Провадження № 22-ц/803/580/19 Справа № 199/5076/17 Суддя у 1-й інстанції - Скрипник О.Г. Доповідач - Макаров М. О.
Категорія 5
22 січня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на будівельні матеріали,-
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 Та ОСОБА_3 про визнання права власності на будівельні матеріали.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 Позивач зазначає, що вказане домоволодіння раніше належало ОСОБА_4, яка за свого життя виділила йому частину земельної ділянки, що знаходилась у її користуванні, і дозволила побудувати гараж. В 1985 році за свої власні кошти позивач побудував капітальний гараж на території домоволодіння АДРЕСА_2 та в 1998 р. за свої кошти добудував яму під гаражем, обклав її цеглою, обладнав внутрішні стіни гаражу кахелем, зовнішні поштукатурив, перекрив дах шифером. За користування земельною ділянкою, на якій був розташований гараж, позивач надавав ОСОБА_4 матеріальну допомогу, гаражем постійно користувався з 1985 року до самої смерті ОСОБА_4, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1
На теперішній час відповідачі, які є власниками домоволодіння перешкоджають користуватися позивачу гаражем та відмовляються відшкодувати вартість використаних матеріалів, не дозволяють здійснити демонтаж гаражу.
Враховуючи викладене, позивач просив визнати за ним право власності на будівельні матеріали, використані при будівництві гаражу у домоволодінні АДРЕСА_3 та усунути йому перешкоди у розпорядженні гаража шляхом його демонтажу та вивезення будівельних матеріалів.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного сууд м. Дніпропетровська від 17 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на будівельні матеріали та усунення перешкод в розпорядженні гаражем, шляхом його демонтажу та вивезення будівельних матеріалів, суд першої інстанції виходив з недоведеності вказаних вимог, оскільки позивачем не було надано доказів належності йому на праві власності чи праві користування земельної ділянки, на якій розташований спірний гараж, відмови землекористувача від частини земельної ділянки та виділення її позивачу під будівництво гаражу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційну скаргу позивач обґрунтовав тим, що висновок суду першої інстанції про те, що наявні в матеріалах справи квитанції та товарні чеки на придбання будівельних матеріалів є незрозумілими з підстав відсутності в них даних про особу, яка їх придбала, та з якою метою - є передчасним, так як оригінали цих чеків знаходяться у нього, а тому безспірно вбачається, що саме він придбав будівельні матеріали. Крім того, апелянт вказує, що будування спірного гаражу здійснювалось з дозволу колишньої власниці домоволодіння, а тому з моменту побудуви та по день смерті останньої позивач безперешкодно користувався цим гаражем.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_4 з господарчими будівлями та спорудами, зокрема гараж літ. К., гараж літ. М..
Встановлено, що позивач не є власником чи користувачем земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння, а також не є співвласником цього домоволодіння.
Відповідно до пояснень позивача як свідка, домоволодіння АДРЕСА_5 належало на праві власності ОСОБА_4, яка виділила йому частину земельної ділянки під будівництво гаражу. В 1985 році за згодою ОСОБА_4 позивач збудував спірний гараж та користувався ним до дня її смерті. Після оформлення спадкових прав на вказане вище домоволодіння на відповідача, останній перешкоджає у користуванні гаражем, відмовляється сплатити його вартість.
Свідок ОСОБА_5 пояснив, що позивач разом з ОСОБА_4 в 1985 році збудував гараж на земельній ділянці, належній ОСОБА_4, користувався ним до дня її смерті.
Відповідно до ст. 16 ЗК Української РСР N 2874-VII від 08.07.70, надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу. Порядок порушення і розгляду клопотань про надання земельних ділянок встановлюється Радою Міністрів Української РСР.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статі 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В матеріалах справи відсутні будь-які договори (підряду) безпосередньо на будівництво гаражу, а надані позивачем квитанції та товарні чеки на придбання будівельних матеріалів не свідчать про те, що придбані матеріали були використані на будівництво спірного гаражу та ями під ним.
Встановивши вказані обставини справи, заслухавши пояснення сторін по справі, свідків, встановивши, що право власності на гараж належним чином зареєстровано за ОСОБА_2, - суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доводи позивача стосовно того, що в 1985 року він за власні кошти побудував капітальний гараж та добудував яму під гаражем, обклав її цеглою, обладнав внутрішні стіни гаражу кахелем, зовнішні поштукатурив, перекрив дах шифером є безпідставними, оскільки жодного належного доказу на підтвердження зазначеного та щодо належності позивачу на праві власності чи праві користування земельної ділянки, на якій розташований спірний гараж, позивач не надав.
Доводи апелянта в скарзі про те, що будування спірного гаражу здійснювалось з дозволу колишньої власниці домоволодіння, а тому з моменту його побудування та по день смерті останньої позивач безперешкодно користувався цим гаражем, а наявні в матеріалах справи квитанції та товарні чеки на придбання будівельних матеріалів, оригінали яких знаходяться у нього, безспірно свідчать про те, що саме він придбав будівельні матеріали, - є безпідставними та такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення, оскільки надані позивачем копії чеків та квитанції щодо придбання будівельних матеріалів не свідчать, що саме їх було використано для будівництва спірного гаражу та добудування ями під гаражем, тоді як право власності на гараж належним чином зареєстровано за ОСОБА_2 і ніким оспорено не було.
Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для згоди колегії суддів із висновком суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
За таких обставин рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, є правильним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення зустрічного позову.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко