проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"28" січня 2019 р. Справа №922/2367/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Слободін М.М., суддя Терещенко О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу позивача - Приватного акціонерного товариства «Космед», м.Київ, (вх.№1158Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2018 року по справі №922/2367/18,
за позовом Приватного акціонерного товариства «Космед», м.Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм», м.Мерефа,
про стягнення 31931,03 грн.,-
У серпні 2018 року Приватне акціонерне товариство «Космед» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм» заборгованість за договором поставки №К-01502 від 02.01.2018 року в сумі 31931,03 грн., яка складається з: 29439,83 грн. - заборгованість з оплати товару за договором поставки; 2178,56 грн. - штрафна неустойка (пеня) за прострочення грошового зобов'язання; 312,64 грн. - 3% річних за користування чужими коштами. Судові витрати просив покласти на відповідача.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.10.2018 року у справі №922/2367/18 (повний текст складено 16.10.2018 року, суддя Шарко Л.В.) у задоволені позову відмовлено в повністю.
Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2018 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що в призначені платежу у платіжному дорученні №2143 від 19.06.2018 року «оплата штрафних санкцій» мало місце помилкове посилання відповідача, яке допущено умисно, з метою затягування моменту звернення позивача до суду з позовом, а також можливості уникнення обставин визнання боргу.
Скаржник вказує, що у договорі поставки №К-01502 від 02.01.2018 року мітиться пункт 9.5, який визначає, що договір засвідчує єдність волі та волевиявлення сторін спрямованих на виникнення двостороннього зобов'язання та змінює всі попередні усні чи письмові домовленості, які існували між сторонами до підписання цього договору, якщо вони стосувалися його предмету. Отже, з моменту укладення договору №К-01502 від 02.01.2018 року він замінив собою всі раніше укладені договори із аналогічним предметом, в тому числі і раніше укладений сторонами однотипний договір поставки №2143 від 23.12.2015 року, а всі подальші поставки та розрахунки здійснювались саме за договором №К-01502 від 02.01.2018 року
Апелянт наполягає на тому, що оплата відповідачем пені за прострочення здійснення платежу у сумі яка нарахована за договором поставки відповідно до надісланої претензії, свідчить про визнання відповідачем факту порушення ним своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати за поставлений товар за договором поставки.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2018 року поновлено строк, відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою та встановлено строк відповідачу для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі. Також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).
Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи повідомлень відділення зв'язку, копію ухвали суду від 27.11.2018 року отримано позивачем та відповідачем 03.12.2018 року.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
Відповідач наданим йому Господарським процесуальним кодексом України правом не скористався і відзиву на апеляційну скаргу не надав, що не є перешкодою у розгляді справи.
У ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).
Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Так, 02.01.2018 року між Приватний акціонерним товариством «Космед» (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм» (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №К-01502.
Відповідно до п. 1.1. вказаного договору постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцю косметичну продукцію, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість.
У п.1.2. договори сторони передбачили, що найменування товару, який підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначено у специфікації, яка міститься в додатку №1 до договору і є його невід'ємною частиною.
Згідно п. 1.3. договору товар передається у власність покупця з наступною документацією:
а) рахунок-фактура, в якому зазначається загальна вартість товару, що поставляється, а також загальна сума, що підлягає оплаті покупцем;
б) видаткова накладна.
Положеннями п.п. 2.1., 2.2., 2.2.1., 2.2.2. передбачено, що поставка товару здійснюється на підставі замовлення покупця, що складається у письмовій формі та повинне містити наступну інформацію:
а) найменування покупця та його реквізити;
б) найменування товару;
в) код товару (штрих-код);
г) кількість товару у відповідних одиницях виміру;
д) місце доставки товару із вказівкою на точну адресу.
Замовлення покупця викладається у письмовій формі й надсилається на адресу постачальника.
За згодою постачальника, покупець може здійснити замовлення шляхом подання його постачальнику:
а) в електронному вигляді на адресу електронної пошти постачальника;
б) усно через уповноваженого представника постачальника безпосередньо за місцем знаходження покупця.
Замовлення вважається прийнятим постачальником, якщо протягом 2 (двох) робочих днів з моменту його отримання останнім, на електронну адресу покупця буде направлено форму затвердження замовлення та/або рахунок-фактуру на оплату вартості замовленої партії товару.
У розділі 4 договору поставки сторони передбачили вартість товару та порядок розрахунків, а саме сторони дійшли взаємної згоди, що ціна одиниці кожного виду товару визначається у формі підтвердження замовлення та/або рахунку фактурі, отриманому покупцем.
Загальна вартість та кількість товару, який передається покупцю в межах цього договору визначається сумою загальних вартостей та кількостей (обсягу) товару, що вказані в накладних, за якими покупець отримав товар від постачальника.
Згідно п. 4.3. договору оплата вартості партії товару здійснюється на умовах відстрочення платежу строком на 30 (тридцять) календарних днів, що відраховуються від дати виписки видаткової накладної постачальника на відповідну партію товару.
Зобов'язання покупця по оплаті товару вважається виконаним з моменту зарахування коштів на банківський рахунок постачальника (п.4.8. договору).
Крім того у договорі сторони передбачили відповідальність за порушення його умов.
Відповідно до п. 6.1. договору поставки у випадку порушення зобов'язання за цим договором сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Так, у випадку прострочення оплати товару покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язання до дня зарахування оплати на банківський рахунок постачальника (п. 6.4. договору поставки).
Крім того, п. 4.4. договору передбачено, що у випадку прострочення оплати товару при застосуванні умов відстрочення платежу, покупець додатково сплачує на користь постачальника штрафну неустойку в розмірі 0,1% за кожен день прострочення від вартості товару, оплата якого прострочена.
