Провадження № 2/331/173/2019
Справа № 331/1995/18
22 січня 2019 року місто Запоріжжя
Жовтневий районний суд м.Запоріжжя в складі :
головуючого - судді - Скользнєвої Н.Г.,
за участю: секретаря - Постарнак М.М.,
представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул.. Грушевського, буд. № 1 «д») до ОСОБА_2 (місце проживання: 69095, АДРЕСА_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 16 грудня 2005 року,
01.03.2018 р. до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 16 грудня 2005 року в розмірі 19429,51 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що відповідно до укладеного договору № б/н від 16 грудня 2005 року, ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 10400,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору.
Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку - щомісяця з 1 по 25 число позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом.
В порушення умов договору ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.
07.01.2016 р., позичальник ОСОБА_3 помер. Станом на дату смерті заборгованість ОСОБА_3 складала 19429 гривень 51 копійка, з яких: 7805 гривень 90 копійок - заборгованість за кредитом; 11623 гривні 61 копійка - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2, є ОСОБА_2.
На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 16 грудня 2005 року, станом на 07.01.2016 р., в розмірі 19429 гривень 51 копійка, з яких: 7805 гривень 90 копійок - заборгованість за кредитом; 11623 гривні 61 копійка - заборгованість по процентам за користування кредитом та судовий збір.
Представник позивача у судове засідання не з”явився, але надав суду заяву про розгляд справи за її відсутності, зазначивши, що позов АТ КБ «ПриватБанк» підтримує та просить його задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених по тексту відзиву на позовну заяву, наполягала на ухваленні по справі рішення про відмову у задоволенні позову. Крім того, просила суд у відповідності до вимог ЦПК України вирішити питання щодо стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 понесених судових витрат, а саме: щодо сплати судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення та витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 16 квітня 2018 року зазначену справу прийнято до розгляду та відкрито провадження, вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні. (а.с. 49-50)
Ухвалою суду від 15 травня 2018 року вирішено розгляд зазначеної справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 06 червня 2018 року.(а.с. 57-58)
Ухвалою суду від 06 червня 2018 року вирішено провести заочний розгляд зазначеної справи та ухвалити по справі заочне рішення. (а.с. 85)
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої та мешкаючої за адресою: АДРЕСА_3, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ, вул. Грушевського, буд. № 1-д, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 16.12.2005 року, станом на 07 січня 2016 року, на загальну суму 19429 (дев'ятнадцять тисяч чотириста двадцять дев'ять) гривень 51 копійка, з яких: 7805 (сім тисяч вісімсот п'ять) гривень 90 копійок - заборгованість за кредитом; 11623 (одинадцять тисяч шістсот двадцять три) гривні 61 копійка - заборгованість по процентам за користування кредитом. Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої та мешкаючої за адресою: АДРЕСА_3, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” (м. Київ, вул. Грушевського, буд. № 1 «д», код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок. (а.с. 86-88)
05.07.2018 року ОСОБА_2. звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду від 06.06.2018 р. (а.с. 98-100)
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2018 року прийнято до провадження заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2018 року. (а.с. 107)
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.08.2018 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.08.2018 року скасовано. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено розгляд цієї справи у підготовче судове засідання.(а.с. 120-121)
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2018 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті (а.с. 142)
Суд, вивчивши матеріали справи, взявши до уваги заяви представників позивача та відповідачів, кожного в окремості, наявні в матеріалах справи докази, письмові пояснення сторін, приходить до наступного.
Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до вимог ст.. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
У ч.2 ст. 509 ЦК України зазначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При оформленні кредиту, заява на отримання кредиту підписується повнолітньою, дієздатною особою (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання ч. 2 п.1 ст.30 ЦК України), яким підтверджується, що позичальник ознайомлений з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами, позичальник підтвердив свою згоду на те, що заява, Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та тарифи складають між ним і банком договір про надання банківських послуг.
Крім того, банком на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів» надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законодавчо не встановлений обов'язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією (отримання кредиту боржником та сплата ним періодичних платежів).
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма.
Відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 16 грудня 2005 року, ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 10400,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору. (а.с. 6)
Таким чином, кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За змістом ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Відповідно до ч.ч.1,4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме надав позичальнику кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.
Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку - щомісяця в позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов договору.
Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом. Відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Згідно ч.2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення Боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
У порушення умов договору, вимог ст.ст. 509. 526. 1054 ЦК України, ОСОБА_3 зобов”язання за вказаним договором належним чином не виконав у зв”язку з чим у останнього станом на 07.01.2016 р., утворилась заборгованість в розмірі 19429 гривень 51 копійок, з яких: 7805 гривень 90 копійок - заборгованість за кредитом; 11623 гривень 61 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом. (а.с. 13-22).
Наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідає умовам договору, розміру встановлених процентів, комісій, відповідальності за неналежне виконання зобов'язань у вигляді штрафів у вигляді фіксованої суми та процентної складової.
Надалі, відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи встановлено, що 07 січня 2016 року ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія І-ЖС № 348274, видане Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції 08.01.2016 року (а.с. 25).
Відповідно до ст.ст. 608, 1218, 1219 ЦК України, у зв'язку зі смертю боржника припиняються лише ті зобов'язання, які нерозривно пов'язані з його особою і не можуть бути виконані іншою особою, у той час як у результаті спадкування до спадкоємця переходять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцю на час відкриття спадщини й не припинилися у наслідок його смерті.
За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємців; таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржників за зобов'язанням.
Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України кредитору спадкодавця належить протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.
На виконання вимог вищезазначеної норми закону позивачем 06.12.2016 року була направлена претензія кредитора до Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори (а.с.26-29).
26.12.2016 року позивачем було отримано відповідь Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори, в якій зазначалось, що спадкоємці померлого ОСОБА_3 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори станом на 14.12.2016 року не звертались.
Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно з ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.
Згідно з ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Частиною 1 статті 1282 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, що відповідає його частці у спадщині.
Відповідно до ч. 2 ст. 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразовою платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 з 16 січня 2002 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_3, який рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2011 року було розірвано.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3, оскільки на день смерті ОСОБА_3 шлюб між спадкодавцем та ОСОБА_2 було розірвано та вони не мешкали однією родиною.
Належних та допустимих доказів спільного проживання ОСОБА_2 разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини матеріали справи не містять та зазначені обставини в судовому засіданні не встановлені.
Аналізуючи перелічені норми матеріального та процесуального права, взявши до уваги встановлені у судовому засіданні обставини, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 16 грудня 2005 року в розмірі 19429,51 грн..
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позовної заяви до суду позивач по справі АТ КБ «ПриватБанк» сплатив судові витрати при розгляді справи: а саме судовий збір у сумі 1762,00 грн. (а.с. 2), а тому суд приходить до висновку, що в цій частині у задоволенні вимоги щодо стягнення судового збору слід також відмовити.
Вирішуючи вимогу відповідача про стягнення з позивача витрат по сплаті судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 352,40 грн., про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До останніх, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 60 ЦПК України визначено, що представником в суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
18 січня 2019 року через канцелярію суду представник відповідача - адвокат ОСОБА_1 подала заяву про розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до вказаної заяви заявлені витрати, які відповідач сплатила та/або має сплатити у зв'язку з розглядом справи у розмірі 4300,00 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 4300,00 грн., її представником - адвокатом ОСОБА_4, були надані суду наступні документи, а саме: витяг з Єдиного реєстру адвокатів України; копія посвідчення помічника адвоката на ім”я ОСОБА_1; договір про надання правової допомоги від 02.07.2018 р.; акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 22.01.2019р.; квитанції до прибуткового касового ордеру на загальну суму 4300,00 грн..
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, вимога відповідача щодо відшкодування понесених витрати по сплаті судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 352,40 грн., витрат на правничу допомогу у розмірі 4300,00 грн., підлягає задоволенню, що є співмірним у відповідності до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України ЦПК України, ст. ст. 526, 527, 530, 549, 551, 610, 622, 625, 629, 1048, 1049, 1054, 1218, 1268, 1270, 1281 ЦК України,
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул.. Грушевського, буд. № 1 «д», адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул.. Набережна Перемоги, буд. № 50) до ОСОБА_2 (місце проживання: 69095, АДРЕСА_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 16 грудня 2005 року, відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул.. Грушевського, буд. № 1 «д», адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул.. Набережна Перемоги, буд. № 50 (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої та мешкаючої за адресою: АДРЕСА_3 (ІПН: НОМЕР_1) понесені судові витрати на загальну суму 4625 (чотири тисячі шістсот двадцять п'ять) гривень 40 копійок, з яких: судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення 352,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу 4300,00 грн.
Повний текст судового рішення складено 28 січня 2019 року.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя: Н.Г. Скользнєва
22.01.2019