23 листопада 2018 року м.Київ № 810/4573/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДФС у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління ДФС у Київській області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 25 000,00 грн. в рахунок погашення податкового боргу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з даними податкового обліку за відповідачем рахується податкова заборгованість з транспортного податку з фізичних осіб. Відповідач самостійно заборгованість не сплатив, у зв'язку з чим податковий орган звернувся до суду.
Засобами поштового зв'язку 04.10.2018 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Від представника позивача 10.10.2018 надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в м. Києві, наданою на запит Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2018 № 4619.
З матеріалів справи вбачається, що за відповідачем рахується податковий борг у розмірі 25 000,00 грн., який виник у зв'язку з несплатою транспортного податку за 2015 рік.
Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.07.2015 № 48046-17, яким відповідачу нараховано - 25 000,00 грн.
Головним Управлінням ДФС у Київській області було направлено відповідачу податкову вимогу форми «Ф» від 16.01.2018 № 50-54.
Несплата відповідачем у встановлений законом строк податкового боргу обумовила позивача на звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Згідно пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, податковий орган вважає, що оскільки податкове повідомлення-рішення від 09.07.2015 № 48046-17 відповідачем не оскаржене та не скасоване, то визначене ним грошове зобов'язання вважається узгодженим.
Відповідно до п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у п.п. 54.3.1 - 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Підпунктом 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Згідно з положеннями пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до положень п. 56.1 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
При цьому, у разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган у відповідності до вимог п. 59.1 ст. 59 ПК України надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач направив позивачу податкову вимогу форми «Ф» від 16.01.2018 № 50-54, яка була йому вручена належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Отже, оскільки позивач не оскаржував податкового боргу, визначеного контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні від 09.07.2015 № 48046-17, тому дане рішення вважається узгодженим відповідно до норм чинного законодавства.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що під час вирішення спору про стягнення податкового боргу слід врахувати, чи податкове повідомлення-рішення від 09.07.2015 № 48046-17 прийняте контролюючим органом на підставі норм чинного законодавства.
Так, 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, зокрема, викладено в новій редакції ст. 267 ПК України та введено новий транспортний податок.
Згідно з пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Базою оподаткування відповідно до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.
Базовий податковий (звітний) період відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України дорівнює календарному року.
Отже, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015, фізичні особи, які мають власні зареєстровані у встановленому порядку легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., зобов'язані сплачувати транспортний податок у розмірі 25000,00 грн. з розрахунку на календарний рік за кожен легковий автомобіль.
Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (ст. 9 ПК України).
Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України встановлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У ст. 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (п.п. 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.
Так, відповідно до ст. 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.
При цьому п. 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Наведене відповідає вимогам п. 10.2 ст. 10 ПК України, згідно з яким саме місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок на майно в частині транспортного податку, а також кореспондує положенням п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.
Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Статтею 3 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 01 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - бюджетний.
Крім того, оскільки Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким було запроваджено транспортний податок набрав чинності від 01.01.2015, то лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку та прийняття відповідного рішення.
Так, 27.01.2015 Фастівською міською радою прийнято рішення № 4-LXIV-VI «Про встановлення транспортного податку» відповідно до пп. 2.1 п. 2 якого встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3 000 куб. см.
Пунктом 4 рішення Фастівської міської ради № 4-LXIV-VI «Про встановлення транспортного податку» закріплено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним Управлінням ДФС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.07.2015 № 48046-17 відповідно до якого відповідачу нарахований податковий борг у розмірі - 25 000,00 грн., який виник у зв'язку з несплатою транспортного податку.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що у податкового органу були відсутні правові підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення від 09.07.2015 № 48046-17, оскільки запроваджені Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише з 01.01.2016.
Аналогічна правова позиція викладена у рішеннях Верховного Суду у справах № 804/1241/17 від 18.01.2018, № 803/1260/17 від 28.02.2018 та № 806/309/17 від 23.01.2018.
Крім того, судом встановлено, що позивач у 2011 році придбав автомобіль і сплатив збір за першу реєстрацію транспортного засобу у розмірі - 1 430,00 грн. відповідно до положень ПК України в редакції, яка діяла на час виникнення даних правовідносин, що підтверджується квитанцією № 1831 від 08.04.2011.
Відповідно до ст. 231 ПК України (в редакції станом на 01.01.2011) платниками збору є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до ст. 232 цього Кодексу є об'єктами оподаткування.
Пунктом 239.3 ст. 239 ПК України (в редакції станом на 01.01.2011) встановлено, що платники збору зобов'язані при першій реєстрації в Україні пред'явити квитанції або платіжні доручення про сплату збору з відміткою банку про дату виконання платіжного доручення, а платники, звільнення від сплати судового збору, - відповідний документ, що дає право на користування такими пільгами.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд вважає що підстави для нарахування ОСОБА_1 податкового зобов'язання з транспортного податку у розмірі - 25 000,00 грн. у позивача відсутні, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Головенко О.Д.