Справа № 826/3962/18
15 січня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ганечко О.М.
суддів Федотова І.В.
Коротких А.Ю.
при секретарі Біднячук Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2018 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Інфосистеми» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 27.02.2018р. №2142615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 349 008,00грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2018 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 27.02.2018р. №2142615141.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволені позову в повному обсязі.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
14.12.2018 року на адресу суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
У відповідності до ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позов в повному обсязі.
Представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлення від 31.01.2018р. №111/26-15-14-01-04, згідно із п.п. 78.1.4 п. 78.1 статті 78 ПК України ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Юнівест-Інвест» (код ЄДРПОУ 40821979) за період: листопад - грудень 2016 року, результати якої оформленні актом від 13.02.2018р. №61/26-15-14-01-04/39210567.
Під час перевірки контролюючим органом встановлено порушення п. 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2 ст. 1, п. 2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. №88, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 232 672,00грн., в тому числі за листопад 2016 року - 70 857грн. та грудень 2016 року - 161 815грн.
На підставі встановленого порушення, відповідачем 27.02.2018р. прийнято податкове повідомлення - рішення №2142615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 349 008,00грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 232 672,00грн. та штрафні (фінансові) санкції - 116 336,00грн.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «Юнівест-Інвест» (Постачальник) 07.11.2016р. укладено Договір поставки №07112016-УІ-1, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити і передати на умовах даного Договору Обладнання у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити на умовах і в порядку, визначених даним Договором Обладнання, в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у видаткових накладних та/або Додатках, що засвідчують передачу-приймання Обладнання від Постачальника до Покупця.
На виконання умов вказаного Договору між сторонами виписані та підписані видаткові накладні: №20161114-002 від 29.11.2016р., №20161121-001 від 01.12.2016р., №20161121-002 від 30.11.2016р., №20161121-003 від 01.12.2016р. та податкові накладні: №203 від 01.12.2016р., №202 від 01.12.2016р., №274 від 30.11.2016р., №273 від 29.11.2016р., всього на суму 1 396 030,44грн., у тому числі ПДВ - 232 671,74грн.
Вказана сума ПДВ включена позивачем до складу податкового кредиту.
Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган про порушення позивачем норм податкового законодавства дійшов висновку з тих підстав, що контрагент - ТОВ «Юнівест-Інвест» не має будь-яких основних фондів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, що ставить на думку відповідача під сумнів можливості ведення фінансово-господарської діяльності на підприємстві.
Так, з Акту перевірки встановлено, що, згідно інформації, що міститься в базі даних ГУ ДФС України «Податковий блок», ТОВ «Юнівест-Інвест» ОУ ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві 14.03.2017р. внесено до бази СФП ІС «Податковий блок», як суб'єкта фіктивного підприємництва (заява гр. ОСОБА_2, про не причетність до реєстрації ТОВ «Юнівест-Інвест», ведення фінансово-господарської діяльності та підписання будь-яких документів).
Відповідно до заяви гр. ОСОБА_2, яка проживає в м. Горлівка, встановлено, що ТОВ «Юнівест-Інвест» та ТОВ «Салус Групп», директорами яких вона значиться, їй не відомі. Реєстраційних документів по зазначеним підприємствам вона не підписувала та нікого на це не уповноважувала. Вказані підприємства не реєструвала.
Крім того, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.07.2017р. у справі №200/10192/17, провадження №1-кс/200/6089/17 здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №32017041640000002, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ст. 205 ч. 3 ст. 212 КК України щодо реєстрації на підставних осіб, зокрема ТОВ «Юнівест-Інвест».
У провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває справа №761/26312/17 (провадження №1-кс/761/16639/2017) та у провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває справа №757/19514/17-к, відповідно до яких контролюючим органом встановлено, що ТОВ «Юнівест-Інвест» має ознаки фіктивності.
Таким чином, відповідачем збільшено ТОВ «Українські Інфосистеми» ПДВ у розмірі 349 008,00грн.
Як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивач надав суду копії Договору поставки від 07.11.2016р., копії видаткових та податкових накладних, копії платіжних доручень про оплату товару,
Також позивачем для підтвердження використання товару у власній господарській діяльності до матеріалів справи були додані: копія Договору поставки №5/16-84 від 12.01.2016р., Специфікація №12 від 21.11.2016р., видаткові та податкові накладні, рух коштів за інтервал по контрагентам.
Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).
Згідно з п. 198.3. ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до п.201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.
Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Отже, єдиним документом, який дає право платнику податків включити відповідні суми до податкового кредиту є податкова накладна.
Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями), встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2. ст.138 Податкового кодексу).
Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".
При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
При цьому, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
На момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Юнівест-Інвест» було зареєстровано як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що взаємовідносини позивача з зазначеним вище контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними.
Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач, не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за умови необізнаності щодо неї.
Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Так, в рішенні від 5 липня 2016 року по справі № 21-1793а16 Верховний суд України вказав, що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі у діяльності товариства та у підписанні товариством від його імені первинних облікових та бухгалтерських документів, за умови, що на час встановлення фактичних взаємовідносин сторін керівником цього товариства в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України значився саме цей директор, не може бути, на думку суду, свідченням безтоварності спірних операцій, за умови скасування щодо нього постанови про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України («Фіктивне підприємництво»).
Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 (№ в ЄДРСРУ 14222198), відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.
Крім того, відповідно до частини 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Крім того, посилання відповідача на кримінальні провадження у справах №200/10192/17-к, №757/19514/17-к, №761/26312/17-к, як на одну з підстав нереальності укладених господарських договорів між позивачем та контрагентом, не може бути підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань, оскільки контролюючим органом не надано до матеріалів адміністративної справи вироків по зазначеним кримінальним провадженням, які б вступили в законну силу.
Також, на підтвердження своїх доводів, позивачем надано суду висновок експерта від 18.05.2018р. №2-18/05, в якому вказано, що висновки акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві № 61/26-15-14-01-04/39210567 від 13.02.2017 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Українські Інфосистеми» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Юнівест-Інвест» за період листопад-грудень 2016 року щодо нарахування податку на додану вартість на загальну суму 232 672 грн., нормативно та документально не підтверджується.
Отже, висновки контролюючого органу щодо відсутності підстав у позивача на формування податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом: ТОВ «Юнівест-Інвест» є необґрунтованим та такими, що не підтверджуються матеріалами справи.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що викладений в Акті перевірки висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 27.02.2018р. №2142615141 є безпідставним та неправомірним, а тому підлягає скасуванню.
Що стосується заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Інфосистеми» вх. 2963 від 09.11.2018 року про стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві витрат на професійну правничу допомогу за надання правової допомоги в Шостому апеляційному адміністративному суді в розмірі 5000 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з частинами 1 - 5 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, представником ТОВ «Українські Інфосистеми» до заяви були додані наступні документи: Договір №4 про надання правової допомоги від 04.01.2018р., Додаткову угоду №4 до Договору про надання правової допомоги №9 від 03.10.2018р., платіжне доручення № 4189 від 22.10.2018р. на суму 5000,00грн., Звіт про надання правової допомоги за Додатковою угодою №9 від 03.10.2018р.
У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. № 5076-VI (далі - Закон № 5076), адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень частини 1 статті 12, частини 1 статті 6 та статті 17 Закону № 5076, є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в поєднанні з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (що може бути сформований і в електронному виді) на момент подання клопотання про відшкодування правової допомоги.
Згідно пунктів 1, 2, 6 частини 1 та частини 2 статті 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Згідно частини 1 статті 26 Закону № 5076, документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер.
Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 01 жовтня 1999 р. (далі Правила адвокатської етики), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.
Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Статтею 34 Правил адвокатської етики передбачено, що адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, якщо обов'язок клієнта з погашення цих витрат визначено угодою. В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов тощо), порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і т. ін.) та може бути визначений їх обсяг.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.
На підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку ( квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.
До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати.
Колегія суддів зазначає, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Як свідчать матеріали справи, на підтвердження понесених витрат позивачем надано Договір №4 про надання правової допомоги від 04.01.2018р., Додаткову угоду №4 до Договору про надання правової допомоги №9 від 03.10.2018р., платіжне доручення № 4189 від 22.10.2018р. на суму 5000,00грн., Звіт про надання правової допомоги за Додатковою угодою №9 від 03.10.2018р.
Проаналізувавши вказані документи, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Так, як вбачається з п.п 3.5 п. 3 договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 4 від 04.01.2018, за результатами виконання цього договору сторони підписують Акт про надані адвокатом послуги та понесені ним витрати із зазначенням сум, що підлягають оплаті на користь адвоката відповідно до умов договору.
Однак, як встановлено колегією суддів, представником позивача не було надано до суду в якості доказів, акту приймання-передачі послуг за договором, в якому вказаний розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.
Документ, який би свідчив про виконання договору про надання правової (професійної правничої) допомоги та був підписаний обома сторонами відсутній.
Тобто, у поданих документах жодним чином не обґрунтовано заявлену фахівцем у галузі права та адвокатом вартість послуг з посиланням на первинні документи.
А тому, колегія суддів вважає, що вказана заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Інфосистеми» про стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. не підлягає задоволенню, оскільки не підтверджена належними документальними доказами, а саме відсутній акт приймання-передачі послуг за договором.
За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2018 року - залишити без змін.
В задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Інфосистеми» про стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді І.В. Федотов
А.Ю. Коротких
Повний текст постанови виготовлено 16 січня 2019 року.