Справа №442/5895/18
Провадження №2/442/182/2019
10 січня 2019 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Крамара О.В.
з участю секретаря - Лютик Х.В..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дрогобич цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності на нерухоме майно та відшкодування витрат за покращення майна,
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач звернувся в суд із позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить: витребувати майно з чужого незаконного володіння, визнати за нею право власності на веранду (коридор) «1» 8,6м.кв., веранду (кухня) «2» 7,8м.кв., сарай «В» 12,1м.кв. у присадибному житловому будинку АДРЕСА_1; стягнути із ОСОБА_2 відшкодування витрат здійсненого поліпшення майна: встановлення вікон, дверей, печі, підлог, улаштування фундаменту, встановлення огорож «1-3», замощення «1» у присадибному житловому будинку АДРЕСА_1 у сумі 206833,00 грн..
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона народилася в с.Меденичі Дрогобицького району у будинку АДРЕСА_1, де проживали її батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_3, а також брати ОСОБА_2 та ОСОБА_6. В цьому будинку вона постійно проживала і була зареєстрована, окрім 1966-1968 років, коли навчалася в Дрогобичі де і була зареєстрована.
У 1969 році вона одружилася з ОСОБА_4 і вони разом з мамою продовжували проживати у будинку до 09.11.2017 року, тобто до часу коли вони з чоловіком були виселені з будинку згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 24.11.2016 року. За час проживання у будинку, вона з чоловіком займалася веденням господарства, підтримувала будинок в належному стані, добудували веранду та кухню, поміняли всі вікна, вхідні двері та зробили капітальний ремонт.
Процесуальні дії вчинені судом.
04.09.2018 року направлено запит до Відділу АДР Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо реєстрації місця проживання відповідачів, що містяться в картотеці реєстраційного обліку, відповідь на який судом отримано 19.09.2018 року.
20.09.2018 року провадження в зазначеній справі відкрито та призначено підготовче судове засідання.
01.11.2018 року підготовче судове засідання відкладено на 06.12.2018 року, оскільки позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог та долучено ряд доказів до матеріалів справи.
06.12.2018 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду на 10.01.2019 року.
Доводи учасників справи.
Позивач зазначає, що вона народилася в с.Меденичі Дрогобицького району у будинку АДРЕСА_1, де проживала 09.11.2017 року, тобто до часу коли її з чоловіком (ОСОБА_4) було виселено з будинку згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 24.11.2016 року. За час проживання у будинку, вона з чоловіком займалася веденням господарства, підтримувала будинок в належному стані, добудувала веранду та кухню, поміняла всі вікна, вхідні двері та зробила капітальний ремонт.
Позивач ОСОБА_1 та її захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні заявлені вимоги підтримали з підстав викладених в позовній заяві, просять позов задоволити.
Представник відповідачів ОСОБА_8 та відповідач ОСОБА_2, в судовому засіданні заперечили щодо задоволення позову, покликаючись на його безпідставність та недоведеність.
Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні позов ОСОБА_1 підтримав, просить його задоволити.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, народилася 1949 році в с.Меденичі Дрогобицького району у будинку АДРЕСА_1, де проживали її батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_3, а також брати ОСОБА_2 та ОСОБА_6.
У 1969 році позивач одружилася з ОСОБА_4 і вони разом з мамою продовжували проживати у будинку АДРЕСА_1.
У 1974 році помер батько ОСОБА_5. У жовтні 1975 року одружився брат ОСОБА_2, а у липні 1976 року брат ОСОБА_6, які після одруження забралися з будинку і прописалися на інше місце проживання.
22.08.2005 року рішенням № 58 Меденицької селищної ради, мати позивачки ОСОБА_3, оформила на себе право власності на будинок АДРЕСА_1 в с.Меденичі, Дрогобицького району.
24.11.2015 року ОСОБА_3, подарувала вказаний вище будинок ОСОБА_2.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду № 442/1333/16-ц від 24.11.2016 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_4, виселено з житлового будинку АДРЕСА_1.
Позиція суду.
Правовідносини, що виникли між сторонами ґрунтуються на вимогах норм ЦК України щодо зобовязань та їх виконання.
Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача
1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Стаття 392. Визнання права власності
1. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Стаття 390. Розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння
1. Власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.
2. Власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.
3. Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.
4. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів
Відповідно до положень ст.5 ЦПК України, «здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
За принциповими положеннями ст. 12 ЦПК України, які встановлюють змагальність цивільного процесу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нормами ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до вимог ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статей 78, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Разом з тим, позивачем не надано будь - якого обґрунтування та доказів на підтвердження свого позову.
В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази з боку позивача, що підтверджували би його позовні вимоги та судом не здобуто таких доказів в судовому процесі, тобто встановлених джерел інформації, що має значення для справи, а доводи позивача лише грунтуються на припущеннях, у зв»язку з чим не заслуговують на увагу.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Особи, які беруть участь у справі, розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Суд постановляє рішення в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. З ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів - із поданих позивачем доказів, не вбачається яке саме його право порушено.
Таким чином, суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, оскільки суду не надано доказів про підставність такого позову, як і не подано доказів яким чином відповідачами порушуються права позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 223, 263, 265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності на нерухоме майно та відшкодування витрат за покращення майна - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.01.2019 року.
Суддя ___________________ О.В. Крамар