проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"21" січня 2019 р. Справа №922/744/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Склярук О.І. , суддя Слободін М.М.,
при секретарі Довбиш А.Ю.,
за участю представників:
позивача - Грєнков І.В. за довіреністю №08-21/4/2-19 від 02.01.2019 року;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОБ», смт.Васищеве, Харківський район, Харківська область, (вх.№815Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 року по справі №922/744/18,
за позовом Харківської міської ради, м.Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОБ», смт.Васищеве, Харківський район, Харківська область,
про стягнення коштів у сумі 207346,84 грн.,-
У березні 2018 року Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОБ» безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 207346,84 грн. за період з 01.11.2017 року по 28.02.2018 року, згідно ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у період з 01.11.2017 року по 28.02.2018 року не сплачував за користування земельною ділянкою площею 0,1021 га по просп. П'ятдесятиріччя СРСР, 22 у м.Харкові, яка перебуває у власності територіальної громади м.Харкова.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 року по справі №922/744/18 (суддя Смірнова О.В., повний текст рішення складено 14.06.2018 року) позов задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з ТОВ «ФОБ» на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 207346,84 грн. та судовий збір в сумі 3110,20 грн.
Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що доказів на підтвердження реєстрації речового права на спірну земельну ділянку за позивачем, зокрема, витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно на підтвердження факту, що зазначена у позові земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Харкова, який є необхідною умовою для укладення і реєстрації у встановленому порядку договору оренди землі - матеріали справи не містять.
Скаржник вказує, що наявний у матеріалах справи акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою м.Харків, проспект Льва Ландау (колишня - П'ятдесятиріччя СРСР), 22, на підставі якого позивачем здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів не є належним доказом встановлення меж земельної ділянки та визначення її площі.
Апелянт наполягає на тому, що судом першої інстанції при час ухвалення спірного рішення порушено норми права, зокрема, ст. 206 Земельного кодексу України, ст. 21 Закону України «Про державний земельний кадастр», п.3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року №284, що потягло за собою неправильне вирішення справи.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОБ» та призначено справу до розгляду.
Харківська міська рада надала відзив на апеляційну скаргу (вх.№6099 від 03.08.2018 року), в якому зазначає, що згодна з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У подальшому ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 року апеляційне провадження у справі №922/744/18 зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/3412/17 у порядку передбаченому п.7 ч.1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до Указів Президента України №454/217 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах» та №295/2018 від 28.09.2018 року «Про переведення суддів», а також керуючись ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.31 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду ухвалою від 05.11.2018 року прийняла справу №922/744/18 до провадження. Крім того, ухвалою суду від 05.11.2018 року зобов'язано учасників справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/3412/17 і засвідчену копію відповідного судового рішення, що набрало законної сили, надати до матеріалів справи.
Так, Великою Палатою Верховного Суду справу №922/3412/17 розглянуто та винесено постанову від 20.11.2018 року, повний текст якої опубліковано на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 05.12.2018 року.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 року у зв'язку з усуненням обставин, що викликали зупинення, поновлено провадження у справі №922/744/18 і призначено її до розгляду в судове засідання. При цьому суд апеляційної інстанції запропонував учасникам справи надати письмові пояснення із викладенням своєї правової позиції по справі з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові по справі №922/3412/17.
До початку судового засідання 21.01.2019 року Харківська міська рада надала через канцелярію суду письмові пояснення (вх.№570), в яких просить звернути увагу на необхідність застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, а також вказує, що в матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази у підтвердження заявлених позовних вимог як щодо їх правомірності так і розміру.
Відповідач - ТОВ «ФОБ», надав через канцелярію суду письмові пояснення (вх.№575 від 21.01.2019 року), в яких вказує, що нормативні положення, як і висновки викладені у постанові Великої палати Верховного Суду не звільняють позивача від обов'язку довести розмір завданих збитків у вигляді неодержаного від використання земельної ділянки доходу, а також наявність реальну можливість та намір позивача з отримання доходу.
