Справа № 1540/4185/18
20 грудня 2018 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Стефанова С.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гунька О.В.,
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2 (за довіреністю),
представника Арцизької районної державної адміністрації Одеської області - Станкової А.В. (за довіреністю),
представника голови Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Парпуланського Сергія Афанасійовича та керівника державної служби - в.о. керівника апарату Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Філіпової Тетяни Юріївни - Шестакової Ю.Д. (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до голови Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Парпуланського Сергія Афанасійовича, керівника державної служби - в.о. керівника апарату Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Філіпової Тетяни Юріївни, Арцизької районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом до голови Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Парпуланського Сергія Афанасійовича, керівника державної служби - в.о. керівника апарату Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Філіпової Тетяни Юріївни, Арцизької районної державної адміністрації Одеської області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність керівників державної служби Арцизької районної державної адміністрації Одеської області - голови Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Парпуланського С.А. та в.о. керівника апарату Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Філіппової Т.Ю. щодо надання їй, ОСОБА_1, як державному службовцю матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань протягом 2016-2018 рр.;
- зобов'язати в.о. керівника апарату Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Філіппову Т.Ю. винести відповідне рішення про надання ОСОБА_1, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017 та 2018 роки;
- стягнути з держави в особі Арцизької районної державної адміністрації Одеської області на користь позивача 20 000 гривень в якості відшкодування нанесеної їй моральної шкоди;
- стягнути з держави в особі Арцизької районної державної адміністрації Одеської області на її користь 4000 гривень витрат на надання правової допомоги.
В обґрунтування позовних вимог позивач в цілому зазначила, що вона має стаж державної служби з 25.05.2005 р. до цього часу; з 12.05.2006 р. працює в Арцизькій районній державній адміністрації Одеської області (далі - РДА) на різних посадах; на даний час займає посаду головного спеціаліста відділу економічного розвитку і торгівлі РДА та перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 12.01.2017 р. до 16.09.2019 р. включно. Позивач вказує, що її родина є багатодітною, в ній виховуються четверо малолітніх дітей, а саме:
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6
року народження, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, що
підтверджується копіями свідоцтв про шлюб та про народження дітей. Посилаючись на ч. 2 ст. 54 Закону України «Про державну службу», позивач вказує, що державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань; порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно з Порядком надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженим Постановою КМ України від 08.08.2016 р. № 500 (далі - Порядок) державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви; рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці. Позивач зазнає, що згідно зі ст. 17 Закону України «Про державну службу» в редакції, що діяла до 11.11.2017 року, повноваження керівника державної служби у державних органах, посади керівників яких належать до посад державної служби, здійснює керівник відповідного органу. Згідно з п. 3-1 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України від 09.11.2017 р. № 2190-УІІ повноваження керівника державної служби у місцевих державних адміністраціях здійснює керівник апарату - в апараті місцевої державної адміністрації та її структурних підрозділах (крім структурних підрозділів зі статусом юридичних осіб публічного права). Таким чином, до 11.11.2017 р. повноваження керівника державної служби в РДА здійснювались головою РДА, а після цієї дати - керівником апарату РДА.
Як зазначає позивач, 21.11.2016 року вона звернулась до голови РДА з заявою про надання їй матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. 13.12.2016 р. вона звернулась з аналогічною заявою повторно. Однак, надання їй відповідної допомоги не було погоджено головою РДА. Зазначені обставини підтверджуються копіями відповідних заяв з резолюцією про непогодження. 23.02.2017 року позивач звернулась до голови РДА з заявою щодо надання роз'яснень про причину відмови у наданні їй відповідної допомоги. Листом на її адресу від 23.02.2017 року № А-6 голова РДА повідомив їй, що оскільки матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою, то вона може бути виплачена державному службовцю за рішенням керівника державної служби у державному органі лише за наявності коштів фонду оплати праці на її виплату у розмірі середньомісячної заробітної плати або не виплачується взагалі; на теперішній час кошти на виплату даної допомоги відсутні, позивачу рекомендовано звернутись з даного питання наприкінці поточного року. Листом від 10.03.20017 р. № А-37 голова РДА на заяву позивача від 21.11.2016 р. надав відповідь, згідно з якою у листопаді 2016 р. у зв'язку з підвищенням заробітної плати в 2016 році було виділено кошти на перерахунок заробітної плати, в зв'язку з чим працівникам, які працювали рік, за рішенням керівника було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, що підтверджується копією цієї відповіді. Тобто, як вбачається зі змісту зазначеної відповіді (хоча це не зазначено прямо) у наданні відповідної допомоги позивачу було відмовлено, оскільки вона не працювала протягом поточного року в РДА, перебуваючи у відпусті для догляду за дитиною, а не через відсутність коштів, як це зазначалось в листі від 23.03.2017 р. Таку причину відмови в наданні матеріальної допомоги державному службовцю для вирішення соціально-побутових питань чинним законодавством не передбачено.
Як вказує позивач, у зв'язку з викладеним, вона була змушена звернутись до голови Одеської обласної державної адміністрації з заявою від 27.03.2017 р. з проханням розібратися у даному питанні та провести перевірку наявності коштів на час подання нею заяви про надання їй матеріальної допомоги. На звернення позивача листом від 24.04.2017 р. № 03.02-26/1080 департаментом фінансів Одеської ОДА позивачу повідомлено, що голова РДА не погодив її заяву від 21.11.2016 р. про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; в той же час згідно переліку прийнятих головою РДА розпоряджень з кадрових питань у листопаді 2016 р. матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань нараховано 55 працівникам РДА, що підтверджується копією відповіді. В квітні 2017 р. позивач звернулась з цього питання до голови Одеської обласної державної адміністрації особисто на усному виїзному прийомі, що проходив в Арцизькій РДА. Під час особистого прийому голова ОДА у присутності голови РДА запропонував позивачу повторно звернутись із заявою про надання їй відповідної допомоги, оскільки головою РДА було підтверджено наявність відповідних коштів для виплати такої допомоги. Ці обставини зумовили повторне звернення з боку позивача за наданням відповідної допомоги до голови РДА від 13.04.2017 р. Однак, листом від 27.04.2017 р. № А-110 голова РДА на заяву позивача від 13.04.2017 р. надав відповідь про те, що зазначена допомога виплачується у розмірі середньомісячної заробітної плати, а відповідно до Постанови КМ України від 08.02.1995 р. № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата; відповідно їй не може бути нараховано зазначену допомогу, в зв'язку з тим, що вона перебуваю у відпустці для догляду за дитиною та у неї не відпрацьовано жодного робочого дня з серпня 2016 р. Зазначене підтверджується копією відповідного листа.
Разом з тим, позивач зазначає, що відповідно до постанови КМ України від 08.02.1995 р. № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» її обчислення проводиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, а саме виходячи з установленого йому в трудовому договорі посадового (місячного) окладу. Відповідне роз'яснення надано позивачу у відповідь на її звернення Міністерством соціальної політики України, що підтверджується копією листа від 24.05.2018 року. Таким чином, позивач вважає, що протягом 2016-2017 рр. на підставі поданих нею заяв їй безпідставно та протиправно так і не було як державному службовцю надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань головою Арцизької РДА Парпуланським С.А. 12.06.2018 року позивач знову звернулась до РДА з заявою щодо надання їй матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, однак листом від 04.07.2018 р. № 621/01-41/1240 в.о. керівника апарату РДА Філіпповою Т.Ю. її повідомлено, що питання щодо надання зазначеної допомоги буде вирішуватися наприкінці 2018 року в межах затвердженого фонду оплати праці за умови виникнення обставин, що викликають необхідність в одержанні такої допомоги, з урахуванням особистого внеску кожного окремого службовця в загальну роботу райдержадміністрацїї за рік, якості виконання посадових обов'язків, а також фактично відпрацьованого часу. Зазначене підтверджується копією відповідного листа. Як зазначає позивач, зі змісту цієї відповіді вбачається, враховуючи той факт, що її строк перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку спливає 16.09.2019 року їй фактично знову відмовлено у наданні зазначеної допомоги з підстав, не передбачених чинним законодавством. З огляду на викладене позивач вважає, що бездіяльність керівників державної служби РДА щодо надання їй як державному службовцю матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань протягом 2016-2018 рр. має бути визнано протиправною; чинного керівника державної служби РДА має бути зобов'язано надати їй відповідну допомогу в належному розмірі.
