Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 0907/16806/2012
провадження № 61-6866св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С.,
Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4, відповідачі: Військова прокуратура Івано-Франківського гарнізону Військової прокуратури Західного регіону України, Управління Служби Безпеки України в Івано-Франківській області, Державна казначейська служба України, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Служби Безпеки України
в Івано-Франківській області на рішення Апеляційного суду
Івано-Франківської області від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Малєєва А. Ю., Фединяка В. Д.,
Відповідно до підпункту 14 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У жовтні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону військової прокуратури Західного регіону України, Управління Служби Безпеки України в Івано-Франківській області (далі - УСБУ в Івано-Франківській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), треті особи:
ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про списання коштів з казначейського рахунку на відшкодування шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 20 вересня 2010 року внаслідок неправомірних дій службових осіб УСБУ в Івано-Франківській області, які виразились у застосуванні до ОСОБА_4 непропорційної та безпідставної фізичної сили, їй було спричинено тілесні ушкодження, що підтверджується актом судово-медичного обстеження.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_4, з урахуванням збільшених позовних вимог, просила суд стягнути на її користь 608 495,22 грн на відшкодування завданої моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 09 червня 2017 року (у складі судді Пастернак І. А.) у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що співробітниками
УСБУ у Івано-Франківській області відносно ОСОБА_4 не було допущено ніяких неправомірних дій, а отже, підстав для відшкодування моральної шкоди немає.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня
2017 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з ДКСУ на користь ОСОБА_4 50 000 грн моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що працівниками УСБУ
у Івано-Франківській області було порушено основоположні конституційні права ОСОБА_4, зокрема, право на свободу та особисту недоторканість, на повагу до її гідності. Тому позов ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі, УСБУ
в Івано-Франківській області просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга УСБУ в Івано-Франківській області мотивована тим, що ОСОБА_4 не довела належними та допустимими доказами, що тілесні ушкодження вона отримала внаслідок застосування фізичної сили співробітниками державного правоохоронного органу. Крім того, дії співробітників УСБУ в Івано-Франківській області під час проведення оперативних і слідчих дій були здійснені в межах та в спосіб, що визначений чинним законодавством України.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
29 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Установлено, що 20 вересня 2010 року ОСОБА_4 була затримана працівниками УСБУ в Івано-Франківській області ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за підозрою у вчиненні кримінально-караної дії щодо посередництва у передачі хабара. При затриманні до неї була застосована фізична сила, спеціальні засоби (кайданки). При цьому ОСОБА_4 була піддана особистому обшуку, в процесі якого у неї було вилучено мобільний телефон, відібрані зразки речовини з рук. Після складення слідчим протоколу ОСОБА_4 без її згоди була доставлена у приміщення УСБУ в Івано-Франківській області для відібрання пояснень і допиту. При затриманні та обшуку ОСОБА_4 застосовувалась відеозйомка.
Статтею 28 Конституції України гарантовано кожному право на повагу до його гідності.
Відповідно до частини першої статті 28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Зміст цієї конституційної норми відповідає змісту статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною першою статті 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Також установлено, що співробітниками державного правоохоронного органу, які були задіяні у операції при затриманні ОСОБА_4, у порушення частини третьої статті 29 Конституції України, частин другої, третьої
статті 106 КПК України (у редакції 1960 року) не було роз'яснено її права та не надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Правоохоронцями не було складено ані протоколу затримання, ані протоколу особистого обшуку громадянки ОСОБА_4
Відповідно до частини третьої статті 29 Конституції України кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 106 КПК України (у редакції 1960 року) про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою статті 21 цього Кодексу, права мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим.
Копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання.
Протиправне утримання ОСОБА_4 працівниками державного правоохоронного органу 20 вересня 2010 року, яке документально не було зафіксовано, тривало близько доби, і весь цей час з нею поводились як із підозрюваною, вона перебувала під ефективним контролем працівників СБУ, і була у вразливому становищі. У результаті згаданих вище неправомірних дій співробітників УСБУ у Івано-Франківській області
ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, що підтверджується актом судово-медичного обстеження № 1238, проведеного в період
з 04 по 22 жовтня 2010 року, а також висновком експерта від 31 березня 2014 №84/1238/10-Е.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Частинами першою, другою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що позов ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої їй в результаті протиправного позбавлення свободи, безпідставного застосування фізичної сили, спеціальних засобів та психічного насилля, є обґрунтованим, тому дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди з урахуванням її доведеності позивачем та принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач не довела належними та допустимими доказами, що тілесні ушкодження вона отримала внаслідок застосування фізичної сили співробітниками державного правоохоронного органу не заслуговують на увагу, оскільки належні докази щодо спростування зазначених обставин матеріали справи не містять.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення не впливають, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Отже, на думку колегії суддів Верховного Суду рішення апеляційного суду є достатньо обґрунтованим та мотивованим.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Управління Служби Безпеки України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня
2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк