08 січня 2019 року № 320/5642/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, в якому просить суд зобов'язати відповідача вчинити дії щодо реєстрації ОСОБА_1 за фактичним місцем проживання у квартирі АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу незаконно відмовлено в реєстрації його місця проживання у квартирі АДРЕСА_2 , з посиланням на відсутність дозволу співвласника. Вказано, що у цій квартирі ОСОБА_1 проживає разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_3 , якому на праві власності належить 1/2 квартири, у зв'язку із чим, позивач має право зареєструвати своє місце проживання.
Відповідач позов не визнав, заперечуючи проти позову у своєму відзиві зазначив, що квартира АДРЕСА_2 , перебуває у спільній частковій власності, що виключає можливість реєстрації місця проживання у ній інших осіб, за умови відсутності згоди на це всіх співвласників. Також, звернув увагу, що позивач особисто не звертався до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради з метою реєстрації місця проживання.
Третя особа, правом наданим їй статтею 165 КАС України, не скористалась, жодних пояснень по суті справи не надала.
Ухвалою суду від 25.10.2018 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
У судове засідання, призначене на 10.12.2018, прибув представник позивача та підтримав позовні вимоги у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні. Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з'явився. Разом з цим, у матеріалах справи міститься заява відповідача про розгляд справи без його участі.
Враховуючи вищенаведене, суд, керуючись статтею 205 КАС України, перейшов у письмове провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів справи, а саме - свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , позивач з 21.06.2013 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , про що складено відповідний актовий запис №586 (а.с. 13).
Згідно довідки Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради від 05.09.2018 №5575, ОСОБА_1 з 01.11.2017 по теперішній час проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 7).
Згідно довідки про місце проживання та склад сім'ї від 13.12.2017 №7573, виданої Управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, ОСОБА_3 проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 8).
З матеріалів справи встановлюється та не заперечувалось сторонами, що 08.08.2018 ОСОБА_3 звернувся до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради із заявою, у якій просив зареєструвати місце проживання його дружини - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
За результатами розгляду заяви, листом від 14.08.2018 №679/1 відповідач відмовив у здійсненні реєстрації місця проживання позивача, оскільки квартира АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та його батька - ОСОБА_2 , який не надав згоду для реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у цій квартирі.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV, місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Цією ж статтею визначено, що реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;
Згідно із статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 затверджені Правила реєстрації місця проживання (далі - Правила).
Пунктом 18 Правил передбачено, що для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:
1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;
2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;
3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);
4) документи, що підтверджують:
- право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);
- право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах);
- проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби);
5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);
6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).
Відповідно до пункту 19 Правил, працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання (або документа, до якого вносяться відомості про місце перебування, - у разі реєстрації місця перебування), особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання/перебування (у разі потреби надає допомогу особі в заповненні бланка заяви) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання/перебування, про що ним вчиняється відповідний запис у цій заяві.
Пунктом 11 Правил передбачено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо:
- особа не подала необхідних документів або інформації;
- у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними;
- звернулася особа, яка не досягла 14 років.
Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.
Таким чином, реєстрація місця проживання особи здійснюється за умови надання органу реєстрації документа, що підтверджує право особи на проживання в житлі, а у разі відсутності такого документа - за умови надання згоди власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї.
Як було з'ясовано судом, у заяві від 08.08.2018 ОСОБА_3 просив відповідача зареєструвати його дружину - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
Судом встановлено, та підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом та Витягом про реєстрацію спадщини, що квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності громадянину ОСОБА_3 та громадянину ОСОБА_2 (а.с.10-11).
Вказана обставина також встановлюється із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, у відповідності до якого, об'єкт нерухомого майна - квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 на підставі спільної часткової власності, розмір частки - 1/2 (а.с.12).
Суд зазначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 статті 316 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Правомочність володіння слід розуміти як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс тощо).
Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).
Аналізуючи складові правомочності права власності у контексті спірних правовідносин, слід виходити з того, що надання особою, яка є власником житла, дозволу на реєстрацію місця проживання особи стосується права користування майном.
При цьому, у спірних правовідносинах житло, у якому третя особа вимагала зареєструвати члена родини, належить їй лише в частині, що становить 1/2 від загальної.
Відповідно до частини 1 статті 356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Статтею 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Основні засади здійснення права спільної часткової власності визначені у статті 358 Цивільного кодексу України.
Так, частиною 1 статті 358 Цивільного кодексу України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Відповідно до частини 2 статті 358 Цивільного кодексу України, співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Таким чином, закріплена у пункті 18 Правил реєстрації місця проживання вимога про необхідність надання згоди на реєстрацію місця проживання особи співвласниками житла обумовлена особливостями реалізації правомочності володіння, користування та розпорядження майном (житлом), що перебуває у спільній часткові власності, суть яких полягає у тому, що здійснення будь-яких юридично значимих дії, пов'язаних із здійсненням права власності, вимагає отримання згоди інших осіб, яким належить це майно.
Отже, при реєстрації місця проживання особи в житлі, яке перебуває у спільній власності, згода інших співвласників є обов'язковою.
Тотожна правова позиція у подібних правовідносинах була неодноразово викладена у рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема, ухвалах від 24.04.2014 №К/800/32640/13 (ЄДРСР 38499604), від 23.02.2016 №К/800/46837/15 (ЄДРСР 56189331), від 14.06.2017 №К/800/11650/16 (ЄДРСР 58373235).
Як убачається з матеріалів справи, звертаючись із заявою про реєстрацію місця проживання своєї дружини, ОСОБА_3 не було надано згоди другого власника квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та одночасно не повідомлено будь-яких обставин, що свідчили б про об'єктивну неможливість отримання зазначеної згоди співвласника іншої частини квартири.
Водночас, на запитання суду, з яких причин співвласник квартири не надає згоди на реєстрацію позивача у квартирі, ОСОБА_3 пояснив, що його батько - ОСОБА_2 усно його повідомляв про те, що не заперечує проти реєстрації ОСОБА_1 у квартирі, але у зв'язку із ти, що протягом довгого часу не з'являвся вдома, а його місцеперебування невідоме, так і не надав письмової згоди на реєстрацію місця проживання позивача.
До того ж, суд наголошує, що погоджується із доводами відповідача про те, що ОСОБА_1 особисто не зверталась до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради з метою реєстрації її місця проживання, хоча чинним законодавством передбачено, що для реєстрації місця проживання до суб'єкта надання адміністративних послуг звертається сама особа або її представник.
Так, матеріали справи свідчать, що заява від 08.08.2018 щодо реєстрації місця проживання позивача подана ОСОБА_3 , а докази того, що останній був уповноваженою особою ОСОБА_1 , відсутні.
Підсумовуючи вищенаведене, беручи до уваги, що заява ОСОБА_3 не містила визначених у пункті 18 Правил реєстрації місця проживання документів, а також подана неналежною особою, суд дійшов висновку, що відповідач обґрунтовано відмовив позивачу у реєстрації місця проживання.
Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, довів правомірність своїх рішень.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги заявлені необґрунтовано та безпідставно, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.