30 листопада 2018 року м. Київ
Суддя Київського апеляційного суду - Сілкова І.М., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2018 року про притягнення їїдо адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, -
Цією постановою провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП закрито, у зв'язку з малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням відповідно до ст. 22 КУпАП.
Згідно постанови, 02.07.2018 року, приблизно о 14 год. 00 хв., в АДРЕСА_1, ОСОБА_1 не впустила до місця спільного проживання гр. ОСОБА_2, чим вчинила насильство в сім'ї, за що передбачена відповідальність згідно ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, просить скасувати постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.08.2018 року та прийняти нову постанову, якою провадження в справі відносно неї за ч.1 ст. 173-2 КУпАП закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування доводів поданої апеляційної скарги зазначає, що під час розгляду даної справи суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 280 КУпАП, не з'ясував всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не дослідив та не дав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам в їх сукупності, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, висновки якого не відповідають фактичним обставинам справи.
Вказує, що вона не позбавляла і не могла позбавити свою доньку ОСОБА_2 доступу до житла, оскільки остання не проживає у АДРЕСА_1, яка з 01.08.2016 року по теперішній час фактично проживає за іншою адресою. Крім того, апелянт вважає, що оскільки ОСОБА_2 є повнолітньою, працездатною особою, вона взагалі не може вважатись членом сім'ї ОСОБА_1
Будучи повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились, при цьому ОСОБА_1 подала до суду клопотання (а.с. 47), в якому просила розглянути подану нею апеляційну скаргу без її участі, а тому апеляційний суд, враховуючи, що неявка осіб, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, вважає можливим розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 без участі останніх.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та апеляційні доводи, вважаю що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Доказами у справах про адміністративні правопорушення, згідно приписів ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому, орган (посадова особа), відповідно до ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у відповідності з вимогами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Проте, цих вимог закону дотримано не було, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Так, згідно диспозиції ч.1 ст. 173-2 КУпАП відповідальність за даною нормою закону настає, зокрема за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» економічне насильство це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Між тим, приймаючи рішення про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні домашнього насильства, яка не впустила до місця спільного проживання свою доньку ОСОБА_2, суддя у своєму рішенні не навів належних доказів, якими підтверджується вина ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, не зазначив чи могла та чи була такими діями правопорушника завдана шкода фізичному або психологічному здоров'ю потерпілої, а також не перевірив чи є квартира АДРЕСА_1, місцем їх спільного проживання, що призвело до неповноти з'ясування фактичних обставин справи, і як наслідок прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.
Як вбачається з Акту №155 про фактично проживаючих осіб від 30.07.2018 року (а.с. 35), в квартирі АДРЕСА_1 фактично проживають ОСОБА_1 та її онуки ОСОБА_3 і ОСОБА_4, в той час якОСОБА_2 хоча і зареєстрована за вказаною адресою, однак з 01.08.2016 року по теперішній час,згідно цього Акту, має інше місце проживання.
Переглядаючи справу про адміністративне правопорушення в межах поданої апеляційної скарги апеляційний суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б вказували, що ОСОБА_1 вчинила насильство в сім'ї, позбавивши свою доньку ОСОБА_2 житла, а складений відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення від 19.07.2018 року в даному випадку не можна вважати належним доказом вчинення останньою адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги вбачається, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддею не було дотримано вимог, передбачених ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, а тому, враховуючи відсутність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 насильства в сім'ї відносно своєї доньки ОСОБА_2, вважаю, що постанова Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.08.2018 року підлягає скасуванню із закриттям провадження в справі на підставі п.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП - скасувати, а провадження в справі відносно ОСОБА_1закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя: І.М. Сілкова