Ухвалою судді від 21 серпня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Перше судове засідання по справі призначено на 11 вересня 2018 року о 14:00 годині.
Ухвалою суду від 11.09.2018 року вирішено подальший розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено по справі підготовче засідання на 08 жовтня 2018 року о 12:00 годині.
11 вересня 2018 року від відповідача - керівника державної служби - в.о. керівника апарату Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Філіпової Тетяни Юріївни через канцелярію суду надійшов відзив (вхід. № ЕП/5044/18), згідно якого відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись в цілому на те, що позивач вже майже дев'ять років не виконує завдання, для, яких вступила на державну службу, та не підвищує рівень своєї професійної компетентності. Вже майже дев'ять років за нею зберігається посада, що викликає труднощі у її заміщенні на період відсутності позивачки через небажання громадян працевлаштовуватись строково до невизначеного часу. У зв'язку з вищезазначеним, зважаючи на потребу райдержадміністрацїї в кадрах, позивачці неодноразово пропонувалося вийти на роботу, однак остання скористалася своїм правом перебувати у соціальних відпустках. На сьогоднішній день в райдержадміністрацїї діє Положення про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань державним службовцям Арцизької районної державної адміністрації, затверджене розпорядженням Арцизької районної державної адміністрації № 43-к від 01.06.2018 р., згідно якого відповідачу, як виконуючому обов'язки керівника апарату райдержадміністрації надано право приймати рішення про надання такої допомоги державним службовцям апарату один раз на рік за умови настання таких обставин лікування державного службовця та членів його сім'ї; проходження навчання; підвищення рівня знань; налагодження умов життя; вирішення житлово-комунальних питань. 12 червня 2018 року позивач звернулася до відповідача, як до керівника державної служби із заявою про надання матеріальної допомога для вирішення соціально-побутових питань, оскільки її родина перебуває у складному матеріальному становищі через те, що її чоловік втратив роботу. Відповідачем була надана відповідь № 621701-41/1240 від 04 липня 2018 року про наявність у неї права на виплату їй матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у разі, якщо нею буде аргументована необхідність у наданні їй такої допомоги, оскільки заява позивача не відповідала вимогам, зазначеним у вищевказаному Положенні, а також було зазначено, що при вирішенні питання про надання допомоги буде враховано особистий внесок кожного окремого службовця в загальну роботу райдержадміністрацїї за рік, якість виконання посадових обов'язків, а також фактично відпрацьований час. З огляду на викладене, відповідач вважає таку відповідь законною та обґрунтованою, так як прийняття рішення про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом відповідача, а не обов'язком. Взагалі жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов'язку надавати таку допомогу, отже надання відповідачем вищезазначеної відповіді не може розглядатися як протиправна бездіяльність, тому, на думку відповідача, вимоги позивача щодо зобов'язання надати їй допомогу є необґрунтованими та не відповідають законодавчим нормам.
У підготовчому судовому засіданні 08.10.2018 року представником відповідача - Арцизької районної державної адміністрації Одеської області подано відзив на позовну заяву, який залучено судом до матеріалів справи та згідно якого, відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись в цілому на те, що відповідно до чинних норм законодавства України надання такого виду допомоги як матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язком керівника державної служби, а є його правом, тому головою райдержадміністрації правомірно та на законних підставах було відмовлено у наданні позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а висновок позивача про те, що матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань є соціальною гарантією, а відтак належить до гарантійних виплат, не відповідає нормам чинного законодавства та є безпідставним. Відповідач, зокрема вказує, що у 2016 році позивачці було сплачено усі обов'язкові виплати: оклад, ранг, вислугу, соціальну відпустку як матері, що має двох дітей і більше віком до 15 років, відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами (126 календарних днів), невикористані щорічні відпустки (50 календарних днів), а також було надано матеріальну допомогу на оздоровлення. Таким чином, райдержадміністрацією не було порушено ні трудових, ні соціальних прав позивача. А вирішуючи питання виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, райдержадміністрацією досліджувалися підстави для необхідності її одержання, а не просто сімейний стан осіб.
Ухвалою суду від 08 жовтня 2018 року в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до голови Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Парпуланського Сергія Афанасійовича, керівника державної служби - в.о. керівника апарату Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Філіпової Тетяни Юріївни, Арцизької районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, - відмовлено.
26 жовтня 2018 року від представника позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вхід. № 32064/18).
26 жовтня 2018 року від представником позивача через канцелярію суду подано заяву про уточнення позовних вимог (вхід. № 32066/18), яка ухвалою суду від 06.11.2018 року, занесеною до протоколу підготовчого засідання, прийнята до розгляду та залучена до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 21 листопада 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30 листопада 2018 року о 12:00 год.
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити у повному обсязі, з підстав викладених у позові, відповіді на відзив та в заяві про уточнення позовних вимог.
Представник відповідача - Арцизької районної державної адміністрації Одеської області у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов.
Представник відповідачів - голови Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Парпуланського Сергія Афанасійовича та керівника державної служби - в.о. керівника апарату Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Філіпової Тетяни Юріївни у судовому засіданні позовні вимоги також не визнала та просила суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзиви на позовну заяву, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 дійсно з 12.05.2006 року по теперішній час перебуває на державній службі в Арцизькій районній державній адміністрації Одеської області, що підтверджується копією трудової книжки.
На даний час позивач займає посаду головного спеціаліста відділу економічного розвитку і торгівлі Арцизькій районній державній адміністрації Одеської області та перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 12.01.2017 року до 16.09.2019 року включно.
При цьому судом також встановлено, що позивач близько дев'яти років перебуває у відпустках у зв'язку з вагітністю, пологами та для догляду за дітьми та фактично не задіяна до виконання завдань, покладених на неї законом та посадовою інструкцією.
Так, 02.11.2009 року позивачу була надана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, після закінчення якої позивачка перебувала у відпустці для догляду за дитиною - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, до досягнення ним трирічного віку. Під час даної відпустки позивачка народила другу дитину - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5, що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Вийшла на роботу позивач 02.11.2014 року та, відпрацювавши менше двох тижнів, 14.11.2014 року знову взяла відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами та ІНФОРМАЦІЯ_6 року народила ОСОБА_10, що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Після виходу з цієї відпустки 01 червня 2016 року позивач відпрацювала 1 місяць та 4 дні, після чого їй знову була надана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами.
ІНФОРМАЦІЯ_3 року у позивача народилася четверта дитина - ОСОБА_11, що підтверджується копією свідоцтва про народження, а тому позивач на теперішній час перебуває у соціальній відпустці.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Арцизької районної державної адміністрації Одеської області з заявами щодо виплати їй матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме заяви: від 21.11.2016 року, від 13.12.2016 року, від 23.02.2017 року, від 13.04.2017 року, від 12.06.2018 року, разом з тим, відповідачем за результатами розгляду зазначених заяв, у наданні позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань було відмовлено (а.с. 18-22, 27, 30 том 1).
Вважаючи, бездіяльність керівників державної служби РДА щодо надання позивачу як державному службовцю матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань протягом 2016-2018 рр. протиправною, позивач звернулася до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд погоджується з підставами притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних рішень та вчиненні оскаржуваних дій, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України зобов'язано органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією України та Законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі - Закон України № 889-VIII), державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Згідно ч. 2 ст. 1 вказаного Закону, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну службу» державна служби здійснюється з дотриманням зокрема таких принципів:
професіоналізму - компетентне, об'єктивне і неупереджене виконання посадових обов'язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійно'1 компетентності;
доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічний інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень;
ефективності - раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної політики.
Частиною 1 ст. 8 цього ж Закону визначено, що державний службовець зобов'язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки; 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.
З вищевказаних положень законодавства про державну службу вбачається, що на державного службовця покладена висока відповідальність, яка має проявлятися у відданості справі, бажанні працювати на благо держави шляхом цілеспрямованого виконання посадових обов'язків, під час яких першочергове значення має надаватися публічним інтересам, а не приватним.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавку за ранг державного службовця, виплат за додаткове навантаження та премій (у разі встановлення).
