Справа № 2а-137/10
11 лютого 2010 року Приморський районний суд м.Одеси у складі:
головуючого - судді Андрухіва В.В.
при секретарі Василенко М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, в якому просив визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради щодо виплати йому щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік в розмірі, меншому ніж передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Київської районної адміністрації Одеської міської ради щодо виплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік в розмірі, меншому ніж передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради перерахувати йому щорічну одноразову грошову допомогу до 5 травня, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2007 та 2008 роки та забезпечити виплату недоплаченої суми цієї допомоги. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він є учасником бойових дій і відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" держава повинна виплачувати щорічно разову грошову допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Однак, в порушення зазначеного Закону йому вказана грошова допомога сплачувалась не в повному обсязі, а саме в році - 280 грн., у 2008 році - 310 грн. Позивач також вказував, що строк звернення до суду ним не пропущений, оскільки 17.11.2008 року в порядку досудового врегулювання спору він звертався до Головного управління праці та соціальної політики з проханням щодо виплати щорічної разової допомоги, на початку грудня отримав відповідь, що його звернення передане для розгляду до Управління праці та соціального захисту населення Київської райадміністрації Одеської міської ради. 18.12.2008 року він звернувся з адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду, але ухвалою суду від 13.01.2009 року позов було повернуто, оскільки Законом № 808-VI від 25.12.2008 року було доповнено ст. 18 КАС, згідно якого данні спори підсудні місцевим загальним судам як адміністративним.
Позивач та представник позивача надали суду заяву, згідно якої просили розглядати справу у їх відсутності, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Представник відповідача - Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку. Надав до суду письмові заперечення на позов, згідно яким проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що УПтСЗН діяло у відповідності своїх Конституційних повноважень, а саме до Законів України «Про державний бюджет України» на 2007 рік та на 2008 рік. Оскільки УПтСЗН є лише розпорядником бюджетних коштів, позивачу була виплачена щорічна державна допомога у встановленому розмірі.
Представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Київської районної адміністрації Одеської міської ради у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку. Надав до суду письмові заперечення на позов, згідно яким проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що позивачем пропущений річний строк звернення до суду, тому в позові належить відмовити.
Представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку.
Дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії АБ № 593639 від 26.05.1997 року і має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року зі змінами, учасникам бойових дій повинно виплачуватись одноразова грошова допомога щорічно, до 05 травня, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Мінімальна пенсія за віком у 2007 році, згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» складала 406 грн. Відповідно статті 65 Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік” розмір мінімальної пенсії за віком встановлений ст.28 ч.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. становить 481 гривень.
Законами України «Про державний бюджет України на 2007, 2008 рік було встановлено, що щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених Законом України про Державний бюджет України.
Суд вважає, що в даному випадку, слід виходити з правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України у частині обмеження пільг, компенсацій і гарантій, на які відповідно до чинного законодавства мають право окремі категорії громадян.
В подальшому, а саме 9.07.2007 року ці обставини знайшли своє підтвердження у рішенні Конституційного Суду України, який визнав неконституційними положення ст.. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року щодо обмеження розмірів щорічної разової допомоги інвалідам війни та деяким іншим особам.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 67 розділу I, п. п. 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 п.19, п. п. 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, п.п. 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та п. 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України, Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, позивач повинен був отримати у 2007 році - 2030 грн. (406*5), проте отримав лише 280 грн., у 2008 році (481*5), проте отримав лише 310 грн.
Оцінюючи дії (бездіяльність) відповідачів суд також виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України та приходить до висновку про їхню протиправність виходячи з наступного:
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.
Стаття 46 Конституції України передбачає право кожного громадянина на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Як передбачено частинами 2 та 3 статті 22 Конституції України, конституційні права гарантуються та не можуть бути скасованими.
Статтею 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними, в зв'язку з чим, суд не може визнати ґрунтовним посилання відповідача на положення нормативного акту нижчого за правовою силою ніж Закон, який обмежує права та пільги учасників бойових дій, як на підставу не надавати пільги, встановлені Законом.
Згідно ст.17 ч.1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції "Кожна … особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".
Розглядаючи борги у сенсі поняття "власності", яке міститься у ст.1 ч.1 Протоколу № 1 до Конвенції, і яке не обмежене лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як "майнові права" і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету, держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду ).
В зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно якого встановлені надбавки з бюджету, і який є діючим, та Закону України " Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань (п.26 рішення Качко проти України; див. mutatis mutandis рішення у справі Бірдов проти Росії, № 59498/00).
Також згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте відповідачі не довели суду правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо виплати позивачу суми щорічної разової грошової допомоги до 05 травня як учаснику бойових дій за 2007 році - 280 грн., у 2008 році - 310 грн.
Суд також критично відноситься до тверджень відповідачів, що вимога позивача про стягнення грошової допомоги за період з 2007 року по 17 травня 2008 року є порушенням вимог ст.. 99 КАС, а саме строку позовної давності в один рік, так як 17.11.2008 року в порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до Головного управління праці та соціальної політики Одеської обласної державної адміністрації з проханням, щодо виплати щорічної разової допомоги, а також 18.12.2008 року позивач звернувся з адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду, але ухвалою суду від 13.01.2009 року позов було повернуто, оскільки Законом № 808-VI від 25.12.2008 року було доповнено ст. 18 КАС України, згідно якого змінена предметна підсудність і тому дані спори підсудні місцевим загальним судам як адміністративним.
З таких підстав з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини суд прийшов до висновку, що позивач довів суду обставини, на які посилався в обґрунтування позову, вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на законі, та підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року зі змінами, ст.28 ч.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р, ст.17 ч.1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейського Суду з прав людини керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 99, 159-164 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради щодо виплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік в розмірі, меншому ніж передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Київської районної адміністрації Одеської міської ради щодо виплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік в розмірі, меншому ніж передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради перерахувати ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу до 5 травня, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2007 та 2008 роки та забезпечити виплату недоплаченої суми цієї допомоги.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили у разі неподання заяви про апеляційне оскарження, після закінчення строку подання такої заяви. У разі подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга не буде подана у 20-денний строк після подання заяви, постанова суду набирає законної сили після закінчення 20-денного строку подання апеляції. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення суду виготовлено 16.02.2010 року.
Суддя: В.В.Андрухів