Справа № 298/227/15-ц
Номер провадження 2/298/17/19
11 січня 2019 року смт. Великий Березний
Великоберезнянський районний суд Закарпатської області в складі
головуючого - судді Тарасевича П.П.,
при секретарі судового засідання Келешовчак І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Великий Березний цивільну справу за позовом ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Брокбізнесбанк» про визнання кредитного договору недійсним,
ПАТ «Брокбізнесбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та з урахуванням уточнених позовних вимог просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 523/1 від 27.03.2008 року в сумі 91392,12 доларів США, що станом на 14.08.2015 року становить 1955448,46 грн. та 7500 доларів США, що станом на 14.08.2015 року становить 160471,85 грн. штрафу за порушення іпотечних договорів № 523/3 від 27.03.2008 року, № 523/4 від 31.10.2008 року та договору застави № 523/5 від 31.10.2008 року.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 27.03.2008 року між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 523/1 за умовами якого позичальник отримав у строкове платне користування грошові кошти в сумі 50 000 доларів США на строк до 27 березня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних для придбання нерухомого майна житлового призначення на вторинному ринку нерухомості.
Позивач виконав свої зобов'язання перед відповідачем та надав йому кошти, оскільки відповідач свої зобов'язання, що виникли з кредитного договору, не виконав просить стягнути суму, яка складається: заборгованість по кредиту у сумі 36435,96 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 8097,78 доларів США, неустойка за прострочення сплати кредиту у сумі 28694,49 доларів США, неустойка за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами у сумі 2008,94 доларів США, 3 % річних у порядку ст. 625 ЦК України за прострочення сплати кредиту у сумі 3716,13 доларів США, 3 % річних у порядку ст. 625 ЦК України за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами у сумі 231,73 доларів США, штраф у сумі 12207,09 доларів США та заборгованість по штрафним санкціям згідно іпотечних договорів та договору застави в сумі 7500,00 доларів США.
ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Брокбізнесбанк» із зустрічним позовом та просить визнати недійсним кредитний договір № 523/1 від 27.03.2008 року та визнати недійсними іпотечні договори №523/2, №523/3 і № 524/4.
Свої вимоги мотивує тим, що 27 березня 2008 року між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 523/1, відповідно до якого відповідачу надано грошові кошти у сумі 50 000 доларів США на строк з 27 березня 2008 року по 26 березня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних. Цільове призначення кредиту - на споживчі цілі. Зазначений правочин, кредитний договір вважає таким що містить несправедливі умови та таким що є всі підстави для визнання його недійсним у судовому порядку з тих підстав що відповідно до ч.2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (у редакції що діяла на момент укладення правочину) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.
Зазначає, що таких умов позивач не виконав.
Як на підставу несправедливих умов кредитного договору посилається на те що умови кредитного договору містять умови про подвійну відповідальність за одне і те саме порушення. Зокрема у розділі 7 кредитного договору містяться умови що за порушення строків погашення заборгованості за кредитом або строків сплати процентів за користування кредитом або комісії банк має право нарахувати позичальнику неустойку за кожний день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки визначеної п. 1.1. цього договору від суми простроченої заборгованості. Таким чином на прострочену заборгованість нараховано відсотки за ставкою 32 %. Зазначена умова вносить істотний дисбаланс прав та інтересів сторін і завдає шкоди споживачу.
Банком у порушення ЗУ "Про захист прав споживачів" не надавалася інформація про сукупну вартість кредиту, переваги тих чи інших типів погашення кредиту, зокрема переваги та недоліки плаваючої відсоткової ставки над фіксованою відсотковою ставкою, можливість погашення кредиту ануїтетними платежами тощо.
Звертає увагу, що у договорі міститься пункт 7.2. за яким банк має право нараховувати Позичальнику неустойку у розмірі 5% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання Позичальником п. 4.2.6. цього договору за кожен факт порушення.
Пунктом 4.2.6. передбачено обов'язок позичальника страхувати предмет іпотеки на користь банку в рекомендованій банком страховій компанії строком не менше один рік.
Проте банком не доведено до відома позичальника переліку актеритованих страхових компаній, не доведено виконання самим кредитором зі своєї сторони всіх умов договору і як наслідок вини лише позичальника для застосування до нього неустойки.
Представник позивача за первісним позовом в судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності. У поданому відзиві на зустрічний позов просить в такому відмовити у зв'язку з безпідставністю, зокрема, із посиланням на законодавство, зазначає, що підписання ОСОБА_1 самого кредитного договору свідчить про те, що він погодився на пропоновані умови. Також подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог за зустрічним позовом.