В силу ч. 2 ст. 54 Закону України «Про державну службу» державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України, а саме передбачені у Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2016 р. № 500, згідно якого рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.
Таким чином, Законом України «Про державну службу» чітко відокремлено обов'язкові виплати, гарантовані державою, а також ті, які можуть надаватися у разі прийняття відповідного рішення керівником державної служби у державному органі.
Вищезазначені обставини свідчать про те, що надання такого виду допомоги як матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язком керівника державної служби, а є його правом, а тому відповідно, висновок позивача про те, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є соціальною гарантією, а відтак належить до гарантійних виплат, не відповідає нормам чинного законодавства та є безпідставним.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про державну службу» держава заохочує державних службовців до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Судом приймаються до уваги твердження відповідача відносно того, що протягом 2016 року у зв'язку з обмеженістю фонду оплати праці Арцизька районна державна адміністрація не мала змоги виплачувати премії працівникам, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань працівникам райдержадміністрації також не нараховувалась та не виплачувалась. Більше того, як вбачається із матеріалів справи, починаючи з серпня, у зв'язку з обмеженістю фонду оплати праці державні службовці (у тому числі і керівництво) по черзі брали відпустки без збереження заробітної плати.
Судом встановлено, що лише у листопаді 2016 року матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань була виплачена працівникам райдержадміністрації, а саме її одержали 55 працівників з 94, з урахуванням рівня завантаженості, особистого внеску, фактично відпрацьованого періоду кожного окремого працівника.
З матеріалів справи також вбачається, що протягом 2017-2018 років матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань працівникам райдержадміністрації взагалі не нараховувалась та не виплачувалась у зв'язку з відсутністю коштів на її виплату, про що позивачу було зазначено у відповідях райдержадміністрації.
Судом приймаються до уваги пояснення відповідача відносно того, що у даному випадку позивач вже майже дев'ять років не виконує завдання, для, яких вступила на державну службу, та не підвищує рівень своєї професійної компетентності, оскільки перебуває у відпустках у соціальних відпусках.
Зважаючи на зазначені обставини, суд погоджується з доводами відповідача, що головою райдержадміністрації було правомірно прийняте рішення про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань тим державним службовцям, які сумлінно виконували свої посадові обов'язки, на практиці доводили свою професійну компетентність та продовжують підвищувати її рівень.
Відповідно до положень ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що гарантує правовий захист, матеріальну і моральну підтримку не тільки материнства і дитинства, а й усіх громадян без виключення, незважаючи на наявність чи кількість у них дітей. При цьому в посиланнях позивача на те, що вона є матір'ю чотирьох дітей, а тому потребує особливого ставлення та допомоги, судом вбачаються ознаки дискримінації відносно осіб, які не мають дітей.
Судом встановлено, що у 2016 році позивачу було сплачено усі обов'язкові виплати: оклад, ранг, вислугу, соціальну відпустку як матері, що має двох дітей і більше віком до 15 років, відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами (126 календарних днів), невикористані щорічні відпустки (50 календарних днів), а також було надано матеріальну допомогу на оздоровлення, що підтверджується копіями наказів, які наявні в матеріалах справи. Таким чином, суд вважає, що райдержадміністрацією не було порушено ані трудових, ані соціальних прав позивача.
А вирішуючи питання виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, керівником райдержадміністрацією правомірно досліджувалися підстави для необхідності її одержання, а не просто сімейний стан осіб, адже з аналізу положень ч. 2 ст. 54 Закону України «Про державну службу», Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2016 р. № 500, можна дійти висновку, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань повинна надаватися тому державному службовцю, який дійсно має обґрунтовану підставу для її отримання та не може особисто подолати обставини, що виникли не з його вини. Державні службовці мають право отримувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, при цьому вказуючи будь-яку підставу, яку вони на власний розсуд віднесли до соціально-побутової.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі №524/543/17.
