м. Миколаїв.
08 січня 2019 р.справа № 1440/1801/18
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідачаГоловного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001
провизнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 05.02.18 р. № 280-13
ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1.) звернулась із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (надалі - відповідач або ГУ ДФС), в якому просить суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 5 лютого 2018 р. № 280-13, яким їй визначені грошові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015-2017 р.р.
Свої вимоги позивач обґрунтував наступним: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, запроваджено наприкінці 2014 р. і нараховано йому за весь 2015 р., що суперечить принципу стабільності податкового законодавства, який вимагає прийняття рішення про введення нових та/або зміну існуючих податків або їх елементів, не пізніше ніж за півроку до початку нового бюджетного періоду. Рішення Миколаївської міської ради про встановлення місцевих податків на 2015 р., до яких відноситься і податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте в березні того ж року, що так само суперечить принципу стабільності, з чого позивач робить висновок про те, що цей податок повинен був справлятись не раніше 1 січня 2016 р. Ставки податку на 2016 р. також були встановлені не за 6 місяців до початку цього року, а тому не повинні застосовуватись до позивача. За 2016 р. позивачу додатково нараховане грошове зобов'язання в розмірі 25 000,0 грн., але відповідне рішення міської ради не містить положень про встановлення додаткового платежу у вказаному розмірі. Крім того, позивач зазначає, що відповідач повинен був оподатковувати житлову площу будинку, а не загальну і ним невірно за 2016 і 2017 р.р. застосована пільга у вигляді площі, яка не підлягає оподаткуванню - замість вірної у 250 м2, відповідач застосував пільгу в розмірі 120 м2. На думку позивача, в 2017 р. вона була звільнена від сплати податку, так як її доходи у попередньому 2016 р. не перевищували прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2017 р.
Відповідач адміністративний позов не визнав, у відзиві просив відмовити в його задоволенні. Вважає, що ним вірно застосовані норми податкового законодавства і вірно визначено розмір пільги. Також, відповідач вказав, що спірне рішення самостійно ним скасовано в частині нарахування податку за 2017 р. (а. с. 41-43).
Позовна заява залишалась без руху, у зв'язку з її невідповідністю вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) (а. с. 24-25).
Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням учасників справи.
Сторони клопотали про розгляд справи за їх відсутності (а. с. 47, 49).
У відповідності до ст. 194 ч. 3 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
На підставі наведеної норми, суд розглядає справу у письмовому провадженні.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2. Загальна площа об'єкта нерухомості складає 575,3 м2, а житлова 230,8 м2 (а. с. 21-22).
5 лютого 2018 р. ГУ ДФС прийняла спірне податкове повідомлення-рішення № 280-13, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:
- за 2015 р. в розмірі 3 962,15 грн.,
- за 2016 р. в розмірі 37 548,07 грн.,
- за 2017 р. в розмірі 26 456,96 грн.,
а всього 67 967,18 грн. (а. с. 32).
Стаття 10 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) визначає, що до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.
28 грудня 2014 р. Законом України № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (надалі - Закон № 71-VIII) стаття 265 ПК України була викладена в такій редакції: податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Цей Закон набув чинності з 1 січня 2015 р.
Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є одним з місцевих податків.
Стаття 12 п. 12.3. ПК України, в редакції станом на 2015 р., передбачала, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (ст. 12 п. 12.3. пп. 12.3.4. ПК України в редакції станом на 2015 р.).
18 березня 2015 р. рішенням Миколаївської міської ради № 46/24 (надалі - Рішення № 46/24) затверджено Положення про податок на майно (https://mkrada.gov.ua/documents/22244.html).
Стаття 4 ПК України одним з принципів податкового законодавства України визначає принцип стабільності, який означає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Вищенаведені норм ПК України позивач трактує таким чином, що так як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, запроваджено лише в грудні 2014 р., відповідно, порушено принцип стабільності, а саме не дотримано 6-місячний строк щодо внесення змін до елементів податків і рішення місцевої ради не оприлюднено в порядку і строки, передбачені ст. 12 п. 12.3. пп. 12.3.4. ПК України.
Такі висновки зроблені позивачем на підставі хибного тлумачення законодавства та змін до нього.
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не вводився як новий податок Законом № 71-VIII, як то вважає позивач - цей податок був передбачений ст. 265 ПК України з моменту прийняття кодексу в грудні 2010 р., а названим Законом ст. 265 ПК України лише була викладена в новій редакції.
Миколаївська міська рада 7 липня 2011 р. прийняла рішення № 7/3 "Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва" (надалі - Рішення № 7/3), яким також затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (https://mkrada.gov.ua/documents/2889.html), яке є чинним до сьогодні і до якого Рішенням № 46/24 тільки вносились зміни.
Елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (платник податку, об'єкт оподаткування, база оподаткування, ставку податку, а також пільги із сплати податку) в обох рішеннях Миколаївської міської ради є незмінними.
Таким чином, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, запроваджений у 2010 р. і елементи цього податку, передбачені Рішенням № 7/3 у 2011 р., залишились незмінними із прийняттям Рішення 46/24, а тому твердження позивача про порушення принципу стабільності є безпідставними.
Також, слід звернути увагу на те, що принцип стабільності у податковому законодавстві є декларативною нормою - ані ПК України, ані інший законодавчий акт не містять положень, які б кореспондували цьому принципу в частині відповідальності за його порушення.