Представник відповідача за первісним позовом в судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій зазначив, що проти задоволення первісного позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог, зустрічний позов підтримує та просить такий задовольнити.
Нез'явлення сторін є підставою для розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.
Вивчивши письмові докази, суд вважає встановленими такі обставини і визначені відповідно до них правовідносини.
Частиною 1 ст.76, ч.1, 2 ст.77, ст.ст.79 і 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено що 27 березня 2008 року між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк» в особі директора закарпатської філії АБ «Брокбізнесбанк» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 523/1 за умовами якого позичальник отримав у строкове платне користування грошові кошти в сумі 50 000 доларів США на строк до 26 березня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних для придбання нерухомого майна житлового призначення на вторинному ринку нерухомості.
У зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання станом на 14 серпня 2015 року розмір заборгованості за кредитним договором № 523/1 від 27.03.2008 року перед ПАТ Брокбізнесбанк становить 91392,12 доларів США що за офіційним курсом на 14.08.2015 року становить 1955448,46 грн. в тому числі: заборгованість по кредиту у сумі 36435,96 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 8097,78 доларів США, неустойка за прострочення сплати кредиту у сумі 28694,49 доларів США, неустойка за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами у сумі 2008,94 доларів США, 3 % річних у порядку ст. 625 ЦК України за прострочення сплати кредиту у сумі 3716,13 доларів США, 3 % річних у порядку ст. 625 ЦК України за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами у сумі 231,73 доларів США, штраф у сумі 12207,09 доларів США.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011 року, дія ЗУ «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
З умов спірного кредитного договору вбачається, що кошти були наданні для споживчих цілей. Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту.
Відповідно до ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (у редакції що діяла на момент укладення правочину) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (ч.1 ст. 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
Послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідно до п.3.6 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Національного банку від 10.05.2007 року № 168, (чинною на момент видачі кредиту) банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо).
Відповідно до п. 1.1. Правил .. Ці Правила розроблено відповідно до пункту 4 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» статей 47, 49 та 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації.
Згідно п.3.4 розділу 3 Правил, Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.
З п.3.2. розділу 3 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», вбачається, що кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.
Суд вживав всіх передбачених цивільно-процесцуальним законодавством заходів до встановлення всіх фактичних обставин. Зокрема ухвалою суду від 15.05.2015 року витребовувалась від позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» інформація що підтверджує повідомлення відповідача про умови споживчого кредиту. Така інформація на виконання ухвали суду надана не була.
Щодо обґрунтованості розрахунку заборгованості судом призначалася судово-економічна експертиза однак така не була проведена через її не оплату.
Таким чином судом в ході перевірки матеріалів справи та їх доказів не встановлено а відповідачем по зустрічному позові ПАТ «Брокбізнесбанк» не доведено що ними надавалася інформація про сукупну вартість кредиту, переваги тих чи інших типів погашення кредиту, зокрема переваги та недоліки плаваючої відсоткової ставки над фіксованою відсотковою ставкою, можливість погашення кредиту ануїтетними платежами тощо. Також ПАТ «Брокбізнесбанк» заперечуючи проти зустрічного позову не спростував доводи ОСОБА_1 про несправедливі пункти кредитного договору які наведені були в мотивувальній частині рішення.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення така правова позиція викладена Верховним Судом України у Постанові від 21.10.2015 р. у справі № 6-2003цс15.
Суд погоджується з доводами позивача за зустрічним позовом що умови кредитного договору містять умови про подвійну відповідальність за одне і те саме порушення. Зокрема у розділі 7 кредитного договору містяться умови що за порушення строків погашення заборгованості за кредитом або строків сплати процентів за користування кредитом або комісії банк має право нарахувати позичальнику неустойку за кожний день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки визначеної п. 1.1. цього договору від суми простроченої заборгованості. Таким чином на прострочену заборгованість нараховано відсотки за ставкою 32 %. Зазначена умова вносить істотний дисбаланс прав та інтересів сторін і завдає шкоди споживачу.
Також у договорі міститься пункт 7.2. за яким банк має право нараховувати Позичальнику неустойку у розмірі 5% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання Позичальником п. 4.2.6. цього договору за кожен факт порушення.
Пунктом 4.2.6. передбачено обов'язок позичальника страхувати предмет іпотеки на користь банку в рекомендованій банком страховій компанії строком не менше один рік.
Проте банком не доведено до відома позичальника переліку актеритованих страхових компаній, не доведено виконання самим кредитором зі своєї сторони всіх умов договору і як наслідок вини лише позичальника для застосування до нього неустойки у вигляді штрафу.