Відповідач зазначає, що позивачем не надано документального підтвердження про те, що земельна ділянка є сформованою, а отже може виступати повноцінним об'єктом цивільних правовідносин, у тому числі, бути передана в оренду. Крім того, не надано документального підтвердження здійснення державної реєстрації за позивачем права власності на земельну ділянку, за користування якою останній очікує отримувати дохід. Наполягає відповідач на тому, що позивачем не надано документального підтвердження факту відсутності договірних, деліктних або інших правовідносин між позивачем та відповідачем та/або між позивачем та третіми особами відносно права користування земельною ділянкою. Також відповідач наполягає на невірності складання акту обстеження та проведеного розрахунку.
У судовому засіданні 21.01.2019 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги з урахуванням додаткових письмових пояснень у повному обсязі та наполягав на її задоволенні.
Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві та письмових поясненнях.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Судом першої інстанції, при розгляді справи встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 13.06.2001 року №1033 між Харківською міською радою та ТОВ «Саян» укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,1021 га по просп. П'ятдесятиріччя СРСР (просп. Льва Ландау), 22 у м.Харкові для експлуатації стаціонарної АЗС з пунктом реалізації та заміни моторного масла строком до 01.01.2025 року.
Вказаний договір зареєстровано у Харківському міському управлінні земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга №4) 15.01.2003 року за №6902/03.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.09.2017 року у справі №922/2793/17 позов Харківської міської ради до TOB «Саян» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - TOB «ФОБ» про розірвання договору оренди землі, позов задоволено у повному обсязі. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 0,1021 га по просп. П'ятдесятиріччя СРСР, 22 у м.Харкові, зареєстрований у Харківському міському управлінні земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга №4) від 15.01.2003 року за №6902/03, укладений між Харківською міською радою та ТОВ «Саян». Зобов'язано ТОВ «Саян» повернути земельну ділянку, загальною площею 0,1021 га по просп. П'ятдесятиріччя СРСР з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.
Вказане рішення набрало законної сили 06.10.2017 року.
Так, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.02.2018 року №114779539 (а.с. 15-16) право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1» загальною площею 121,4 м.кв. по просп. Льва Ландау, 22 (колишня просп. П'ятдесятиріччя СРСР) у м.Харкові з 12.05.2016 року зареєстроване за TOB «ФОБ» на підставі договорів купівлі-продажу від 12.05.2016 року №2092 та №2119.
Відповідно до вказаної інформації речові права на земельну ділянку під вищевказаними будівлями не зареєстровані.
21.02.2018 року відділом самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України здійснено заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки площею 0,1805 га по просп. Льва Ландау, 22 у м.Харкові. За результатами вказаних дій складено акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації зазначеної вище земельної ділянки. В акті зазначено, що TOB «ФОБ» з 12.05.2016 року та по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,1805 га по просп. Льва Ландау, 22 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування стаціонарної АЗС без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (а.с.20-22).
Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка, що була в оренді у ТОВ «Саян», а на даний час на якій знаходиться майно - нежитлові будівлі ТОВ «ФОБ» перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.
Позивач, посилаючись на те, що відповідач не набув належних прав власності або користування на земельну ділянку, а отже використовував її без достатніх правових підстав і не сплачував орендну плату, здійснив розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за землю у період з 01.11.2017 року по 28.02.2018 року в розмірі 207346,84 грн.
Згідно з п. «б» ст.80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Статтею 120 Земельного кодексу України унормовано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Частиною 1 ст. 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно зі ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України та ст. 182 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У пункті п.2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 року №6, зокрема зазначено, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень».
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що платою за землю є обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Оскільки відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, він відповідно до п. 14.1.72 статті 14 Податкового кодексу України не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, а тому єдиною можливою для нього формою плати за землю як землекористувача може бути лише орендна плата (стаття 288 Податкового кодексу України), яка є регульованою ціною.
Колегія суддів зазначає, що ТОВ «ФОБ» з моменту набуття права власності на нерухоме майно не вжито заходів щодо оформлення правовстановлювальних документів на земельні ділянки, на яких знаходяться належні останньому на праві власності нежитлові будівлі, а саме, не укладено договір оренди землі та не здійснено його державної реєстрації.
