вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
22.01.09Справа №2а-1850/08/5
10:42
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Сидоренко Д.В. , при секретарі Джигіль В.Є. розглянувши за участю представників:
від позивача - ОСОБА_2 - юрисконсульт, довіреність №729 від 08.09.08р., ОСОБА_3 - довіреність № 725 від 08.09.08р. юрисконсульт, ОСОБА_1 - паспорт НОМЕР_1,
від відповідача - Корницька В.М. - довіреність № 3/910/00 від 08.01.09р. держ. податк. інсп.
у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в АРК
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Обставини справи: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Сакської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000701702/0 від 04.08.08р. та № 0000711701/0 від 04.08.08р.
Позовні вимоги обґрунтовані Законом України «Про систему оподаткування» та Указом Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та мотивовані тим, що суб'єкти підприємницької діяльності, які сплачують єдиний податок не являються платниками податку з доходів фізичних осіб, а також не являються платниками податку на додану вартість, тому не повинні надавати у податковий орган декларації по ПДВ.
Відповідач проти позову заперечує та у своєму запереченні на позов зазначив, що позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу) з сплатою податку з доходів фізичних осіб за правилами, встановленими ст. 14 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян». Також відповідач вказує, що відповідно до п.п. 2.3.1 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач зобов'язаний був протягом 20 днів жовтня 2006 року надати у Сакську ОДПІ заяву про реєстрацію платника ПДВ, й починаючі з листопада 2006 року зареєструватися платником податку на додану вартість та надавати податкову звітність по податку на додану вартість. Крім того, відповідач вважає, що позивач фактично здійснював турагентську діяльність не по договорам комісії, а по прямим договорам на право реалізації санаторно-курортних послуг з оздоровлення та лікуванню дітей.
У судовому засіданні 11.12.2008р. представник позивача надав суду пояснення на заперечення відповідача, у якому підтримав свої доводи, що викладені у адміністративному позові.
У судовому засіданні 13.01.09р. представник позивача надав суду клопотання про відмову від позову та закриття провадження у справі у частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000701702/0 від 04.08.08р. у частині донарахування податку з доходів фізичних осіб за 2006 рік в сумі 1494,74 грн.
Ухвалою від 13.01.09р. Окружний адміністративний суд АР Крим прийняв відмову позивача у цієї частині позову та закрив провадження у справі у частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000701702/0 від 04.08.08р. у частині донарахування податку з доходів фізичних осіб за 2006 рік в сумі 1494,74 грн.
Розглянувши матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
На підставі направлення від 07.07.2008р. № 631/17-01/000769 Сакською ОДПІ 28.07.2008р. проведена планова виїзна документальна перевірка дотримання вимог податкового і валютного законодавства суб'єктом господарської діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01.07.2005р. по 31.03.2008р.
В ході зазначеної перевірки встановлені порушення п.п. 2.3.1 п. 2.3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, заниження податку на додану вартість у сумі 93719 грн.; ст.ст. 13, 14 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», а саме, заниження оподаткованого доходу у сумі 122224,00 грн., донараховано податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на суму 18439,34 грн., у тому числі за 2006р. у сумі 1494,74 грн., за 2007р. у сумі 16944,60 грн.; абз. «а» п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», а саме, платником не надані декларації по ПДВ.
За результатами перевірки складений Акт № 1184/1701/1919909396 від 28.07.2008р., який покладений у підставу винесення податкових повідомлень-рішень № 0000701702/0 від 04.08.08р. та № 0000711701/0 від 04.08.08р.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд дійшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стосовно епізоду про донарахування позивачу відповідачем податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на суму 16944,60 грн.
Відповідач вважає, що позивачем порушені вимоги ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», відповідно до пункту 1 якої встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Таким чином, на думку відповідача, позивач з 2 кварталу 2007 року не мав права застосовувати спрощену систему оподаткування, у зв'язку з чим відповідач визначив податкове зобов'язання за 2007 рік в сумі 16944,60 грн. з розрахунку 15% від чистого доходу, визначеного за результатами документальної перевірки.
Суд не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на наступне.
Законом, який визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників є Закон України «Про систему оподаткування» № 1251-ХІІ від 25.06.1991р. (далі Закон № 1251).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1251 встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Зміни і доповнення до цього Закону, інших законів України про оподаткування стосовно надання пільг, зміни податків, зборів (обов'язкових платежів), механізму їх сплати вносяться до цього Закону, інших законів України про оподаткування не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року. Будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.
Статтями 14, 15 Закону № 1251 передбачений вичерпний перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів), серед яких єдиний податок не визначений.
Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (далі Указ) встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевішує 500 тис. грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Указу суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Суб'єкти підприємницької діяльності мають право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання й перешкоджання господарської діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їхніх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю і нагляду забороняється (ст. 19 Цивільного кодексу України).
При проведенні перевірки відповідач не врахував той факт, що ст. 6 Указу передбачає, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).
Діюче законодавство не містить вимог щодо сплати податку на доходи фізичних осіб у випадку перевищення максимально допустимого об'єму, при якому може застосовуватися спрощена система оподаткування, а саме, 500 тис. грн.
