Справа № 152/1483/18
2/152/604/18
іменем України
17 грудня 2018 року м. Шаргород
Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого - Войнаровського І.В.,
за участі:
секретаря - Одудовського С.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника
позивача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно та поділ майна подружжя,
23 жовтня 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 (далі - відповідач) із позовною заявою про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно та поділ майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 11 серпня 1996 року вона уклала шлюб із відповідачем, який був зареєстрований Шаргородським районним відділом реєстрації актів громадянського стану Вінницької області, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис № 45.
За час шлюбу позивачем та відповідачем спільно побудовано житловий будинок, який складається з 5-ти житлових кімнат, загальною площею 171.4 кв.м., житловою площею 111.2 кв.м, веранди, входу в підвал, гаража та огорожі, вартістю 1 079 360 грн.
Право власності на будинок, що розташований в АДРЕСА_1 зареєстроване 28 березня 2008 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.
Окрім того, за спільні кошти придбано: два нежитлових приміщення, площею по 1088,8 кв.м. кожне, що знаходяться по АДРЕСА_2
Вказані об?єкти нерухомості використовувались ОСОБА_3 для підприємницької діяльності, доходи від якої він використовував для задоволення потреб сім?ї.
Заочним рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 22 березня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.
Вищевказані об?єкти нерухомості належать сторонам на праві спільної сумісної власності, однак відповідно до правовстановлюючих документів єдиним власником є позивач.
З огляду на викладене, позивач просить виділити із спільної сумісної власності подружжя у власність ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої та проживаючої у АДРЕСА_1 житловий будинок, який складається з п?яти житлових кімнат, загальною площею 171,4 м. кв., житловою площею 111,2 м. кв. літера «А», веранди літера «а», входу в підвал літера «а1», гаража літера «А1», огорожі літера «І», що знаходиться по АДРЕСА_2
В підготовчому засіданні позивач та її представник ОСОБА_2 позов підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених у ньому.
Відповідач у підготовче засідання не з?явився, однак 23 листопада 2018 року подав до суду нотаріально завірену заяву про визнання позову.
Відповідно до ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Згідно зі ст. 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Суд, заслухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з?ясувавши усі обставини справи, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що заочним рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 22 березня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (а.с. 7).
Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами від 28 березня 2008 року ОСОБА_3 на праві приватної власності належить витлів будинок у АДРЕСА_1 (а.с. 8). Згідно звіту про незалежну оцінку житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1, вартість будинку складає 1 079 360 грн (а.с. 9, 10).
Окрім того, у власності відповідача перебуває два нежитлових приміщення, площею 1088,8 кв.м. кожне, що розташовані в АДРЕСА_3 що підтверджується копіями свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 07 грудня 2005 року (а.с. 12, 13, 16, 17).
01 жовтня 2018 року ОСОБА_3 нотаріально посвідчив заяву, зі змісту якої вбачається, що він за час шлюбу із ОСОБА_1 спільно сумісно набув майно, а саме:
- житловий будинок літера А, загальною площею 171,4 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1
- нежитлове приміщення, площею 1088,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_4;
- нежитлове приміщення, площею 1088,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 23).
У відповідності до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно до ч. 1, 3 ст. 61 СК України, об?єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім?ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У відповідності до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За приписами ч. 1 ст. 66 СК України, Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
За приписами ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ст. 71 СК України майно, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Отже, майно набуте подружжям під час шлюбу є їх спільною сумісною власністю, в незалежності до того, за ким з подружжя воно зареєстровано. Кожен з подружжя мають рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Якщо між подружжям не досягнуто домовленості про спосіб розподілу спільного майна, то за їх позовом, чи позовом одного з них суд може постановити рішення про розподіл майна в натурі, якщо це можливо без шкоди його господарському призначенню.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
З?ясувавши позицію сторін та оглянувши письмові докази в межах заявлених позовних вимог суд вважає, що вбачаються законні підстави ухвалити рішення про задоволення позову, оскільки відповідно ст. 206 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.
Визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, відповідачу відомо про наслідки вчинення таких процесуальних дій, а тому є всі підстави прийняти рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76-81,89, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Виділити із спільної сумісної власності подружжя у власність ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої та проживаючої у АДРЕСА_1 житловий будинок, який складається з п?яти житлових кімнат, загальною площею 171,4 м. кв., житловою площею 111,2 м. кв. літера «А», веранди літера «а», входу в підвал літера «а1», гаража літера «А1», огорожі літера «І», що знаходиться по АДРЕСА_2
Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду через Шаргородський районний суд Вінницької області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 27 грудня 2018 року.
Суддя І.В. Войнаровський