вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
25.03.09Справа №2а-2782/08/6
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді Латиніна Ю.А.,
суддів Сидоренка Д.В.,
Циганової Г.Ю.,
при секретарі Усковій О.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації,
Обставини справи: ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до Міністерства оборони України (далі - МО України) з вищевказаними вимогами. Позов мотивований тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині А4489, де знаходився на продовольчому забезпеченні. Наказом командира в/ч А4489 за №174 від 21.08.08 був звільнений у запас та виключений зі списків частини. Під час проходження служби, на підставі укладеного з відповідачем контракту, ним не одержана грошова компенсація за продовольчий пайок на суму 20396,96 грн., на що він має право, відповідно до ст.9 Закону України «Про соціальний і правової захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови КМ України «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту» та грошова компенсація замість речового майна, не отриманого під час проходження служби, на суму 4164,64 грн. Загальна заборгованість військової частини перед ним складає 40697,86 грн., з урахуванням індексів інфляції споживчих цін в Україні у сумі 13255,52 грн. та 2880,74 грн. МО України, не виконало повністю умови контракту, не додержано його права, гарантії та компенсації. Позивач вважає, що порушено гарантовані державою його права, як військовослужбовця, що з'явилося приводом для звернення до суду. Вказані кошти просить стягнути з відповідача.
Ухвалою суду від 02.10.08 долучено до участі у справі військову частину А 4489, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Позивач до суду не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність, просив позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, місце і час розгляду справи повідомлений належним чином, представника не направив, заперечень на адміністративний позов не надав.
Представник військової частини А4489 до суду не прибув, надіслав клопотання про розгул справи у його відсутність.
Приймаючи вказане до уваги, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін та їх представників, на підставі наявних матеріалів у справі,
Розглянув матеріали справи, дослідив представлені докази, суд вважає позов підлягаючим частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Отже, при проходженні військової служби позивач знаходився на публічній службі, і Міністерство оборони України у цих відносинах під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являється суб'єктом владних повноважень та повинно діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Так, ОСОБА_2 на підставі укладеного з МО України контракту про проходження служби у ЗС України строком 5 років, з 20.06.03 по 20.06.08, проходив військову службу у в/ч А 4489 і наказом командира частини №174 від 21.08.08 був звільнений у запас з військової служби (а.с.7,9).
Пунктом 2 Контракту передбачено обов'язок МО України забезпечувати ОСОБА_2 додержання його прав та прав членів його сім'ї включаючи отримання пільг, додержання його прав та компенсацій, встановлених законами та іншими нормативними актами України, які визначають статус військовослужбовця та порядок проходження військової служби та ін. (а.с.9).
При проходженні військової служби позивач знаходився на продовольчому забезпечені у в/ч А4489 і на підставі ч.4 ст.17 Конституції України, ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.91 №2011, Постанови КМ України «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації» № 426 від 29.03.2002р., має бути забезпечений продовольчим пайком по нормі № 1 та отримання компенсації замість нього.
Згідно розрахунку наданого позивачем, за період з 01.03.00 по 21.08.08 грошова компенсація замість невиданого продовольчого пайка ОСОБА_2 складає 33652,48 грн., враховуючи компенсацію за несвоєчасність виплати з урахуванням індексів споживчих цін у сумі 13255,52 грн., розрахованої на підставі даних наданих відділом статистики у м. Феодосії (а.с.12,13).
Крім того, відповідно до довідки-розрахунку №97 виданої 21.08.08 в/ч А 4489 позивач повинен був отримати грошову компенсацію замість неотриманого речового майна за час проходження служби, яка складає 4164,64 грн., з урахуванням індексів споживчих цін на суму 2880,74 грн. (а.с.10,11).
Факт перебування на продовольчому та речовому забезпеченні ОСОБА_2 і представлені ним розрахунки грошової компенсації відповідачем не спростовується.
Стаття 17 ч.4 Конституції України закріплює зобов'язання держави у забезпеченні соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Суд зазначає, що стаття 17 ч.4 Конституції України закріплює зобов'язання держави у забезпеченні соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Постанова КМ України «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації» № 426 від 29.03.2002р. визначає норми харчування для певних категорій військовослужбовців. Однак, до прийняття вказаної постанови порядок продовольчого забезпечення військовослужбовців був врегульований постановою КМ України «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України і інших військових формувань» від 12.03.96 №316, норма №7 якої передбачала забезпечення офіцерів продовольчими пайками або за їх бажанням, нараховувалася та виплачувалася грошова компенсація замість продовольчого пайка.
Згідно з ч.2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дію ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них призупинено.
Зазначені дії з боку законодавця можуть бути охарактеризовані як відстрочення виконання взятого на себе публічного зобов'язання щодо забезпечення правового статусу військовослужбовців. Тобто, в даному випадку зупинення дії правової норми, якою передбачено право військовослужбовців на отримання компенсації продовольчого забезпечення, не означає припинення або втрати права військовослужбовців на отримання зазначених гарантій, а є лише відстроченням у часі.
При цьому слід зауважити, що таке відстрочення виконання у часі державою взятого на себе зобов'язання повинно розцінюватися як неналежне виконання нею зобов'язання, а саме його складової - обов'язку по реалізації гарантій, які надаються військовослужбовцям в силу їх особливого правового статусу та несення ними військової служби - виконання функцій по захисту Вітчизни як виконання конституційного обов'язку перед державою.
