ТРАНЗІТ", то 27.03.2018 позивач відшкодував CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S. (Туреччина) вартість загубленого відповідачем вантажу в розмірі 21 453,39 євро (а.с. 23), у зв'язку з чим звернувся з вищезгаданим позовом.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За положеннями до ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
За положеннями ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 даного Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст.526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного Кодексу України визнає порушенням зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Приписами ч. 1 ст. 1166 ЦК України передбачені загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, згідно з якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як вбачається з положень п. 1 ст. 1191 названого кодексу, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Підставою для застосування господарсько-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків є склад господарського порушення, складовими елементами якого є протиправна поведінка (порушення стороною зобов'язань), спричинення збитків, причинно-наслідковий зв'язок між порушенням зобов'язання та завданими збитками.
Як свідчать матеріали справи, СП ТОВ "ДУНАЙ-ТРАНЗІТ" за укладеним з ASSTRA Forwarding AG (замовник) договором про надання транспортних послуг при перевезеннях вантажів у міжнародному автомобільному сполученні №AFP 060-02.13 від 01.11.2013 взяло на себе зобов'язання виконати перевезення вантажу у передбачений транспортним замовленням №20170421-1780 від 24.04.2017 строк (25.04.2017).
З наявної в матеріалах справи міжнародної товарно-транспортної накладної №605754 (CMR) вбачається, що вантаж був прийнятий до перевезення відповідачем 25.04.2017, проте не був доставлений, у зв'язку з чим позивач поніс збитки у вигляді перерахування вартості вантажу (21 453,39 євро, згідно з рахунком (інвойсом) №877044 від 24.04.2017) замовнику - CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S. (Туреччина).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.
Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вірно зазначив місцевий господарський суд, виходячи зі змісту вказаної статті та наданих сторонами доказів у справі, посилання відповідача на вказану правову норму як на підставу невиконання свого обов'язку щодо перевезення вантажу є необґрунтованими, оскільки належні докази невиконання позивачем у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків у матеріалах справи відсутні.
Крім того, право кредитора притримати річ нерозривно пов'язане з його обов'язком, передбаченим ч. 1 ст. 595 ЦКУ, а саме негайно повідомити про застосовуване притримання боржника. Вказане повідомлення слід розцінювати як дію кредитора, яка свідчить про його волевиявлення (намір) притримати річ у себе. До моменту направлення такого повідомлення кредитора у відповідності до ст. 612 ЦК України слід вважати таким, що прострочив виконання свого обов'язку за основним договором з усіма наслідками, що із цього випливають (відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо). З огляду на положення ст. 547 даного Кодексу таке повідомлення підлягає письмовому оформленню.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1905.1956, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Україна приєдналась до вказаної Конвенції згідно з Законом України від 01.08.2006 „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.
Згідно з п. 1 ст. 17 вказаної Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.
При цьому Конвенція передбачає певні підстави для звільнення від відповідальності. Так, згідно з п.2 вказаної статті перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
При цьому положення п. 1 ст . 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, покладає на перевізника.
Як вже зазначалось, посилання відповідача з цього приводу на наявність у нього права притримати вантаж в порядку ст. 594 ЦК України суд не вважає достатньою підставою для звільнення від відповідальності у розумінні вказаних норм Конвенції.
Щодо тверджень СП ТОВ "ДУНАЙ-ТРАНЗІТ" про відсутність у нього чітких інструкцій щодо місця доставки вантажу, колегія суддів зазначає, що вищезгадане транспортне замовлення та CMR № 605754 містили інформацію про місце доставки, при чому матеріали справи не містять доказів надходження від відповідача до замовника запитів чи уточнень з цих питань.
Що стосується тверджень відповідача про відсутність факту втрати вантажу та його фактичну наявність, слід зазначити наступне.
У пункті 1 статті 20 Конвенції визначено, що той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.
Згідно з CMR № 605754 вантаж прийнятий відповідачем до перевезення у квітні 2017 року та на дату прийняття оскаржуваного рішення не був доставлений отримувачу. Це дає всі підстави вважати вантаж втраченим із застосуванням відповідних наслідків, передбачених Конвенцією, незалежно від наявності чи відсутності доказів фактичної втрати. Крім того, пункти 2-4 вказаної статті Конвенції визначають можливі процедури під час подальшого розшуку та знаходження вантажу та необхідні для цього дії сторін.
Так, в пунктах 2-4 зазначеної статті встановлено, що особа, яка має таке право, може, отримавши компенсацію за втрачений вантаж, надіслати письмовий запит про те, щоб її негайно сповістили у випадку, якщо вантаж буде знайдений протягом року після сплати компенсації. Їй надається письмове підтвердження отримання такого запиту; протягом тридцяти днів після отримання такого запиту, особа, яка має вищезазначене право, може вимагати, щоб вантаж був доставлений їй за умови сплати платежів, зазначених у вантажній накладній, а також після повернення отриманої нею компенсації, за винятком будь-яких зборів, включених до компенсації, але без впливу на будь-які претензії щодо відшкодування за прострочення доставки відповідно до статті 23 і статті 26, там де вона є застосовною; за відсутності запиту, зазначеного у пункті 2, або будь-яких інструкцій, наданих у тридцятиденний термін, передбачений у пункті 3, або у випадку, коли вантаж не був знайдений протягом року з дня сплати компенсації, перевізник має право розпоряджатися знайденим вантажем відповідно до законодавства місцезнаходження вантажу.
Зі змісту наведених положень слідує, що правові наслідки втрати вантажу наступають з встановлених у п.1 ст.20 Конвенції підстав незалежно від того, втрачено вантаж фактично чи ні.
Крім того, позивачем до матеріалів справи наданий акт Сюрвейєрного огляду № BY.18.34 від 13.04.2018, з якого вбачається, що відповідач не допустив сюрвейєра до огляду зазначеного вище вантажу, що зумовлює критичне ставлення судової колегії до тверджень СП ТОВ "ДУНАЙ-ТРАНЗІТ" про наявність цього вантажу у відповідача. При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що направлений у відповідь на претензію позивача лист від 23.04.2018, в якому відповідач повідомив про те, що вантаж зберігається у нього, не є допустимим доказом наявності вантажу у останнього.
Враховуючи відшкодування позивачем замовнику - CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S. (Туреччина) вартості загубленого з вини відповідача вантажу, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з СП ТОВ "ДУНАЙ-ТРАНЗІТ" збитків у розмірі 21 453,39 євро підлягають задоволенню.
Стосовно доводів скаржника про неналежне виконання позивачем митних формальностей у ході попереднього відправлення, через що виникла затримка у здійсненні скаржником своїх зобов'язань щодо перевезення вищезгаданого вантажу, судова колегія зазначає, що будь-які інші перевезення не входять до предмету спору у даній справі.
Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що викладені скаржником доводи не спростовують обґрунтованого висновку господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення зазначених позовних вимог ASSTRA Forwarding AG.
Враховуючи викладене, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення у даному випадку відсутні.
Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд -
Апеляційну скаргу Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЙ-ТРАНЗІТ" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 23.08.2018 у справі №916/746/18 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 01.02.2019.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя О.Ю. Аленін
Суддя М.А. Мишкіна