Постанова
Іменем України
21 січня 2019 року
м. Київ
справа № 332/609/17
провадження № 61-29430св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - Запорізька міська рада,
представники відповідача: Шаєнко Наталія Іванівна, ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Запорізької міської ради про визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 2010 року на підставі рішення Запорізької міської ради орендує земельну ділянку площею 0,0051 га на АДРЕСА_1 для розміщення торговельного кіоску, у 2014 році договір оренди поновлений на новий строк. За дозволом міської ради протягом 2010-2016 років вона реконструювала кіоск, який у результаті збільшення площі віднесений до категорії «торговельний павільйон». Зазначала, що павільйон є нерухомим майном, оскільки має фундамент з глибиною закладання 0,8 м, та не є самочинним будівництвом, оскільки його реконструкція здійснена законно з дозволу власника земельної ділянки.
За викладених обставин, позивач просила визнати право власності на торговельний павільйон.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2017 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на торговельний павільйон, який розташований на АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір оренди є чинним, позивач зареєструвала земельну ділянку для розміщення кіоску, у лютому 2011 року голова Заводської районної адміністраціїЗапорізької міської ради узгодив комісійний висновок (акт) щодо введення торговельного павільйону в експлуатацію без зауважень після зміни дизайну об'єкта торгівлі; під час технічного обстеження будівлі підтверджено можливість її безпечної експлуатації, недоліків не виявлено.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про регулювання містобудівельної діяльності» від 17 лютого 2011 року та Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (далі - Порядок). Суд виходив з того, що надання позивачу дозволу на реконструкцію кіоску не давало підстав для створення об'єкту нерухомості на орендованій земельній ділянці, власник якої дозволу на створення нерухомого майна не давав. Також суд зазначив, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває на нього права власності.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року та залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки тому, що торговельний павільйон прийнятий в експлуатацію. На думку позивача, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачає введення нерухомого майна в експлуатацію для державної реєстрації права власності після визнання цього права у судовому порядку. Також вважає, що при вирішення спору суд апеляційної інстанції застосував Порядок, що не регулює спірні правовідносини, які виникли до набрання ним чинності (30 квітня 2011 року). Зазначає, що акт від 26 лютого 2011 року про прийняття торговельного павільйону в експлуатацію не скасований та є чинним. Висновок суду, що у результаті реконструкції не може бути створений об'єкт нерухомого майна, вважає таким, що не відповідає матеріалам справи.
У запереченнях, поданих у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Запорізька міська рада просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року - без змін.
Заперечення на касаційну скаргу мотивовані тим, що спірний об'єкт нерухомості побудований на земельній ділянці, не відведеній позивачу для цієї мети, що відповідно до статей 367, 376 ЦК України виключає можливість визнання права власності на самочинне будівництво.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 11 червня 2014 року між Запорізькою міської радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № 201402000100242, відповідно до якого остання прийняла в строкове платне користування земельну ділянку на АДРЕСА_1 для розташування кіоску № 81-з.
До цього, 16 лютого 2011 року голова Заводської районної державної адміністрації Запорізької міської ради затвердив акт прийняття в експлуатацію малих архітектурних форм, за яким було введено торговельний павільйон (після заміни дизайну об'єкту торгівлі) в експлуатацію без зауважень.
Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно із частинами першою та другою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина третя статті 376 ЦК України).
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що Запорізька міська рада не надавала згоди на будівництво нерухомого майна на земельній ділянці, яку орендує ОСОБА_1 , тобто, є самочинним будівництвом, та позивач не набуває право власності на це майно.
Доводи касаційної скарги про те, що торговельний павільйон є прийнятий в експлуатацію, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про планування та забудову територій», який був чинним до 12 березня 2011 року, дозвіл на виконання будівельних робіт надається Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю.
Згідно з частиною п'ятою статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набув чинності 12 березня 2011 року, контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю.
З огляду на наведене, проведення реконструкції малої архітектурної форми, тобто, споруди без улаштування фундаменту, яка встановлюється тимчасово, в нерухоме майно вимагало отримання належного дозволу державного архітектурно-будівельного контролю та належно затвердженого проекту.
Акт прийняття в експлуатацію малих архітектурних форм від 16 лютого 2011 року, виданий Заводською районною державною адміністрацією Запорізької міської ради, не є таким документом, і не може підміняти дозвільні та проектні документи органів державного архітектурно-будівельного контролю.
Твердження ОСОБА_1 щодо визнання у судовому порядку права власності на об'єкт нерухомості, який не введений в експлуатацію, є неприйнятним, оскільки статтею 331 ЦК України не передбачено можливості визнання права власності на недобудоване нерухоме майно (не введене в експлуатацію) в судовому порядку.
За викладених обставин, не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував нормативний акт, який не набув чинності станом на 16 лютого 2011 року, оскільки торговельний павільйон у встановленому законом порядку не введений в експлуатацію.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За викладених обставин касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Апеляційного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Мартєв
А. О. Лесько
С. П. Штелик