Суд підкреслює, що згідно з частиною 4 статті 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання вартості продовольчого пайка основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це надання щорічної грошової допомоги інвалідам та учасникам війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Невиконання цього доручення суб'єктами владних повноважень, колізії у застосування законодавчих актів не можуть бути визнані підставами для відмови у захисті прав позивача, які встановлені та визнані державою.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що норми Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року, яким з 11 березня 2000 року зупинено дію ст. 9 Закону №2011, зокрема, в частині виплати військовослужбовцям грошової компенсації замість продовольчого пайка, поширюються на військовослужбовців, які перебувають на дійсній військовій службі та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, у яких позивач виступає як військовослужбовець, звільнений з військової служби. Виходячи з аналізу тексту Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", суд вважає, що вказана норма Закону поширюються тільки на військовослужбовців, які проходять дійсну військову службу.
Приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 був звільнений у запас з військової служби і на нього не можуть бути розповсюджені положення Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» у частині призупинення одержання військовослужбовцями грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення, ним обґрунтовано визначений розмір компенсації з розрахунку продовольчого забезпечення передбаченого нормою №1 - загальновійськова, у зв'язку з не визначенням Постановою КМ України №426 від 29.03.02 норми до якої його можливо віднести, яка є нижчою за своїм змістом серед існуючих норм.
Також суд зазначає, що згідно до п. 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України від 28 жовтня 2004 року № 1444, офіцерам, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям, у разі звільнення з військової служби у запас або відставку, виплачується грошова компенсація за не отримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації. Позивач підтвердив у заяві згоду на отримання компенсації за не отримане речове майно, в/ч А 4489 при звільнені йому була видана довідка-розрахунок з зазначенням грошової компенсації замість речового майна, однак свій обов'язок відповідач, відповідно до умов контракту, при звільнені ОСОБА_2 у цій частині не виконав.
Крім того, ч.2 ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка діяла в редакції до 01.01.08, містила посилання на право військовослужбовців на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів, зміни до якої, що були внесені підпунктом 3 пункту 67 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N10-рп/2008.
Тому не проведення в/ч А 4489 розрахунків вартості продовольчого забезпечення, а також невиплата позивачу грошової компенсації за продовольче забезпечення та неотриманого речового майна при звільненні не може вважатися такими, що здійсненні на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. Відповідач у цьому питанні проявив бездіяльність, чим порушив права позивача передбачені діючим законодавством, як особи звільненої у запас з рядів ЗС України.
Крім того суд звертає увагу на положення закріплені у статті 22 Конституції України, яка проголошує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені конституцією, не є вичерпними, а також, що при прийнятті нових законів або внесені у чинні законі не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав.
Так, Конституційним Судом України неодноразово розглядалися питання щодо конституційності положень законів України, які обмежують права і інтереси військовослужбовців.
Правова позиція щодо обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення їх соціального захисту, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі право заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй родині рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Здійснення таких заходів не залежить від розміру їх доходів чи наявності фінансування із бюджету, а має безумовний характер. Зазначена думка підкреслена Конституційним Судом України у рішеннях від 06 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо прав на пільги; від 20 березня 2002 року №5-рп/02 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій; від 17 березня 2004 року №7-рп/07 у справі про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів.
Таким чином норми про матеріальне забезпечення військовослужбовців, їх соціальний захист, встановлені законодавством України не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації. Надання їм пільг, компенсацій та гарантій не можуть ставитися у залежність від грошових доходів та відповідного бюджетного фінансування.
Вирішуючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошової компенсації за порушення строків виплати заборгованості з компенсації за продовольче забезпечення в сумі 13255,52 грн. і речове забезпечення на суму 2880,74 грн., суд виходить з наступного.
Постановою КМ України «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» від 21.02.01 N159 у пунктах 2,3 зазначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, а саме:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Позивач просить стягнути грошову компенсацію саме за порушення строків виплати заборгованості з грошової компенсації продовольчого забезпечення невиплаченої йому при звільненні, однак чине законодавство не передбачає нарахування та виплату компенсації на грошову компенсацію за продовольче забезпечення військовослужбовців.
Враховуючи зазначену норму права суд не знаходить дані вимоги позивача обґрунтованими та заснованими на діючому законодавстві, а тому у цій частині позову йому необхідно відмовити.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги встановлені судом факти та відповідні їм правовідносини, оцінюючи наведені сторонами докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що наявні достатні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у частині визнання протиправною бездіяльності МО України щодо не проведення розрахунку вартості продовольчого забезпечення за період з 01.03.2000 року по 21.08.2008 року та невиплати йому грошової компенсації за продовольче забезпечення і неотримане речове забезпечення при звільненні у запас.
Відповідно до частини 3 статті 94 КАС України, якщо позов задоволено частково, судові витрати здійсненні позивачем присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, судом вимоги позивача задоволені частково, тому суд вважає за можливе стягнути на його користь з Державного бюджету України 245,61 грн. судового збору.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови. Постанову складено повністю 30.03.2009 р.
На підставі викладеного, керуючись статтями 94,160-163,167 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не проведення розрахунків вартості продовольчого забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.03.2000 року по 21.08.2008 року, а також невиплату йому грошової компенсації за продовольче забезпечення та неотримане речове майно при звільненні у запас.
Визнати за ОСОБА_2 право на отримання грошової компенсації вартості продовольчого забезпечення за період з 01.03.2000 року по 21.08.2008 року та неотримане речове майно при звільненні у запас.
Стягнути з Міністерства оборони України (м. Київ, проспект Повітрянофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022, банківські реквізити не відомі) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) компенсацію за продовольче забезпечення за період з 01.03.2000 року по 21.08.2008 року в сумі 20396,96 грн., та компенсацію за неотримане речове майно на суму 4164,64 грн., шляхом списання зазначених сум з відповідного реєстраційного рахунку через органи Державного Казначейства України в АР Крим.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) 245,61 грн. судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі через Окружний адміністративний суд АР Крим в 10-ти денний строк з дня проголошення (складення в повному обсязі) постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя Латинін Ю.А.
судді: Д.В. Сидоренко
Г.Ю. Циганова