м. Вінниця
10 січня 2019 р. Справа № 0240/3646/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алла Юріївна, розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до: Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100)
про: визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування вказаної позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1, 2003 року виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. Рішенням Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року були виключені дискримінаційні норми, які забороняли виплату пенсії особам, що виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Зауважено, що позивачу не було відомо, що вказане рішення на неї розповсюджується. Вказана думка склалась у зв'язку з розповсюдженою інформацією про те, що Рішення Конституційного суду розповсюджується виключно на громадян, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після прийняття вказаного рішення.
Вказані обставини підтверджуються відповідями територіальних управлінь Пенсійного фонду України, зокрема, у листі УПФУ в м. Вінниці №31/П-2 від 25.02.2017 року, в якому зазначається: "рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009".
Підставою звернення до суду з даним позовом стала відмова відповідача у поновленні пенсії ОСОБА_1. У зв'язку з цим, представник позивачки просить суд, зобов'язати управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачці, починаючи з 07 жовтня 2009 року.
Ухвалою суду від 16 жовтня 2018 року відкрито провадження у даній справі та вирішено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження.
02.11.2018 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці вважає адміністративний позов безпідставним та необґрунтованим з огляду на наступне.
Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод, та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Постановою Управління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 із змінами від 07 липня 2014 року №13-1, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок). Пункт 1.5 Порядку передбачає, що заява про поновлення пенсії подається пенсіонером або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Розділом II вказаного Порядку передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) особи.
Відповідно п.2.9 Розділу II Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Пунктом 2.22 цього Порядку передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації).
Згідно наданих документів, місцем проживання та реєстрації ОСОБА_1 є Ізраїль.
Відповідно до ч.4 ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. Враховуючи вищезазначене, виникнення права на пенсію пов'язується з умовою постійного проживання заявника на території України або укладенням Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення - в разі проживання таких осіб в іншій країні. На даний час договір в області пенсійного забезпечення між країною Ізраїль та Україною не укладений.
З огляду на вказані обставини, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою суду від 28 листопада 2018 року витребувано інформацію у посольства України в державі Ізраїль ( вул. Ірміягу, 50, Тель-Авів, 62594 ) стосовно того, чи перебуває ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на консульському обліку та надати інформацію стосовно того, чи отримала ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) громадянство держави Ізраїль.
04 січня 2019 року витребувані документи надійшли до суду з інформацією, що позивачка перебуває на постійному консульському обліку у Посольстві України в Державі Ізраїль, згадана громадянка документована ізраїльським посвідченням особи («теудат зеут») № НОМЕР_2.
Ухвалою суду від 10.01.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте, через відділ прийому суду подав клопотання про розгляд справи без його участі та зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явилась, хоча подала заяву про перенесення розгляду даної справи на іншу дату. Разом з цим, в матеріалах справи наявна заява представника відповідача від 18.12.2018 року, про розгляд справи за її відсутності.
За приписами частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що перешкод для розгляду справи, передбачених статтею 205 КАС України немає, враховуючи подані представниками сторін заяви про розгляд справи без їх участі, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін в порядку письмового провадження.
Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1, громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3, виданий 06 березня 2018 року, ІПН НОМЕР_1.
По досягненню пенсійного віку та за наявності страхового стажу позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась їй УПФУ Замостянського району м. Вінниця, що підтверджується трудовою книжкою ( а. с. 70-89, том 1).
В 2003 році, позивач виїхала до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділенні посольства України в державі Ізраїль.
Представник позивача вказує на те, що починаючи з 2003 року і станом на момент звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 призначеної пенсії не отримує.
11 травня 2018 року представником позивача, який діяв на підставі нотаріальної довіреності, подано безпосередньо до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці особисту заяву позивачки про поновлення пенсії, нотаріально посвідчену та апостильовану.
Заява позивачки була прийнята відповідачем разом з усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчені копії, що підтверджується штампом УПФУ від 11 травня 2018 року на супровідному листі ( а. с. 134-136, том. 1).
За наслідком розгляду поданих документів було отримано відмову управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці оформлену листом від 04 червня 2018 року №111/Е-2.
У вказаній відмові зазначено, що пункт 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок) передбачає, що заява про поновлення пенсії подається пенсіонером або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Розділом II вказаного Порядку передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) особи.
Відповідно п.2.9 Розділу II Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Пунктом 2.22 цього Порядку передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації).
Відповідно до ч.1 ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України. Згідно наданих документів, місцем проживання та реєстрації ОСОБА_1 є Ізраїль.
Відповідно до ч.4 ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Враховуючи вищезазначене, виникнення права на пенсію пов'язується з умовою постійного проживання заявника на території України або укладенням Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення - в разі проживання таких осіб в іншій країні.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини першої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною другою статті 77 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України в Рішенні №25-рп/2009 зазначив «оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами».
Крім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив « право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення)».
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зробив висновок «різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.»
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
На підставі наведеного суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Правова позиція щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах вже була висловлена Верховним судом України у постановах від 12 травня 2015 року, від 19 травня 2015 року та від 06 жовтня 2015 року у справах за № 21-180а15, 21-168а15, 308/1088/14-а відповідно.
Суд звертає увагу, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу відповідач був зобов'язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Проте наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права.
Отже, суд доходить висновку, що безумовно позивач як громадянка України має право на виплату призначеної пенсії.
Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Верховного суду в постанові №127/15035/17 від 24.04.2018.
Що стосується вимоги позивача про здійснення індексації і компенсації втрачених доходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За змістом ст. 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Згідно з ст. 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Отже, вказаною нормою передбачено підстави, за яких проводиться індексація, а також розмір грошового доходу, який підлягає індексації.
Згідно з п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку).
Відповідно до п. 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Крім того зазначається, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що під «підвищенням пенсії» розуміється тільки таке збільшення суми нарахування, яке здійснюється відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, тобто випадки, коли пенсія була неправомірно не донарахована і в подальшому на підставі рішення суду нарахована в належному обсязі, не належать до «підвищення пенсії» в розумінні п. 5 Порядку № 1078.
Отже, здійснення пенсійним органом перерахунку пенсії на виконання рішення суду, не може слугувати підставою для здійснення нового нарахування споживчих цін для проведення індексації у зв'язку із зростанням доходів громадян, без перегляду їх мінімального розміру, оскільки фактично збільшення доходів позивача в контексті приписів законодавства про порядок підвищення пенсійного забезпечення та індексацію доходів громадян не відбулось.
Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом, висловлена у справах цієї категорії, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року по справі № 464/1211/16-а та від 20 лютого 2018 року по справі № 576/1724/17, від 07 березня 2018 року по справі № 727/5413/17.
З огляду на викладені обставини суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Стосовно позовних вимог в частині здійснення нарахування компенсації втрати частини доходів та виплати різниці між нарахованою та отриманою пенсією, то суд зазначає таке.
Згідно з статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Аналізуючи вказану норму Закону, суд вважає, що для здійснення компенсації втрати частини доходів законодавцем визначено певні умови та порядок її здійснення, а саме те, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць.
Таким чином, компенсація втрати частини доходів може бути обчислена лише з нарахованої особі до виплати суми, яка не була виплачена у встановлені законодавством строки.
Як встановив суд, в даному випадку, недоплачені суми пенсії, за які позивач просить нарахувати компенсацію, йому взагалі нараховані не були, а отже і здійснити обчислення суми компенсації з недоплаченої позивачу пенсії, яка не нараховувалась не можливо. Тому, на думку суду, вимога позивача про стягнення компенсації втрати частини доходів є передчасною та може бути реалізована лише після здійснення перерахунку пенсії позивача та чіткого визначенням відповідних сум, які не були недоплачені позивачу, після набрання законної сили даного рішення суду.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Суд акцентує увагу, що позивач не зверталася до відповідача із відповідним заявами та відповідно не отримував відмову у виплаті різниці перерахованої пенсії.
Отже, вимоги про зобов'язання нарахувати компенсацію втрати частини доходів та здійснити виплату різниці пенсії, на думку суду, є передчасними, адже спір в цій частині фактично не існує, оскільки відповідний перерахунок з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні, ще не проведено.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо встановлення судового контролю, то суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до змісту статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, і має застосовуватися у виключних випадках.
Разом з тим, слід вказати, що позивач зазначаючи про необхідність встановлення судового контролю не зазначає про причини такої (необхідності) чи обставини, які б свідчили, що рішення суду ухвалене у даній справі не буде виконано відповідачем.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення.
Відповідно до положень статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 викладене в рішенні від 04.06.2018 року управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 37979905) провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2), починаючи з 07 жовтня 2009 року відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено: 21.01.2019 року
Суддя Чернюк Алла Юріївна