№ 2- 9480
2011 рік
11 жовтня 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі Ткаченко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації”Дніпропетровської обласної ради про визнання права власності на нерухоме майно, -
ОСОБА_1 14 вересня 2011 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 30 вересня 1994 року ОСОБА_3 належав будинок № 4 по провул. Червона балка м. Дніпропетровська, після її смерті 13 липня 1997 року вказане нерухоме майно успадкувала її дочка ОСОБА_2. В 2009 році відповідачка з метою поліпшення своїх житлових і побутових умов вирішила провести роботи по реконструкції і переплануванню вказаного домоволодіння, для чого уклала з позивачкою договір підряду на вказані роботи. Ці роботи позивачка повинна була зробити за свій рахунок, а відповідачка повинна була прийняти ці роботи і провести повний розрахунок, в разі не виконання умов договору відповідачкою право власності на вказаний будинок переходить до позивача. Остання виконала всі передбачені договором роботи за свій рахунок і надала відповідачці акт виконаних робіт та запропонувала розрахуватися з нею в повному обсязі, відповідачка акт підписала і погодилася з ним, але розрахунок не провела, тому зараз позивачка вважає, що право власності на вказаний будинок повинні перейти до неї, але це право власності не визнається і не зареєстровано. Просила визнати за нею право власності на нерухоме майно: житловий будинок з господарчими і побутовими спорудами загальною площею 38.5 кв. м., житловою площею 27.3 кв. м., розташований в м. Дніпропетровську по провул. Червоної балки, № 4, що складається з житлового будинку літ. А-1, сараю літ. Б та споруд літ. № 1-3, задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про день та час судового засідання повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила, в письмовому зверненні до суду позов визнала і не заперечувала проти його задоволення, просила справу розглянути без її участі. Суд вважає можливим розгляд справи без участі відповідача згідно зі ст. 169 ЦПК України.
Представник третьої особи КП “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації”ДОР в судове засідання не з'явився, про день та час судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Суд вважає можливим розгляд справи без участі представника вказаної третьої особи згідно зі ст. 169 ЦПК України.
З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 30 вересня 1994 року ОСОБА_3 належав будинок № 4 по провул. Червона балка м. Дніпропетровська, після її смерті 13 липня 1997 року вказане нерухоме майно успадкувала її дочка ОСОБА_2. В 2009 році відповідачка з метою поліпшення своїх житлових і побутових умов вирішила провести роботи по реконструкції і переплануванню вказаного домоволодіння, для чого 30 вересня 2009 року уклала з позивачкою договір підряду на вказані роботи. Ці роботи позивачка повинна була зробити за свій рахунок, а відповідачка повинна була прийняти ці роботи і провести повний розрахунок, в разі не виконання умов договору відповідачкою право власності на вказаний будинок переходить до позивача. Остання виконала всі передбачені договором роботи за свій рахунок і надала відповідачці акт виконаних робіт та запропонувала розрахуватися з нею в повному обсязі, відповідачка акт від 28 лютого 2010 року підписала і погодилася з ним, але розрахунок не провела, тому зараз позивачка вважає, що право власності на вказаний будинок повинні перейти до неї, але це право власності не визнається і не зареєстровано. Виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушена була звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: “1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…”.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тому, у зв'язку з необхідністю узаконити вищевказане позивачі вимушені звернутися з позовом до суду.
Згідно ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Згідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України “Про планування та забудову територій”будівництвом слід вважати здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об'єктів градобудівництва, розширення та технічного переоснащення.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що перепланування з реконструкцією будов домоволодіння № 4 по провул. Червоної балки м. Дніпропетровська позивачем проведено у відповідності до умов укладеного між сторонами договору, вищезазначені будови збудовано було проведено в межах наданої і займаної земельної ділянки на підставі умов договору, тому визнання за позивачем права власності на об'єкти самочинного будівництва не порушує прав фізичних та юридичних осіб. Проведене будівництво не порушує права інших співвласників і власників сусідніх будинків, відповідач фактично не заперечує проти визнання права власності.
У відповідності зі ст. 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю. У відповідності зі ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується й розпоряджається приналежним йому майном. Власник має право робити відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Користуючись цим правом позивачі використали відповідно до закону надану земельну ділянку, в результаті чого фактично створили і переобладнали приміщення будинку і господарчих споруд вказаного домоволодіння.
На підставі ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина (п. 1), засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них (п. 22).
Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з того, що позивач всі передбачені договором сторін умови виконав в повному обсязі, відповідач укладав договір та приймав зобов'язання його виконати у відповідності до норм чинного законодавства, тому відповідач мав можливість виконати умови договору і розрахуватися з позивачем, але без поважних причин цього не зробив.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Отже неправомірними діями відповідача, пов'язаними з невиконанням умов договору сторін, позивачу фактично було завдано майнової шкоди, яка знаходиться в безпосередньому причинному зв'язку зі вказаними діями відповідача.
Враховуючи вказане, суд вважає можливим визнати за визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно: житловий будинок з господарчими і побутовими спорудами загальною площею 38.5 кв. м., житловою площею 27.3 кв. м., розташований в м. Дніпропетровську по провул. Червоної балки, № 4, що складається з житлового будинку літ. А-1, сараю літ. Б та споруд літ. № 1-3.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги пр. визнання права власності знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання та підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 92, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 319, 331, 376, 392 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК, суд -
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно: житловий будинок з господарчими і побутовими спорудами загальною площею 38.5 кв. м., житловою площею 27.3 кв. м., розташований в м. Дніпропетровську по провул. Червоної балки, № 4, що складається з житлового будинку літ. А-1, сараю літ. Б та споруд літ. № 1-3.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -