Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 414/892/17
провадження № 61-29101св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
представник відповідача - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 06 червня 2017 року у складі судді Тесленко І. О. та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 10 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Коновалової В. А., Яреська А. В.,
У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації.
Позовна заява мотивована тим, що на початку серпня 2016 року ОСОБА_5 звернулась до Кремінського районного суду Луганської області з позовною заявою до нього про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття її квартири, у сумі 38 тис. грн. Рішенням цього суду
від 25 січня 2017 року, що набрало законної сили, у задоволенні позову
ОСОБА_5 було відмовлено у зв'язку з його необґрунтованістю. Судом зроблені висновки про відсутність доказів завдання його неправомірними діями майнової шкоди ОСОБА_5, а визнання останньою тих обставин, що її квартиру заливав колишній власник, свідчать про те, що всі звинувачення ОСОБА_5 на його адресу були завідомо неправдивими, тому принижують його честь і гідність, відповідач повідомила громадянам ОСОБА_7,
ОСОБА_8, ОСОБА_9, а потім запросила їх свідчити проти нього в суді під час розгляду справи.
Крім того, 21 вересня 2016 року комісія міського виконавчого комітету у складі першого заступника Кремінського міського голови Луганської області ОСОБА_10, головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства ОСОБА_11, інспектора з благоустрою ОСОБА_12, за участю ОСОБА_5 та її представника - ОСОБА_13 обстежувала його квартиру на факт залиття квартири відповідача, і в процесі цього обстеження ОСОБА_5 неодноразово його обзивала. Очевидцями вказаних подій були також брат позивача - ОСОБА_14 і дружина позивача -
ОСОБА_15 Вказаними діями відповідач принижувала його честь і гідність.
Внаслідок бездоказових і безпідставних, наклепницьких і образливих звинувачень і дій ОСОБА_5 він був змушений витрачати свій час на збір доказів, написання заяв, клопотань, заперечень і пояснень, підготовку до судових засідань на судові засідання, а також витрачати кошти на виготовлення ксерокопій, купівлю паперу, конвертів, поїздки до апеляційного суду у
м. Сєвєродонецьк та інше, що в підсумку завдало йому збитків у розмірі 326 грн 76 коп.
Як наслідок вищезазначених подій у нього змінився звичайний спосіб життя, порушено сон, а також вказане негативно вплинуло на його моральний і фізичний стан, тому 28 листопада 2016 року він звертався до лікарні, де у нього було виявлено високий тиск і призначено лікування, а також звертався до лікаря-офтальмолога з приводу скарг на біль в очах. На ліки і медичні послуги він витратив кошти у розмірі 1 050 грн 18 коп.
Вказував на те, що своїми діями ОСОБА_5 нашкодила його репутації за місцем проживання, чим йому завдано також і моральну шкоду, яку він оцінює в 10 тис. грн.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд стягнути з ОСОБА_5 на свою користь у рахунок відшкодування заподіяних збитків у розмірі 1 376 грн 94 коп., моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн та судові витрати.
Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 06 червня
2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виникла конфліктна ситуація у зв'язку із залиттям квартири останньої, внаслідок якої відповідач звернулась до комісії з метою складання відповідного акта, а потім до суду з позовом про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, при цьому у задоволенні позову їй було відмовлено. Відповідач реалізувала своє право на захист у судовому порядку, що не може бути поширенням недостовірної інформації щодо позивача. Належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди останнім суду не надано. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації і заявив дві позовні вимоги про стягнення заподіяних збитків у розмірі 1 376 грн 94 коп. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 тис. грн. При цьому вимоги щодо визнання інформації недостовірною, на яку останній посилався, як на доведений факт, заявлено не було. Тому, враховуючи, що відсутнє рішення або встановлений факт щодо недостовірності зазначеної ним інформації та приниження тим самим його честі, гідності та ділової репутації позивача, питання про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з указаними діями відповідача є передчасним.
Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 10 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 06 червня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_4 не доведено належними і допустимим доказами завдання йому моральної шкоди внаслідок дій ОСОБА_5 щодо нього під час складення зазначеного акта комісії від 21 вересня 2016 року, не доведено причинний зв'язок між його хворобами, зверненнями до лікарів 28 листопада 2016 року та 13 лютого
2017 року та понесеними з цим витратами і діями відповідача, не надано доказів зміни, у зв'язку із наведеним, його звичного способу життя, як не надано доказів завдання шкоди його репутації за місцем його проживання. Отже, позов не доведено.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_5 на його користь моральну шкоду, завдану приниженням честі, гідності, визначивши розмір грошового відшкодування моральної шкоди на підставі положень статті 23 ЦК України, витрати на лікування у розмірі згідно висновку суду щодо їх доведеності та залишити без змін судові рішення про відмову у відшкодуванні витрат
у розмірі 326 грн 76 коп., понесених при розгляді цивільної справи
№ 414/1384/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно визначено правовідносини між сторонами відповідно до встановлених обставин у справі. Заявник посилався на те, що в рішенні суду першої інстанції неповно викладенні показання свідків. Вказував на те, що судовими рішеннями
у цивільній справі № 414/1384/16-ц спростована достовірність тверджень ОСОБА_5 про його вину у залитті квартири останньої, що і є встановленим фактом їх недостовірності, і про це обізнані не тільки громадяни ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, а і багато інших мешканців будинку за місцем його проживання.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судами встановлено, що Кремінським районним судом Луганської області розглядалась цивільна справа № 414/1384/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоді, завданої внаслідок залиття квартири АДРЕСА_1, поверхом вище якої проживає власник квартири № 38 - ОСОБА_4
Рішенням Кремінським районного суду Луганської області від 25 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 21 березня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено у зв'язку із недоведеністю належними і допустимими доказами факту неналежного виконання ОСОБА_4 своїх обов'язків як власника квартири щодо належного утримання системи водопостачання та водовідведення, та його вини у завданні збитків останній.
У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно з статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до вимог статті 297 ЦК України фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності і честі.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України 2004 року обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
При розгляді справ про захист честі, гідності, ділової репутації судом на підставі доказів, поряд з іншим, повинно бути перевірено, чи не містить поширена інформація оціночних суджень. Так, згідно із частинами першою та другою
статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Право висловлювати судження, оцінку, думки закріплено також у статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суди при вирішенні справ повинні ретельно досліджувати суть висловленого, і у разі, якщо особа висловила не оціночні судження, а факти про події, необхідно вказувати у рішенні, що суд не визнає поширену інформацію оціночними судженнями, оскільки в ній містяться фактичні дані про особу.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суди виходили із того, що вимоги про відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_5 поширенням неправдивої інформації про вину позивача у залитті її квартири сусідам
ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і наступне запрошення вказаних осіб відповідачем як свідків для надання пояснень у суді не можна вважати поширенням недостовірної інформації з огляду на вимоги статті 277 ЦК України, тому не знаходять свого підтвердження обставини, зазначені у позовних вимогах ОСОБА_4 у порядку, передбаченому вимогами
статей 57-60 ЦПК України 2004 року. Наведене слід вважати оціночним судженням ОСОБА_5, яка мешкає поверхом нижче від поверху та квартири позивача, і за умови залиття її квартири, висловлювала свою думку, презюмувала у цьому вину останнього, що і намагалася довести в суді, в тому разі і за допомогою пояснень вказаних свідків. Таким чином, факт заподіяння відповідачем моральної шкоди позивачу за вказаними подіями є недоведеним.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 06 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 10 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
О. В. Білоконь
Є. В. Синельников