Іменем України
31 січня 2019 року
м. Київ
справа №761/3818/14-а
адміністративне провадження №К/9901/14348/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Анцупової Т.О., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року (головуючий суддя Пилипенко О.Є., судді: Гром Л.М., Шелест С.Б.) у справі №761/3818/14-а за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району м. Києва», про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
У лютому 2014 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
визнати протиправними дії відповідача по не розгляду її заяв від 15 серпня 2013 року та від 24 вересня 2013 року;
зобов'язати відповідача надати відповідь на подані нею заяви від 15 серпня 2013 року та від 24 вересня 2013 року;
визнати протиправними рішення відповідача від 11 серпня 2011 року, від 14 листопада 2012 року, від 01 серпня 2013 року, від 28 серпня 2013 року;
відшкодувати майнову шкоду за період з 01 березня 2011 року по 01 березня 2014 року та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 березня 2014 року адміністративний позов залишено без розгляду.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 березня 2014 року скасовано, з направленням справи для продовження розгляду.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року, адміністративний позов залишено без розгляду за клопотанням позивача.
26 серпня 2014 року, 26 червня 2015 року та 09 грудня 2015 року ОСОБА_1 зверталась до суду першої інстанції із заявами (клопотаннями) про повернення судового збору.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено, роз'яснивши, що відмова у задоволенні заяви не перешкоджає повторному зверненню із такою заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для відмови.
Відмовляючи в задоволенні клопотання про повернення судового збору, суд першої інстанції, виходив із того, що судовий збір, який просить повернути заявник, було зараховано до бюджету більше одного року назад, а тому сплачений судовий збір поверненню не підлягає.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року - скасовано, та постановлено нову, якою у задоволенні клопотання про повернення судового збору - відмовлено з підстав наведених в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що право особи на подання клопотання про повернення судового збору не обмежене будь-якими строками, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні заяви позивача про повернення судового збору саме з цих підстав. Разом з тим, пунктом четвертим частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» не передбачено повернення судового збору у разі залишення позову без розгляду за клопотанням позивача. З огляду на подання саме ОСОБА_1 клопотання про залишення позову без розгляду, заява про повернення судового збору задоволенню не підлягає.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить змінити ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року, скасувавши ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року, та повернути судовий збір позивачу відповідно до квитанції № 179 від 20 лютого 2014 року з видачею оригіналу квитанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що всі обставини, встановлені судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині рішення, свідчать про підтвердження права на позивача на повернення судового збору, в той час, як резолютивна частина останнього містить прямо протилежні висновки. Вважає, що у відповідності до приписів пункту четвертого частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» подане нею клопотання про повернення судового збору має бути задоволене.
Інші особи, які беруть участь у справі, правом на подання заперечень на касаційну скаргу, не скористались.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 87 КАС України (в редакції, що діяла на момент винесення судових рішень) встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Згідно з пункту 4 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).
Таким чином, наведеною нормою передбачено можливість повернення позивачеві сплаченого судового збору у разі залишення позовної заяви без розгляду, однак, не у випадку, коли позовна заява залишається без розгляду за клопотанням позивача.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду за клопотанням позивача, поданим 18 вересня 2015 року (т. 1 а.с.166, 189-190).
Отже, судовий збір у розмірі 73,08 грн., сплачений згідно з платіжним дорученням №179 від 20 лютого 2014 року при поданні позовної заяви, не підлягає поверненню на користь ОСОБА_1
Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що приписи чинного законодавства не містять будь-яких строків, якими б обмежувалось право на подання особами клопотань про повернення судового збору та можливість їх задоволення. З огляду на вказане, клопотання позивача про повернення судового збору не підлягало задоволенню не з огляду на сплив однорічного строку, а з огляду на положення пункту 4 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» та факт залишення позову без розгляду саме через подання позивачем відповідного клопотання.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду апеляційної інстанції та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року у справі №761/3818/14-а залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
Т.О. Анцупова
Л.Л. Мороз ,
Судді Верховного Суду