Справа № 344/535/19
Провадження № 1-кс/344/409/19
14 січня 2019 року м. Івано-Франківськ
Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого ОСОБА_4 в кримінальному провадженні №12018090010000930, -
В клопотанні вказано, що 28/12/2018 р. скаржник звернулась до слідчого із клопотанням про допит свідків і повідомлення результату про розгляд відповідного клопотання. Також на обґрунтування клопотання скаржниця зазначила, що в кримінальному провадженні №12018090010000930 за ст. ст. 185, 186, 198, 162 КК України скаржниця є потерпілою. На 09/01/2019 р. скаржницею не отримано від слідчого інформацію про розгляд клопотання, а тому вона просила суд задовольнити скаргу, визначити слідчому розумний строк для виконання клопотання, зобов'язати слідчого у розумний строк розглянути клопотання.
11/01/2019 р. скаржниця подала до суду клопотання про відкладення судового засідання.
Судове засідання за клопотанням скаржниці відкладено на 14/01/2019 р., однак вона повторно не з'явилась в судове засідання.
Слідчий також не з'явився в судове засідання.
Зазначені учасники судового засідання не повідомили суд про причини своєї неявки в судове засідання, а тому позбавили суд можливості надати оцінку поважності таких причин, також вони не подали суду жодних клопотань щодо розгляду справи за їх участі, скаржниця не відкликала свою заяву.
Відповідно до ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
В ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вайт та Кенеді проти Німеччини» (Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, п. 54, ЕСПЛ 1999-I вказано, що саме національний суд володіє компетенцією тлумачити національне законодавство та застосовувані в суді правила.
Тому відповідно до усталеної практики ЄСПЛ у разі, якщо заявник недобросовісно виконує свої обов'язки щодо прибуття в судове засідання, але не відкликав свою заяву, суду, на підставі самостійної оцінки соціальної значимості результату щодо розгляду заяви, належить вирішити питання про продовження розгляду відповідної заяви.
Так в скарзі вказано, що скаржниця є потерпілою у кримінальному провадженні, не здійснення розгляду слідчим її клопотання перешкоджає реалізації нею її відповідних процесуальних прав.
Отже судом встановлено правові підстави для розгляду скарги по суті.
Крім цього в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Пономарьов проти України вказано: ... сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (Олександр Шевченко проти України, «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
Відтак процесуальним законом покладено обов'язок на скаржницю прибувати в судове засідання за викликом суду; раніше судом вже було задоволено клопотання скаржниці про відкладення судового засідання, процесуальним законом передбачено скорочений строк розгляду даного виду клопотань.
Тому за обставин не прибуття в судове засідання заінтересованих учасників скарга підлягає розгляду, оскільки незалежно від виконання учасниками своїх процесуальних обов'язків правосуддя в цій справі має бути забезпечено.
В ст. 56 КПК України серед прав потерпілого передбачено можливість подавати докази слідчому та заявляти клопотання.
Отже потерпіла наділена правом на звернення до слідчого з клопотанням щодо здійснення слідчих дій.
На обґрунтування свого клопотання скаржниця вказала в ньому на зміст ст. 84 КПК України.
Так в п. 1 ст. 84 КПК України вказано, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
В п. 2 ст. 84 КПК України передбачено, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
В п. 1 ст. 95 КПК України вказано, що показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
На підставі зазначеного правового регулювання скаржниця, в її скарзі, зазначила на висновок про обов'язок слідчого допитати бажаних нею осіб, перелік яких хоча не вказаний нею в скарзі від 09/01/2019 р., але розміщений в клопотанні від 28/12/2018 р.
Однак в п. 2 ст. 95 КПК України вказано, що підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду.
Отже процесуальним законом передбачено категорію учасників кримінального провадження, яким надано право на надання показань на стадії досудового розслідування.
При цьому перелік свідків визначається слідчим або судом на підставі визначення ними попередньо предмету доказування, а заінтересовані учасники провадження можуть клопотати про їх виклик, а не зобов'язувати посадових осіб викликати і допитувати осіб за власним бажанням.