Розпорядженням Арцизької районної державної адміністрації № 545/А-2016 від 31.10.2016 року було затверджено Положення про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань державним службовцям Арцизької районної державної адміністрації, згідно якого така допомога може надаватися один раз на рік за умови настання таких обставин: лікування державного службовця та членів його сім'ї; проходження навчання; підвищення рівня знань; налагодження умов життя; вирішення житлово-комунальних питань. Аналогічне Положення затверджене і розпорядженням Арцизької районної державної адміністрації № 43-к від 01.06.2018 р., яке є чинним на даний час.
Тобто у заяві про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань має бути зазначена одна з цих підстав. Однак, як вбачається із поданих позивачем заяв, доданих до позовної заяви, підстави надання такої допомоги нею взагалі не зазначалися. Лише в заяві від 12.06.2018 року позивач посилається на те, що її родина перебуває у складному матеріальному становищі через те, що чоловік втратив роботу. При цьому позивачем до заяви не надано жодного доказу втрати чоловіком роботи та перебування родини у складному становищі.
Також суд вважає необхідним зазначити, що в Україні, яка є демократичною та правовою державою, створені умови, що дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством.
Так згідно ст. 18 Закону України «Про відпустки» відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частинами також батьком дитини або іншими особами, що зокрема гарантує право жінки фінансово забезпечувати родину у разі відсутності такої можливості у чоловіка.
Також суд зазначає, що позивач у позовній заяві посилається на обставини, які жодними доказами не підтверджені, як то, що у квітні 2017 року вона перебувала на усному виїзному прийомі голови Одеської обласної державної адміністрації, де головою райдержадміністрації начебто було підтверджено наявність коштів для виплати допомоги позивачці та було запропоновано їй повторно звернутись із заявою для отримання матеріальної допомоги.
Також суд зазначає, що лист Міністерства соціальної політики України № 888/о/102-18/282 від 24.05.2018 року, на який посилається позивач в позовній заяві, містить інформацію лише рекомендаційного характеру та не може застосовуватися райдержадміністрацією в якості норми права, а також не може враховуватися в якості доказу, так як жодним чином не обґрунтовує вимоги позивача, а лише роз'яснює порядок обчислення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який не закріплений на законодавчому рівні та не є обов'язковим для застосування.
На підставі вищевикладеного та встановлених обставин, а також досліджених доказів, враховуючи, що надання такого виду допомоги як матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язком керівника державної служби, а є його правом, суд приходить до висновку, що головою райдержадміністрації правомірно та на законних підставах було відмовлено у наданні позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відносно вимог позивача щодо стягнення з держави в особі Арцизької районної державної адміністрації Одеської області на користь позивача 20 000 гривень в якості відшкодування нанесеної їй моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Так, поняття моральної шкоди визначено у частині 2 статті 23 Цивільного кодексу України.
За приписами частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
До випадків, які містяться у частині 2 статті 1167 Цивільного кодексу України, наведені позивачем у позові обставини не відносяться.
Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», встановлено, що шкода підлягає відшкодуванню за наявності складу цивільного правопорушення, складовими елементами якого є: наявність шкоди, неправомірність дій особи, яка заподіює шкоду, безпосередній причинний зв'язок між шкодою та діями, а також вина заподіювача шкоди. При цьому відсутність хоча б одного складового елемента виключає можливість відшкодування шкоди.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу що позивається із таким позовом.
За наслідками розгляду справи суд дійшов до висновку про те, що позивачу не була спричинена моральна шкода, оскільки, як встановлено судом, головою райдержадміністрації правомірно та на законних підставах було відмовлено у наданні позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, при цьому права та законні інтереси позивача порушені не були, що виключає можливість задоволення вимоги про її відшкодування.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
При цьому, суд враховує, що в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 року у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.
Таким чином, позивач, враховуючи свою адміністративну правосуб'єктність, скористався своїм правом на судовий захист, при цьому згідно ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року його право не може бути обмежене, однак при встановлених судом обставинах підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову повністю та за відсутності понесених відповідачем витрат, судом не проводиться розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до голови Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Парпуланського Сергія Афанасійовича, керівника державної служби - в.о. керівника апарату Арцизької районної державної адміністрації Одеської області Філіпової Тетяни Юріївни, Арцизької районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
При цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 26 грудня 2018 року.
Суддя С.О. Cтефанов