Як вказував позивач та не спростовано відповідачем, рішення Харківської міської ради щодо надання у користування ТОВ «ФОБ» земельної ділянки по вул. Льва Ландау, 22 (колишня просп. П'ятдесятиріччя СРСР) у м. Харкові не приймались та відповідні договори оренди земельних ділянок не укладались.
За змістом статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Матеріали даної справи не містять доказів державної реєстрації права користування або оренди ТОВ «ФОБ» на земельну ділянку по вул. Льва Ландау, 22 (колишня просп. П'ятдесятиріччя СРСР) у м. Харкові.
У зв'язку з наведеним порушенням з боку відповідача, позивач не отримав у спірному періоді орендну плату, яку він отримав би від відповідача в разі виконання останнім обов'язку з укладення договору оренди земельної ділянки із вчиненням дій передбачених законодавством дій щодо формування такої ділянки як об'єкта цивільних прав.
Проте, заявлену позивачем до стягнення з відповідача у даній справі суму суд кваліфікував як збитки у вигляді упущеної вигоди, пославшись при цьому, що аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 року у справі №3-210гс14, від 30.11.2016 року у справі №922/1008/15, від 12.04.2017 року у справі №922/207/15, від 07.12.2016 року у справі №922/1009/15 та в Постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року по справі №922/2976/17.
Відповідно до ч. 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду України.
Так, Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову від 20.11.2018 року по справі №922/3412/17 предметом розгляду якої були тотожні за змістом правовідносини як у даній справі.
В наведеній постанові щодо неодержаної органом місцевого самоврядування суми орендної плати внаслідок невиконання власником нерухомого майна обов'язку з оформлення права користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій це майно розташовано викладено наступну правову позицію, якої дотримується суд апеляційної інстанції при розгляді даної справи.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частина перша ст. 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України, власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Предметом позову в даній справі є стягнення з власника об'єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.
За змістом глави 15 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Частина 1 ст. 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати, зокрема, орендну плату (пункт «в» ч.1 ст. 96 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Проте, з огляду на приписи ч.2 ст. 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
Як зазначено вище, відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці.
При цьому, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою.
Відтак, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналогічний правовий висновок викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі №922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах №922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).
Кваліфікація судом першої інстанції спірної суми як збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу) не є підставою для зміни чи скасування рішення суду, оскільки висновок суду по суті спору є вірним та суд відповідно до ч. 4 статті 264 Господарського процесуального кодексу України при застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм на момент прийняття оскаржуваного рішення керувався позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 25.05.2018 року у справі №922/2976/17, яка була наявна на час прийняття рішення, в той час як постанова Великої палати Верховного суду від 20.11.2018 року, у справі №922/3412/17, якою керується суд апеляційної інстанції, на той час не існувала.
Розрахунок розміру доходу, одержаного відповідачем за користування земельною ділянкою територіальної громади м.Харкова здійснюється на підставі нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки (визначеної шляхом множення площі вказаної ділянки та нормативної грошової оцінки одного квадратного метра землі) з урахуванням ставки річної орендної плати за спірний період.
Так, позивачем до позовної заяви долучено розрахунок розміру доходу одержаного ТОВ «ФОБ» від безпідставно набутого майна як розмір орендної плати за землю, яка є регульованою та звичайною ціною плати за землю державної та комунальної власності. Вказаний розрахунок зроблений позивачем за період використання відповідачем земельної ділянки з 01.11.2017 року по 28.02.2018 року в сумі 207346,84 грн.
Суд першої інстанції з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши розрахунки Харківської міської ради, дійшов до обґрунтованого висновку, що вони є вірними та здійснені на підставі норм Земельного кодексу України, Податкового кодексу України і наявних між сторонами правовідносин.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОБ» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 року по справі №922/744/18 має бути залишене без змін.
Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.
Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОБ» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 року по справі №922/744/18 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 28 січня 2019 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя О.І. Склярук
Суддя М.М. Слободін