Сторони погодили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання (п. 8.1. договору).
Термін дії договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. договору та закінчується 31 грудня 2019 року. Але в будь-якому випадку договір діє до моменту повного виконання сторонами зобов'язань визначених цим договором.
Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.8.2. та п.8.4. договору).
Матеріали справи свідчать, що договір №К-01502 від 02.01.2018 року підписаний представниками сторін, а також скріплений печатками підприємств.
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вказує позивач в позовній заяві, на виконання договору, ним 13.03.2018 року здійснено поставку товару за видатковою накладною №К-18010369 на загальну суму 20620,74 грн. Строк оплати поставленого товару покупцем 12.04.2018 року (включно). Однак, станом на 20.08.2018 року відповідач одержаний товар не оплатив.
19.03.2018 року позивачем здійснено поставку товару за видатковою накладною №К-18012011 на загальну суму 8819,09 грн. Строк оплати поставленого товару покупцем - 18.04.2018 року (включно). Однак, станом на 20.08.2018 року відповідач одержаний товар не оплатив.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем 11.06.2018 року, засобами електронного зв'язку направлено ТОВ «Реній Фарм» претензію із вимогою про негайне погашення простроченої заборгованості за договором поставки №К01502 від 02.12.15 року в сумі 29439,84 грн. та штрафні санкції в сумі 1625,15 грн. (а.с. 21-22).
19.06.2018 року позивач отримав від ТОВ «Реній Фарм» грошові кошти у розмірі 1625,15 грн. із призначенням платежу «оплата штрафних санкцій по договору №К-01124 від 23.12.2015р.».
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).
Позивач зазначає, що матеріали справи містять докази, а відповідачем не доведено того, що він виконав своє зобов'язання за договором поставки належним чином, а саме у відповідні строки. Таким чином, позивачем заявлено до стягнення з відповідача на свою користь суму осиного боргу, яка складається з вартості товару за двома накладними, а також суму пені.
Як на доказ здійснених 13.03.2018 року та 19.03.2018 року поставок продукції за договором поставки №К-01502 від 02.01.2018 року позивач посилається на накладні №К-18010369 від 13.03.2018 року на загальну суму 20620,74 грн. та №К-18012011 від 19.03.2018 року на загальну суму 8819,09 грн.
Однак, матеріали справи свідчать, що вищевказані накладні у підтвердження факту здійсненої поставки, не підписні зі сторони відповідача.
У позові та в апеляційній скарзі позивач зазначає, що відповідачем порушено положення пункту 3.17 договору поставки, згідно якого за результатами приймання товару покупець зобов'язаний невідкладно, протягом 10 днів з дати поставки, повернути належні постачальнику підписані покупцем примірники видаткових накладних. Однак, як у строк визначений у договорі так і на момент звернення з позовною заявою покупцем - відповідачем по справі, підписані примірники видаткових накладних не повернуто.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів відзначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достатні докази у підтвердження проведення господарської операції по поставці товару, заборгованість за який позивач просить стягнути кошти.
Так, позивачем не надано окрім неналежно оформлених (не підписаних) видаткових накладних, доказів які б свідчили, що мала місце поставка товару, зокрема, не надано доказів у підтвердження факту оформлення замовлення; відсутній у справі додаток №1 до договору поставки - специфікація; не надано доказів оформлення рахунку-фактури. Звертаючись до відповідача з претензією, позивач не вказував про необхідність повернення підписаних видаткових накладних.
Таким чином, не підписані видаткові накладні №К-18010369 від 13.03.2018 року та №К-18012011 від 19.03.2018 року не є беззаперечним доказом поставки товару, а у розрізі матеріалів справи достатнім доказом прострочення зобов'язання відповідача.
Колегія суддів враховує, що позивач направляючи відповідачу претензію від 11.06.2018 року за вих.№044 просить негайно погасити заборгованість за договором поставки №К-01502 від 02.12.2015 року. Проте, такий договір не є підставою для позову у даній справі, а отже така претензія не розцінюється судом як належний доказ у справі.
Як на факт визнання заборгованості відповідачем, позивач посилається на платіжне доручення №2143 від 19.06.2018 року, відповідно до якого відповідачем здійснено оплату штрафних санкцій в сумі 1625,15 грн. за договором №К-01124 від 23.12.2015 року.
Однак, як вірно відзначено судом першої інстанції, в призначенні платежу вказано, що штрафні санкції сплачуються за договором №К-01124 від 23.12.2015 року, який також не є підставою для позову у даній справі. Тобто, відповідний доказ також не є належним і допустимим у даній справі.
Щодо посилань апелянта на пункт 9.5 договору поставки, за аналізом якого з моменту укладення договору №К-01502 від 02.01.2018 року він замінив собою всі раніше укладені договори із аналогічним предметом, в тому числі і раніше укладений сторонами однотипний договір поставки №2143 від 23.12.2015 року, а всі подальші поставки та розрахунки здійснювались саме за договором №К-01502 від 02.01.2018 року, то колегія суддів розцінює їх такі, що вчинені при довільному тлумаченні норм права.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Колегія суддів зазначає, що позивачем по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження здійснення поставок за договором поставки №К-01502 від 02.01.2018 року за накладною №К-18010369 від 13.03.2018 року та накладною №К-18012011 від 19.03.2018 року. Також позивачем не надано доказів отримання відповідного товару відповідачем, а отже не доведено факту прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Космед» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2018 року по справі №922/2367/18 має бути залишене без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Космед» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2018 року по справі №922/2367/18 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя М.М. Слободін
Суддя О.І. Терещенко