Відповідно до ч.4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону - є нікчемною.
Відповідно до п.3.4 Рішення Конституційного суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 згідно з частинами першою, третьою статті 1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг також відповідно до пункту 2 статті 19 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року.
Згідно з положеннями пунктів 22, 23 ст. 1 Закону споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
За частиною першою статті 11 Закону між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Частиною другою статті 11 Закону та абзацом шістнадцятим частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а статтею 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року - щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.
У частині третій статті 11 Закону встановлено правила збору та використання інформації щодо споживача як на стадії укладення договору споживчого кредиту, так і в процесі його виконання.
Положення частин четвертої - одинадцятої статті 11 Закону передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача протягом певного терміну відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо.
У кредитному договорі а саме п. 2.2. зазначено що позичальник банку сплачує за надання та обслуговування кредиту 1.0 % від суми кредиту на момент надання кредиту (1 % від 50 000 становить 500 доларів США на момент укладення договору еквівалент 4000 грн.).
Проте у сукупній вартості кредиту зазначено що розмір комісії становить 500 грн.
Таким чином суми платежу по комісії зазначених у п. 2.2. є несправедливими по відношенню до споживача і нараховані з метою завдання споживачу шкоди оскільки вони не являються платою за кредит а являються додатковим заробітком банку.
Також у додатку зазначено що реальна відсоткова ставка по договору становить 17,42 % річних (додаток до кредитного договору) і не має обґрунтування з чим пов'язані істотне відхилення у відсотковій ставці зафіксованій і в чому полягають приховані платежі. Зокрема у вартість кредиту окрім відсотків враховані витрати на страхування. Проте такі могли збільшити реальну відсоткову ставку з 13 до 13.45 % річних. У розрахунку сукупної вартості кредиту зазначається що здорожчання кредиту від страхування становить 0.45 % річних.
За таких обставин суд дійшов висновку що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.
Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.
У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).
За змістом частини п'ятої статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст.ст. 642-643 ЦК України.
Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст.ст. 6,627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Зазначені положення узгоджуються з нормами ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 2015 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Оцінюючи наведені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку, що волевиявлення ОСОБА_1 в момент укладання кредитного договору внаслідок навмисного ведення його в оману іншою стороною щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а тому укладений між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_3 кредитний договір № 523/1 від 27 березня 2008 року слід визнати недійсним з моменту його укладання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Суд вважає, що застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ст.216 ЦК України, у даному цивільному процесі неможливо, оскільки ОСОБА_1 здійснював погашення кредиту протягом тривалого часу, тому внаслідок складності розрахунків питання застосування наслідків недійсності правочину повинно бути предметом іншого позову.
ОСОБА_1 також просить застосувати наслідки визнання кредитного договору недійсним, а саме: визнати недійсними іпотечні договори №523/2, №523/3 і № 524/4.
Зазначені вимоги задоволенню не підлягають, оскільки визнання недійсними договору іпотеки не є законодавчо визначеними наслідками визнання недійсним кредитного договору, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Правовідносини, які склались між сторонами, відповідають вимогам ч.ч.1 та 3 ст. 215 ЦК України, згідно з якими підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи питання про застосування позовної давності згідно положень ст.ст.256, 257, 267 ЦК України, суд виходить з того, що ОСОБА_1 був введений в оману відповідачем (за зустрічним позовом) відносно суттєвих умов договору. Суд також погоджується з доводами ОСОБА_1, обґрунтованими Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011 року, що споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Враховуючи це, суд вважає, що, перебуваючи під впливом обману відповідача, позивач об'єктивно не міг дізнатися про порушення своїх прав аж до 2015 року, після отримання позову про стягнення заборгованості в якому описано підстави звернення, наслідки порушення грошового зобов'язання тощо, тому строк позовної давності ним не пропущений.
На підставі наведеного, керуючись ст. 3, 203, 215, 229, 230, 509, 627, 628, 632,638 ЦК України, ст.ст. 1,11, 18.19 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «Брокбізнесбанк» - задовольнити частково.
Визнати недійсним кредитний договір № 523/1 від 27 березня 2008 року укладений між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1.
В решті вимог за зустрічним позовом - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги (сторонами, які не були при цьому присутні - в той же строк з дня отримання ними копії цього рішення) і набере законної сили після закінчення вищезазначеного строку, якщо не буде оскаржене, а в разі оскарження - після апеляційного розгляду справи, якщо не буде скасоване.
Головуючий