У свою чергу в п. 4 ст. 95 КПК України зазначено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Отже законом однозначно встановлено заборону суду обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Крім цього в рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Іванов проти України" (Ivanov v. Ukraine), № 15007/02, пп. 74-75, рішення від 7 грудня 2006 року) вказано, що сумлінність за ініціювання слідчих дій або відмову у кримінально-правовому переслідуванні особи повністю покладається на державу.
В ст. 3 КПК України вказано, що державне обвинувачення - процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
В п. 1 ст. 40 КПК України вказано, що слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.
Відповідно до п. 5 ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
Таким чином слідчий самостійно визначає перелік слідчих дій, які необхідні у відповідному кримінальному провадженні. Учасники кримінального провадження можуть звертатися до слідчого із клопотаннями щодо реалізації їх прав, однак не можуть розраховувати на обов'язковість виконання слідчим їх вказівок, оскільки в ст. 343 КК України встановлено кримінальну відповідальність за вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконного рішення.
За обставин вказаного кримінального процесуального спору також важливо зазначити, що в клопотанні від 28/12/2018 року скаржниця не вказала жодної фактичної обставини, що має відношення до предмету доказування в кримінальному провадженні і яку необхідно встановити слідчому, під час виконання його обов'язків, інформацію про які можуть повідомити відповідні свідки, які фактичні обставини вказані скаржницею особи особисто спостерігали, очевидцями яких подій вони були.
Також в клопотанні від 28/12/2018 року не вказано дані, що характеризують фізичних осіб, яких необхідно допитати в якості свідків.
Так учасник кримінального провадження, що клопоче про виклик і допит осіб в якості свідків, зобов'язаний повідомити інформацію, що ідентифікує відповідну фізичну особу з поміж інших фізичних осіб, а саме: прізвище, ім'я, ім'я по-батькові, адресу місця знаходження.
Отже скаржником не доведено обґрунтованості клопотання в частині зобов'язання слідчого викликати і допитувати осіб за власним, нічим не вмотивованим бажанням, без зазначення фактичних обставин, очевидцями яких відповідні особи були і які безпосередньо стосуються предмету доказування в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
У свою чергу у справі Європейського суду з прав людини "Preda and Dardari v. Italy" (1999) Суд вказав, що метою конвенції також є запобігання використанню принципів, на яких ґрунтується Конвенція, щоб здійснювати будь-яку діяльність, спрямовану на скасування прав і свобод, визнаних цією Конвенцією.
Отже виклик осіб для їх допиту в якості свідків, без належного мотивування правових підстав для здійснення відповідних дій і без зазначення обставин, що входять до предмету доказування і, які вони особисто спостерігали не може бути забезпечена відповідним примусом за судовим рішенням, оскільки виклик осіб до органу досудового розслідування є однією із форм втручання в приватне життя, що повинно бути обґрунтовано правовими підставами, зазначеними в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини. Використовуваний засіб відповідного втручання повинен бути визначений легітимною метою.
Разом з цим право на звернення до органу досудового розслідування, в тому числі особою, якій процесуальним законом гарантовано право на подання слідчому клопотань кореспондує відповідному обов'язку слідчого надати обґрунтовану відповідь про наслідки розгляду відповідного клопотання.
Однак в супереч своєму процесуальному обов'язку слідчий не повідомив, ні скаржницю, ні суд про результати розгляду клопотання від 28/12/2019 р.
Відповідно до п. 1 ст. 220 КПК України клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.
Скаржниця просила суд зобов'язати слідчого виконати його обов'язки в розумний строк. Однак суду не надано доказу виконання слідчим обов'язку у строк, що встановлений процесуальним законом.
З урахуванням обсягу клопотання та його змісту достатньо строку не більше двох днів для виконання слідчим його відповідного обов'язку.
Відповідно до зазначеного суд, -
Клопотання задовольнити частково;
зобов'язати слідчого ОСОБА_4 у строк два робочі дні від дня отримання копії цієї ухвали повідомити скаржницю про результат розгляду її клопотання від 28/12/2018 р. в даному кримінальному провадженні.
в іншій частині клопотання відмовити.
Відповідно до ст. 309 КПК України ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1