Справа № 203/1677/18
6/0203/11/2019
17 січня 2019 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська, в складі:
головуючого-судді - Казака С.Ю.
при секретарі - Дикаленко А.В.
за участю представника заявника - ОСОБА_1
представника заінтересованої особи - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі клопотання ОСОБА_3, заінтересовані особи - ОСОБА_4, старший виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_5 Мамадієвич, про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,-
До Кіровського районного суду м.Дніпропетровська надійшло вказане клопотання ОСОБА_3, в обґрунтування якого зазначено, що 17.12.2013 року Кіровським районним судом м.Дніпропетровська в рамках справи №203/8021/13ц було задоволено подання старшого виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_6 про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України до виконання ним рішення суду. Після звернення до відділу примусового виконання рішень було з'ясовано, що відповідне виконавче провадження було закрито та знищено за закінченням терміну зберігання. Проте, вжиті заходи у вигляді обмеження у праві виїзду за межі України скасовано не було. В зв'язку з цим та посилаючись на те, що вказані обмеження перешкоджають йому вільно пересуватись через відсутність роботи в Україні виїжджати працювати за кордон та забезпечувати свою родину, заявник просив скасувати заходи, вжиті на підставі ухвали Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.12.2013 року по справі №203/8021/13ц.
В судовому засіданні представник ОСОБА_3 підтримав подане останнім клопотання та просив скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду останнього за кордон, посилаючись на те, що на теперішній час виконавче провадження закрито та знищено. Виконавчий лист стягувачем повторно для примусового виконання не пред'являвся. Вжиті ухвалою суду від 17.12.2013 року заходи діють вже на протязі більше ніж п'яти років та обмежують ОСОБА_3 у його конституційних правах на вільне пересування.
Представник відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області під час розгляду справи в суді проти задоволення клопотання заперечував, посилаючись на те, що на теперішній час на підставі ухвали суду було видано дублікат виконавчого листа. Заява про його повторне пред'явлення для примусового виконання стягувачем не подавалась, але рішення суду залишається на теперішній час не виконаними. Підстави, за яких виконавчий лист було повернуто стягувачу, не передбачали скасування вжитих заходів примусового виконання.
Заінтересована особа - стягувач ОСОБА_7, за викликами до суду не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на примусовому виконанні перебував виконавчий лист, виданий Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області 23.07.2013 року у цивільній справі №2-6706/11, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 коштів в сумі 7019222 грн. 56 коп.
В рамках вказаного виконавчого провадження державним виконавцем до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська 25.11.2013 року було направлено подання про тимчасово обмеження боржника ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України.
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.12.2013 року у справі №203/8021/13ц, провадження №6/0203/444/2013, подання державного виконавця було задоволено та тимчасово обмежено боржника ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України до виконання ним рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17.04.2012 року, ухваленого у цивільній справі №2-6706/11.
Вказана ухвала була залишена без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.01.2014 року.
Також судом встановлено, що в рамках виконавчого провадження було виявлено, що у боржника ОСОБА_3 наявне нерухоме майно, звернення стягнення на яке не відбулось через нездійснення стягувачем авансування витрат на проведення виконавчих дій.
В зв'язку з цим, 19.06.2014 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».
В подальшому виконавче провадження було знищено за закінченням терміну зберігання та повторно заява про примусове виконання виконавчого листа від 23.07.2013 року стягувачем ОСОБА_4 не подавалась. При поверненні виконавчого документу стягувачу питання про скасування заходів примусового виконання державним виконавцем не вирішувалось та застосовані згідно ухвали суду від 17.12.2013 року заходи у вигляді тимчасового обмеження боржника ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України залишаються чинними.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.
Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Згідно п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Згідно п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення постанови від 19.06.2014 року про повернення виконавчого документу стягувачу), було передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.
Відповідно до ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення постанови від 19.06.2014 року) було встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім
направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних
заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем
заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
Таким чином, виходячи із положень ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що діючим на момент винесення постанови від 19.06.2014 року законодавством, не передбачалось скасування заходів забезпечення виконавчого провадження в разі повернення виконавчого документу стягувачу з підстав, передбачених п.4 ч.1 с т.47 вказаного Закону.
Крім того, було передбачено, що такі заходи можуть бути скасовані постановою державного виконавця.
Поряд з цим, Законом №2475-VIII від 03.07.2018 року було внесено зміни до ст.441 ЦПК України, яку доповнено частиною п'ятою, що встановлює право суду скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Частиною 1 ст.3 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу,Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно ч.ч.2,3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.
Схожі висновки Європейський суд з прав людини зробив у справі «Ігнатов проти Болгарії» («Ignatov v. Bulgaria», 02.07.2009), де неможливість судового оскарження тривалого обмеження указаного вище права людини, що полягало у забороні видачі закордонного паспорту, була визнана порушенням ст.2 Протоколу до Конвенції та ст.13 Конвенції.
У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013 року) Європейський суд з прав людини застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон в зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі Європейський суд з прав людини визнав порушення ст.2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто лише в зв'язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.
Перевіряючи обґрунтованість клопотання, суд з урахуванням вищенаведеного враховує, що тимчасове обмежено боржника у праві виїзду за межі України є одним і заходів примусового виконання судового рішення та може бути застосоване судом в разі ухилення останнього від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили про свідоме ухилення боржника ОСОБА_3 від виконання судового рішення за наявності реальної можливості виконати останнє.
Також суд враховує, що під час проведення виконавчих дій було виявлено наявність у останнього на праві власності нерухомого майна, звернення стягнення на яке не проводилось в зв'язку з нездійсненням стягувачем відповідних авансових витрат, з підстав чого виконавчий документ було повернуто останньому.
Крім того, суд приймає до уваги, що після повернення виконавчого документу стягувачу постановою від 19.06.2014 року, виконавчий лист останнім до теперішнього часу, тобто на протязі більш ніж чотирьох років, повторно для примусового виконання не пред'являвся та на виконанні не перебуває.
Таким чином, враховуючи відсутність даних про свідоме ухилення ОСОБА_3 від виконання вимог виконавчого документу та реальної можливості для цього, підстав повернення виконавчого документу, не пред'явлення його повторно стягувачем для виконання протягом тривалого часу, а також враховуючи, що такий захід примусового виконання, як тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України в силу приписів ч.3 ст.441 ЦПК України, застосовується у виконавчому провадженні, яке виконується, суд приходить до висновку, що за вказаних обставин подальше застосування обмежень згідно ухвали Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.12.2013 року стосовно ОСОБА_3, що діють на протязі вже більше п'яти років, на теперішній час не є виправданим та пропорційним меті та підставам їх застосування, що враховувались при постановленні ухвали від 17.12.2013 року.
В зв'язку з цим, суд приходить до висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення клопотання ОСОБА_3 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, застосоване на підставі ухвали Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.12.2013 року у цивільній справі №203/8021/13ц, провадження №6/0203/444/2013.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.47,50 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 1999 року, ст.6 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України», ст.ст.2,3,5,12,13,76-81,223,441 ЦПК суд, -
Клопотання ОСОБА_3, заінтересовані особи - ОСОБА_4, старший виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_5 Мамадієвич, про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України - задовольнити.
Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІН - НОМЕР_1), застосоване на підставі ухвали Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2013 року у цивільній справі №203/8021/13ц, провадження №6/0203/444/2013.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України та може бути оскарження учасниками справи шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали складено 21 січня 2019 року.
Суддя С.Ю.Казак