Єдина вимога, яку містить Указ, це відмова від даної системи оподаткування з початку найближчого кварталу. За той період, коли підприємець був платником єдиного податку, він надає тільки звіт платника єдиного податку.
Також, діюче законодавство України не передбачає одночасне ведення обліку доходів та витрат з єдиного податку і по загальній системі оподаткування, тому за один і той же звітний період підприємець не може надавати звітність за різними системами оподаткування.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з 2 кварталу 2007р. здійснював свою діяльність на спрощеної системи оподаткування, шляхом сплати єдиного податку (а.с.56).
За даний період часу позивач щоквартально надавав відповідачу звіти з єдиного податку, даний факт відповідачем не заперечувався.
Проаналізував вищезазначена суд дійшов до висновку, що відсутні правові підставі для донарахування відповідачем позивачу податку з доходів фізичних осіб та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000701702/0 від 04.08.08р.
Стосовно епізоду про донарахування позивачу відповідачем податку на додану вартість на суму 143743,50грн., у тому числі 93719,00 грн. за основним платежем та 50024,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відповідач вважає, відповідно до п.п. 2.3.1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р. (далі Закон № 168), згідно з яким коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), позивач зобов'язаний був протягом 20 днів жовтня 2006 року надати у Сакську ОДПІ заяву про реєстрацію платника ПДВ, й починаючі з листопада 2006 року зареєструватися платником податку на додану вартість та надавати податкову звітність по податку на додану вартість.
Суд не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі Свідоцтв про сплату єдиного податку (а.с.55-56) позивач у періоді, за який відповідачем здійснено донарахування податку на додану вартість (4 квартал 2006р. та 2-4 квартали 2007р.) здійснював діяльність на спрощеної системі оподаткування, тому позивач був звільнений від зобов'язання реєстрації платника податку на додану вартість.
Відповідно до п. 9.8 ст. 9 Закону № 168 реєстрація платників податку на додану вартість не здійснюється у випадку вибрання платником спрощеної системи оподаткування обліку та звітності.
Проаналізував зазначене, позивач знаходжусь на спрощеної системі оподаткування не є платником податку на додану вартість та не повинен надавати у податковий орган декларації по ПДВ.
Згідно з ст.1 Закону України «Про туризм» туристичний продукт - попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).
Зі змісту наведеної норми вбачається, що необхідною складовою туристичного продукту є наявність не менш ніж двох послуг.
Дослідивши наявні у матеріалах справи Договори по придбанню путівок на організацію дитячого відпочинку та лікування № 21 від 25.04.2006р. та № 23-А від 01.07.2007р. укладені між ДСОЦ «Маяк» та позивачем та Додатки до них (а.с.88-89, 98-99) суд дійшов до висновку позивачем не реалізовувався туристичний продукт, їм лише реалізовувались путівки, тому вказаний п.п. 2.3.1 Закону № 168 не може бути до нього застосований.
Згідно правил п.п. 5.1.9 п. 5.1 ст. 5 Закону № 168 від оподаткування звільняються операції з поставки путівок на санаторно-курортне лікування, оздоровлення та відпочинок на території України фізичних осіб віком до 18 років.
При цьому закон не визначає, хто з постачальників звільняється від сплати податку на додану вартість при постачанні путівок на санаторно-курортне лікування, оздоровлення та відпочинок на території України фізичним особам віком до 18 років.
Таким чином, це може бути як туроператори, так і тур агенти, у тому числі позивач.
Підпункт 5.1.9 п. 5.1 ст. 5 Закону № 168 не передбачає, що звільнення від сплати податку на додану вартість операцій по постачанню путівок фізичним особам до 18 років поширюється тільки на санаторно-курортні установи та установи відпочинку дітей, які мають лікувальну базу та базу відпочинку.
З системного аналізу вищевикладеного вбачається, що позивач у періоді, що перевірявся не формував власний туристичний продукт, а лише здійснював реалізацію путівок на відпочинок для осіб віком до 18 років, фактично здійснював торгово-посередницьку діяльність.
Таким чином, у відповідача відсутні були правові підстави для донарахування позивачу податку на додану вартість на суму 143743,50грн., у тому числі 93719,00 грн. за основним платежем та 50024,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000711701/0 від 04.08.08р.
У зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
За згодою представників сторін в ході судового засідання, яке відбулось 22.01.2009р., оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Постанова складена у повному обсязі та підписана 27.01.2009р.
Керуючись ст.ст. 11, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сакської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000701702/0 від 04.08.08р. у частині донарахування податку з доходів фізичних осіб за 2007 рік в сумі 16944,60 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сакської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000711701/0 від 04.08.08р. про доанархування податку на додану вартість на суму 143743,50грн., у тому числі 93719,00 грн. за основним платежем та 50024,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Стягнути з державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) 3,37 грн. витрат по сплаті судового збору.
Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складання постанови у повному обсязі та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Окружного
адміністративного суду
Автономної Республіки Крим Сидоренко Д.В.