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону № 71-VIII, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Крім того, установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Таким чином, нарахування позивачу податку за 2015 р., в сумі 3 962,15 грн., є правомірним.
З аналогічних позицій суд оцінює і нарахування позивачу податку за 2016 р.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 р. № 909-VIII (надалі - Закон № 909-VIII,) в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Законом № 909-VIII ст. 266 п. 266.7. пп. 266.7.1. ПК України доповнено новим підпунктом "ґ" такого змісту - за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25 000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).
Позивач вказує на те, що Рішення Миколаївської міської ради від 18 червня 2015 р. № 48/9 (надалі - Рішення № 48/9) (https://mkrada.gov.ua/documents/22966.html), яким встановлені місцеві податки на 2016 р., не містить положень про збільшення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 25 000,0 грн., а тому його нарахування безпідставне.
Стаття 266 п. 266.4. пп. 266.4.2. ПК України наділяє місцеві ради правом встановлювати пільги із сплати місцевих податків. Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Пункт 2.6. Рішення № 48/9 в якості пільги визначає тільки зменшення бази оподаткування та містить перелік об'єктів, які взагалі звільнені від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому обов'язок сплати додаткових 25 000,0 грн. податку виникає у позивача в силу приписів ст. 266 п. 266.7. пп. 266.7.1. ПК України, а не рішення місцевої ради.
У відповідності до ст. 266 п. 266.4. пп. 266.4.1. "б" ПК України, база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів.
Як вже зазначалось судом, міські ради наділені правом встановлювати додаткові пільги із сплати місцевих податків.
Рішенням № 48/9 передбачено, що база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 250 кв. метрів (п. 2.6. пп. 2.6.1. пп. "б").
Тобто ПК України встановлена найнижча межа пільги, у вигляді зменшення бази оподаткування житлового будинку на 120 кв. метрів, але за рішенням місцевої ради така пільга може бути збільшена, що і має місце в даному випадку.
Як слідує з розрахунку податкового зобов'язання (а. с. 17), відповідач помилково застосував пільгу у виді зменшення бази оподаткування на 120 м2, тоді як вірною є пільга у розмірі 250 м2., що призвело до невірного розрахунку податку, а тому за 2016 р. позивач повинен сплатити 25 000,0 грн. і 8 965,27 грн. податку, а всього 33 965,27 грн., а не 37 548,07 грн., як розрахувало ГУ ДФС.
За правилами ст. 266 п. 266.3. пп. 266.3.1. ПК України, базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є загальна площа житлової та нежитлової нерухомості, тобто для сплати цього податку до уваги береться загальна площа об'єкта нерухомості, а не тільки житлова, як це безпідставно вважає позивач і за правилами ПК України, для розрахунку площі будинку, яка підлягає оподаткуванню від загальної площі житлового будинку слід віднімати площу, на яку зменшується база оподаткування.
Що стосується нарахування податку за 2017 р., то як слідує з витягу з інтегрованої картки платника податків, відповідач самостійно скасував своє рішення в частині нарахування податку за цей рік і вилучив дані щодо податку за 2017 р. в розмірі 26 456,96 грн. з картки ОСОБА_1 (а. с. 44).
В той же час, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 56 ПК України рішення контролюючого органу скасовуються за наслідками адміністративного або судового оскарження, а тому вилучення даних про податкове зобов'язання позивача за 2017 р. із інтегрованої картки платника податків, не є скасуванням податкового повідомлення-рішення у розумінні названої норми ПК України.
Рішенням № 48/9 передбачено звільнення від сплати податку з об'єктів житлової нерухомості - фізичних осіб, середньомісячні доходи яких за рік, що передує звітному (податковому періоду), не перевищують прожиткового мінімуму, законодавчо встановленого на 1 січня звітного періоду (п. 2.6. пп. 2.6.2. "а").
Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2017 р. складає 1 544,0 грн.
Відповідно до довідки управління Пенсійного фонду, середньомісячний дохід ОСОБА_1 за 2016 р. склав 1 222,35 грн. (а. с. 23), а тому на підставі п. 2.6. пп. 2.6.2. "а" Рішення № 48/9 вона звільнена від сплати податку за 2017 р.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме скасуванню підлягає податок за 2016 р. в розмірі 3 582,80 грн. і податок за 2017 р. в розмірі 26 456,96 грн.
У відповідності до ст. 139 ч. 3 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судовими витратами в даній справі є судовий збір, доказів понесення інших судових витрат учасники справи суду не подавали. Позивач сплатив судовий збір в сумі 704,80 грн., що підтверджується квитанцією від 30 липня 2018 р. (а. с. 4) і на підставі наведених приписів КАС України він підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 300,37 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 39394277) задовольнити частково.
2. Податкове повідомлення-рішення № 280-13, прийняте Головним управлінням ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 39394277) 5 лютого 2018 р. визнати протиправним і скасувати в частині нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 р. в сумі 3 582,80 грн. (три тисячі п'ятсот вісімдесят дві гривні вісімдесят копійок) і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 р. в сумі 26 456,96 грн. (двадцять шість тисяч чотириста п'ятдесят шість гривень дев'яносто шість копійок).
3. В іншій частині податкове повідомлення-рішення № 280-13, прийняте Головним управлінням ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 39394277) 5 лютого 2018 р., залишити без змін.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 39394277) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати у виді судового збору в розмірі 300,37 грн. (триста гривень тридцять сім копійок).
5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз