04 січня 2019 р. № 1440/2435/18
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 с. Грушівка, Первомайський район, Миколаївська область, 55225
до відповідача:Управління Держпраці у Миколаївській області, вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003
про:визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 11.06.2018 № МК835/588/АВ/П/ПТ/МГ-ФС,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:
визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Миколаївській області (надалі - Управління або відповідач) про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № МК835/588/АВ/П/ПТ/МГ-ФС від 11.06.2018.
В обґрунтування вимог позивач вказала, що вона своєчасно та в повному обсязі виконала вимоги припису, тому притягнення її до відповідальності суперечить частині одинадцятій статті 7 Закону України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (надалі - Закон № 877) та пункту 28 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 «Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю» (надалі - Порядок № 295). Позивач зауважила, що відповідач наклав на позивача штраф на підставі акта інспекційного відвідування, в той час, як, відповідно до абзацу другого пункту 2 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 «Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» (надалі - Порядок № 509), такий штраф може бути накладено на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу. Як зазначила позивач, в порушення частини четвертої статті 4 Закону № 877, спосіб та форми здійснення заходів державного контролю за додержанням законодавства про працю встановлені не законом, а Порядком № 295, тому дії посадових осіб Управління не відповідають вимогам, встановленим частиною другою статті 19 Конституції України. На думку позивача, відповідач невірно визначив суму штрафу за допущене позивачем порушення. Крім того, позивач не була повідомлена належним чином про розгляд справи.
У відзиві на позовну заяву (арк. спр. 63-67) Управління вказало, що, відповідно до Порядку № 295, посадові особи Управління провели інспекційне відвідування позивача, за результатами якого був встановлений факт ненарахування та невиплати позивачем чотирьом найманим працівникам індексації заробітної плати у 2017 році. Ця обставина не заперечувалася позивачем і була встановлена постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24.07.2018 у справі № 484/2622/18. Характер допущеного позивачем порушення (недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці) обумовив притягнення особи до відповідальності незалежно від факту усунення виявлених порушень. Також у відзиві відповідач вказав, що позивач була повідомлена про розгляд справи.
Позивач подала відповідь на відзив (арк. спр. 74-78), в якій, зокрема, звернула увагу суду на відсутність у відповідача законних підстав для перевірки та на неприпустимість притягнення особи до подвійної відповідальності (за нормами Кодексу законів про працю України та за нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Відповідач правом подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.
В судовому засіданні представник позивача вимоги адміністративного позову підтримав, представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою від 05.10.2018 суд задовольнив заяву позивача про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі оскарженої постанови.
Дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
17-18 травня 2018 року посадові особи Управління здійснили інспекційне відвідування позивача, за результатами якого 18.05.2018 склали акт №МК/835/588/АВ (надалі - Акт, арк. спр. 37-43).
Як вказано у пункті 6 розділу ІІІ (Опис виявлених порушень) Акта, позивач «… в порушення вимог ч. 5 ст. 95 КЗпП України; ст. 33 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995; п. 1, 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, індексація заробітної плати чотирьом працівникам ФОП ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась …».
Пунктом 5 Припису про усунення виявлених порушень № МК835/588/АВ/П (надалі - Припис, арк. спр. 28-30) позивач була зобов'язана в установлений строк - 16.06.2018 нарахувати та виплатити працівникам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_2 індексацію заробітної плати.
15.06.2018 позивач повідомила Управління про виконання пункту 5 Припису (арк. спр. 44-46).
Постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № МК835/588/АВ/П/ПТ/МГ-ФС від 11.06.2018 (надалі - Постанова, арк. спр. 48-50) Управління, на підставі абзацу четвертого частини другої статті 265 КЗпП України, застосувала до позивача штраф в сумі 148 920 грн.
Відповідно до вказаної норми, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Факт ненарахування та невиплати позивачем чотирьом найманим працівникам індексації заробітної плати став підставою для складення 30.05.2018 посадовою особою Управління Протоколу про адміністративне правопорушення №МК835/588/АВ/П/2ПТ. Постановою від 24.07.2018 у справі № 484/2622/18 (надалі - Постанова суду) Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області встановив факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною першою статті 41 КУпАП (порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України «Про звернення громадян», або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю), проте від відповідальності ФОП ОСОБА_1. звільнив на підставі статті 22 КУпАП (в зв'язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення), провадження у справі в цій частині закрив та обмежився усним зауваженням (арк. спр. 35-36).
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Згідно з частиною другою статі 12 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці», норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Частиною п'ятою статті 95 КЗпП України передбачено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Як вказано у частині п'ятій статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 12.04.2018 у справі 816/2325/16 Верховний Суд, зокрема, вказав: «… як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, індексація заробітної плати є і мінімальною державною гарантією в оплаті праці, і державною соціальною гарантією, оскільки стосується працівників і їх сімей …».
З урахуванням цього, суд визнав обґрунтованими висновки Управління про те, що позивач не дотрималася мінімальних державних гарантій в оплаті праці, тому відхилив доводи позивача про неправильне визначення відповідачем суми штрафу.
Частиною 11 статті 7 Закону № 877 встановлено, що у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб'єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.
Проте, ця норма, в силу частин четвертої та п'ятої статті 2 Закону № 877, не є обов'язковою для відповідача.
Пунктом 28 Порядку № 295 передбачено, що у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.
В той же час, пунктом 29 Порядку № 295 встановлено, що заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності, зокрема, за недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
За таких обставин, суд визнав хибними твердження позивача про те, що факт усунення нею порушень (виконання Припису) унеможливив накладення штрафу.
Як зазначено вище, відповідно до пункту 2 Порядку № 509, штрафи, передбачені частиною другою статті 265 КЗпП України, можуть бути накладені, зокрема, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
При цьому, пунктом 2 Порядку № 295 встановлено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
Оскільки і перевірки, і передбачені Порядком № 295 інспекційні відвідування є заходами державного нагляду (контролю), відповідно до статті 1 Закону № 877, суд визнав необґрунтованими висновки позивача про незаконність накладення штрафу за результатами інспекційного відвідування.
Позивач вказала, що визначення Кабінетом Міністрів України порядку здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю не відповідає частині четвертій статті 4 Закону № 877, відповідно до якої виключно законами встановлюються, зокрема, спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю), а тому відповідач діяв всупереч частині другій статті 19 Конституції України.
З цього приводу суд зазначив, що, частиною першою статті 259 КЗпП України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцям, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Суд визнав помилковими доводи позивача про те, що в даному випадку відбулось подвійне притягнення її до відповідальності, оскільки, як вказано вище, Постановою суду ОСОБА_1. була звільнена від адміністративної відповідальності.
Також, на думку суду, не є такими, що мають бути взяти до уваги при прийнятті рішення, посилання позивача на те, що у Постанові суду вказано на малозначність адміністративного правопорушення. Захід відповідальності, що був застосований до позивача, передбачений не нормами КУпАП, а статтею 265 КЗпП України, яка не передбачає наявності у суб'єкта владних повноважень (Управління) відповідних дискреційних повноважень. Крім того, в силу частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Викладеним у відзиві на позов твердженням про відсутність законних підстав для проведення перевірки суд оцінки не дав, оскільки відповідні твердження не були зазначені в якості підстав адміністративного позову.
Пунктом 6 Порядку № 509 встановлено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж на п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
На підтвердження виконання вимоги про повідомлення позивача про розгляд справи Управління надало копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (арк. спр. 70). Відповідно до цього документа, повідомлення (арк. спр. 69), що було направлено за місцем здійснення господарської діяльності позивача (вул. Новогрушівська, 2, с. Грушівка, Первомайський район, Миколаївська область), не було вручено та 05.07.2018 було повернуто об'єктом поштового зв'язку міста призначення (Первомайськ) до Управління.
Таким чином, станом на 11.06.2018 (дата розгляду справи) у відповідача не було доказів того, що позивач була повідомлена про розгляд справи.
Як вказано у пункті 7 Порядку № 509, справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
Отже, Порядком № 509 визначено, що обов'язковою умовою розгляду справи є належне повідомлення особи, щодо якої її порушено, про такий розгляд.
Оскільки відповідач цієї обов'язкової умови не дотримався, суд дійшов висновку про те, що розгляд справи було здійснено всупереч вимогам Порядку № 509, тому складена за результатами розгляду справи Постанова не може бути визнана законною.
Судовий збір розподіляється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 139, 241-243, 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 с. Грушівка, Первомайський район, Миколаївська область, 55225, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління Держпраці у Миколаївській області (вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003, ідентифікаційний код 39787411) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Миколаївській області від 11.06.2018 № МК835/588/АВ/П/ПТ/МГ-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Миколаївській області (вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003, ідентифікаційний код 39787411) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 с. Грушівка, Первомайський район, Миколаївська область, 55225, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 1762 грн., що був сплачений платіжною квитанцією від 29.09.2018 № 0.0.1146530913.1.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Птичкіна