Справа № 131/1454/17
28 грудня 2018 року м. Липовець
Липовецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Стадника С.І.
секретаря судового засідання Белінської С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Липовець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватного нотаріуса Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Нікітчук Наталії Анатоліївни, про визнання правочинів недійсними, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 (далі - відповідачі) про визнання правочинів недійсними. Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначила, що з 13.10.2011 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який було розірвано рішенням суду 18.02.2014 року. Під час шлюбу за спільні кошти подружжя було придбано земельну ділянку площею 0,06 га по АДРЕСА_1 а також земельну ділянку площею 0,06 га по АДРЕСА_2 які були оформлені на ім'я відповідача. На земельній ділянці по АДРЕСА_2 подружжя побудувало садовий будинок з мансардою, який планувався для проживання сім'ї. Після розлучення сторони не дійшли домовленості щодо поділу об'єкту незавершеного будівництва у вигляді садового будинку з мансардою, а також земельних ділянок. Вказане стало приводом для звернення позивача до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя. Одночасно із зверненням до суду позивач ініціювала заяву про забезпечення позову, яку ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 21.05.2014 року було задоволено, а саме заборонено ОСОБА_2 або будь-якій іншій особі вчиняти дії щодо відчуження, руйнування та перебудови незавершеного будівництвом житлового садового будинку з мансардою, а також земельних ділянок площею 0,06 га, які розташовані по АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 Надалі, 22.04.2016 року ОСОБА_2 зареєстрував на своє ім'я право власності на об'єкт нерухомості у вигляді незавершеного будівництва садового будинку по АДРЕСА_2 (готовність 89 %), а 04.08.2016 року відчужив його на користь ОСОБА_3 (дочки), в тому числі відчужив земельну ділянку площею 0,06 га (кадастровий номер НОМЕР_4) за вищевказаною адресою, уклавши в її інтересах договори дарування. Враховуючи те, що зазначені правочини були вчинені під час обмежень встановлених ухвалою суду, позивач просить визнати їх недійсним, а саме:
-визнати недійсним Договір дарування незавершеного будівництвом садового будинку з мансардою від 04.08.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Нікітчук Н.А., за яким ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_3 незавершений будівництвом садовий будинок з мансардою (готовність 89 %) за адресою: АДРЕСА_2;
-визнати недійсним Договір дарування від 04.08.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Нікітчук Н.А., за яким ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,06 га (кадастровий номер НОМЕР_4) за адресою: АДРЕСА_2.
ОСОБА_2 подав до суду відзив в якому вказав на необґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне. Будь-якого відношення до купівлі земельної ділянки по АДРЕСА_2 позивач не має, оскільки вказана земельна ділянка була придбана ним у брата в січні 2011 року, тобто ще за довго до знайомства з ОСОБА_1, проте оформив її на своє ім'я пізніше по причині відсутності в земельної ділянки кадастрового номеру. Будівництво садового будинку він проводив за власні кошти, які отримав в травні 2012 року від продажу належного йому на праві особистої приватної власності будинку в Чернігівській області. Після завершення будівництва садового будинку в ньому постійно проживає він з дочкою, позивач жодного дня в ньому не проживала. Про наявність обмежень вжитих судом він не був проінформований (копію ухвали не отримував), оскільки перебував на заробітках, а також приймав участь в АТО. Враховуючи те, що позивач не є співвласником майна, яке є предметом оспорюваних правочинів, відповідач вважає заявлений позов безпідставним, так як лише заінтересована особа має право вимагати визнання правочину недійсним.
ОСОБА_3 подала до суду відзив в якому вказала, що ОСОБА_1 не приймала участі в будівництві садового будинку по АДРЕСА_2 а також в придбанні земельної ділянки площею 0,06 га (кадастровий номер НОМЕР_4) за вказаною адресою. До шлюбу позивач проживала в гуртожитку, де і залишилася проживати після припинення сімейних відносин з ОСОБА_2 З березня 2014 року по жовтень 2016 року ОСОБА_2 знаходився на заробітках в Російській Федерації, а також проходив службу в АТО. Вона разом з родичами продовжувала будівництво садового будинку за кошти, які надсилав батько. В квітні 2016 року будинок був введений в експлуатацію і оформлений на ім'я ОСОБА_2 За таких обставин позивач не має права претендувати на садовий будинок і земельну ділянку на якій він розташований, оскільки вказане майно не є спільною сумісною власністю подружжя. Про заборону накладену судом батько не був проінформований, у зв'язку з чим будь-яких перешкод при відчуженні вказаного майна на її користь не було.
Правом подати відповідь на відзиви позивач не скористалась.
Приватний нотаріус Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Нікітчук Наталія Анатоліївна просила суд розглянути справу у її відсутність. При прийнятті рішення третя особа просила врахувати, що посвідчені нею договори, вчинені відповідно до законодавства, у зв'язку з чим вважає заявлені вимоги безпідставними.
Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 25.12.2018 року цивільний позов забезпечено шляхом накладення арешту на незавершений будівництвом садовий будинок з мансардою, а також земельну ділянку площею 0,06 га, які розташовані по АДРЕСА_2 в тому числі заборонивши ОСОБА_2, ОСОБА_3 або ж будь-яким іншим особам за їх дорученням вчиняти відчуження, руйнування та перебудову зазначеного майна.
Заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
13.10.2011 року виконавчий комітет Павлівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області зареєстрував шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1, у зв'язку чим було видано Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5 (т.1 а.с. 7). Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 обрала прізвище "ОСОБА_1".
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 18.02.2014 року по справі № 131/142/14-ц (т.1 а.с. 8) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у зв'язку з чим ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 07.04.2016 року (т.1 а.с. 9) у справі було відкрито провадження. Одночасно із зверненням до суду позивач ініціювала заяву про забезпечення позову, яку ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 21.05.2014 року (т.1 а.с. 11) було задоволено, а саме заборонено ОСОБА_2 або будь-якій іншій особі вчиняти дії щодо відчуження, руйнування та перебудови незавершеного будівництвом житлового садового будинку з мансардою, а також земельних ділянок площею 0,06 га, які розташовані по АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2
Відповідно до п.8 ч.1 ст. 49, 50 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції від 02.03.2014 року) головний державний виконавець Відділу ДВС Іллінецького управління юстиції Столяр В.О. від 27.06.2014 року прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № 43443555 (т.2 а.с. 134), тобто у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі ухвали Іллінецького районного суду Вінницької області від 21.05.2014 року.
22.04.2016 року ОСОБА_2 зареєстрував на своє ім'я право власності на об'єкт нерухомості у вигляді незавершеного будівництва садового будинку з мансардою та господарськими будівлями по АДРЕСА_2 Вінницької області (готовність 89 %), підтвердженням чого є Інформаційна довідка від 27.04.2016 року № 58279811 (т.1 а.с. 18).
04.08.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договори дарування незавершеного будівництвом садового будинку з мансардою готовністю 89 % (т.1 а.с. 21-22), а також земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,06 га (кадастровий номер НОМЕР_4, т.1 а.с. 23-24), які розташовані по АДРЕСА_2 Вінницької області і були посвідченні приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Нікітчук Н.А (зареєстровано в реєстрі за № 993, 994).
Судом встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 Вінницької області була придбана ОСОБА_2 за Договором купівлі-продажу від 24.10.2011 року (т.2 а.с. 71-72), тобто в період шлюбу з ОСОБА_1, з якою ОСОБА_2 разом з дочкою проживав однією сім'єю з серпня 2011 року в кімнаті гуртожитку, яка належить позивачу. У вказаний період позивач перебувала у трудових відносинах з ПП "Алекс", а ОСОБА_2 працював пекарем в ФОП ОСОБА_8
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
З урахуванням встановлених обставин, керуючись ст. 57, 60 СК України, суд дійшов висновку, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 Вінницької є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Доводи ОСОБА_2 щодо використання спірної земельної ділянки згідно Договору про користування чужою земельною ділянкою для забудови від 20.01.2011 року (т.1 а.с. 88), суд вважає неспроможними з огляду на приписи ст. 125 ЗК України (в редакції від 18.01.2011 року) - "права на земельну ділянку в особи виникають з моменту державної реєстрації цих прав". Матеріали справи не містять доказів, які підтверджували б реєстрацію за ОСОБА_2 прав передбачених Договором про користування чужою земельною ділянкою для забудови від 20.01.2011 року.
На вказаній земельній ділянці подружжя спільними зусиллями збудувало садовий будинок з мансардою та господарськими будівлями, підтвердженням чого є Будівельний паспорт від 14.02.2012 року (т.1 а.с. 34-37), світлини (справа №131/695/14-ц - т.1 а.с. 63-66, 85-91), а також показами свідків - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які показали суду, що ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 здійснювали будівництво садового будинку по АДРЕСА_2 Вінницької області. Позивач мала власні заощадження, які витрачала на придбання будівельних матеріалів за які домовлялася (цеглу, ракушняк, дошки, вікна тощо). Родичі ОСОБА_1 з родинних спонукань, на її прохання допомагали в будівництві садового будинку (виконували будівельні роботи). Позивач готувала обіди робітникам, а також допомагала по будівництву різною роботою. В період будівництва садового будинку ОСОБА_2 та його донька проживали в кімнаті гуртожитку належній позивачу, яку вона утримувала. Зароблені кошти позивач витрачала в інтересах сім'ї (купувала споживчі товари), що визнається відповідачами.
Вищевказані покази свідків узгоджуються між собою та іншими матеріалами справи і в силу статті 76 ЦПК України є доказами. Доводи ОСОБА_2 з приводу будівництва садового будинку виключно за рахунок власних коштів, суд вважає недостовірними та такими, що спростовуються наведеними доказами та матеріалами справи, зокрема висновком Вінницького відділення КНДІСЕ від 22.08.2014 року № 1010/1011/1012/1013/14-21 (справа №131/695/14-ц - т.1 а.с. 51-62) про проведення судової будівельно-технічної експертизи, згідно якого вартість будівництва була значно вищою ніж розмір коштів отриманих ОСОБА_2 від продажу домоволодіння по АДРЕСА_4 (т.1 а.с. 75-76). При цьому судом враховано, що заробіток ОСОБА_2 за місцем роботи у зазначений період був незначним (т.2 а.с. 166-167).
Покази свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 щодо будівництва садового будинку, не спростовують вищевказаних обставин.
Встановлені судом обставини підтверджують те, що садовий будинок по АДРЕСА_2 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).
З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч.1 ст. 68 СК України).
Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (ч.2 ст. 68 СК України).
Всупереч положень статті 68 СК України ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_3 майно, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому суд дійшов висновку про наявність юридичної заінтересованості іншого співвласника, яким є ОСОБА_1, у визнанні таких правочинів недійсними, що дозволить їй поділити спірне майно, яке без її згоди вибуло у власність третьої особи.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України (в редакції від 21.05.2014 року) поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України (в редакції від 21.05.2014 року) забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
З урахуванням особливостей мети забезпечення позову заява про забезпечення позову розглядається судом у день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення. Така ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Крім того, навіть оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи (стаття 153 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України). Тому той факт, що встановлені ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 21.05.2014 року обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном.
Суд вважає, що ОСОБА_2 був обізнаний зі станом своїх суб'єктивних прав, в тому числі і їх обмежень, на момент вчинення оспорюваних правочинів, оскільки він безпосередньо приймав участь в судовому розгляді справи про поділ майна подружжя, його представник знайомивсь з матеріалами справи (справа №131/695/14-ц - т.1 а.с. 186, т.2 а.с. 44), а також ухвала суду про забезпечення позову була направлена на адресу ОСОБА_2 в порядку визначеному положеннями ЦПК України (справа №131/695/14-ц - т.1 а.с. 29-30). Крім цього, про наявність встановлених судом обмежень був проінформований представник ОСОБА_2 - ОСОБА_17, про що вказано в Акті державного виконавця від 26.06.2014 року (т.1 а.с. 131а, 131). Про обізнаність ОСОБА_2 із встановленими судом обмеженнями в судовому засіданні також підтвердили свідки - ОСОБА_11, ОСОБА_18, ОСОБА_10.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник стверджують, що ухвала Іллінецького районного суду Вінницької області від 21.05.2014 року стосується об'єкту нерухомості, якого не існує в природі, оскільки заборона стосується "незавершеного будівництвом житлового садового будинку", що є відмінним від поняття "садовий будинок". Крім цього, на момент встановлення судом обмежень були лише будівельні матеріали, оскільки будівництво не було завершено.
Об'єкт незавершеного будівництва - це об'єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства.
Матеріали, які були використані в процесі будівництва слід тлумачити більш широко, з однієї сторони, фундамент, стіни тощо (матеріали, що утворюють об'єкт незавершеного будівництва) - це нова річ по відношенню до будівельних матеріалів (цегла, цемент та ін.), з другої сторони - об'єкт незавершеного будівництва є матеріалом, по відношенню до майбутньої конструкції. Об'єкт незавершеного будівництва слід розглядати не як сукупність будматеріалів, а як цілісний об'єкт, ціна на який складається як на нерухомий об'єкт, виходячи, зокрема, з відсотка готовності, стану споруди, географічного розташування тощо. Отже, можна виділити дві основні ознаки, що характеризують об'єкт незавершеного будівництва: 1) міцний зв'язок з земельною ділянкою внаслідок чого переміщення об'єкта незавершеного будівництва є неможливим без його знецінення та зміни його призначення (фізичний критерій), 2) відсутність акта прийняття в експлуатацію об'єкта як будівлі (споруди) (юридичний критерій). З правової точки зору об'єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю з моменту його державної реєстрації в реєстрі прав на нерухомі речі, але до моменту здачі його в експлуатацію.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_1 від 04.04.2014 року про забезпечення позову стосується незавершеного будівництвом садового будинку з мансардою та господарськими будівлями, яке проводилось на земельній ділянці по АДРЕСА_2 будівельний паспорт на який видано на ім'я ОСОБА_2 - 14.02.2012 року. Інших об'єктів будівництва за вказаною адресою не було. Таким чином, оскільки садовий будинок використовується для літнього (сезонного) проживання людей, суд вважає невмотивованими доводи відповідача та його представника з приводу відсутності об'єкту щодо якого судом встановлено обмеження, як і доводи з приводу відсутності незавершеного будівництва.
Встановлені судом обставини вказують на те, що оспорювані правочині були укладені ОСОБА_2 під час дії обмежень встановлених судом, всупереч ст. 68 СК України, що згідно ч.1 ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними, оскільки відчуження майна за таких обставин є недопустимим.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 259, 263, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати недійсним Договір дарування незавершеного будівництвом садового будинку з мансардою від 04.08.2016 року, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (посвідчений приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Нікітчук Н.А., зареєстровано в реєстрі за № 993) про відчуження незавершеного будівництвом садового будинку з мансардою (готовність 89 %) за адресою: АДРЕСА_2.
Визнати недійсним Договір дарування від 04.08.2016 року, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (посвідчений приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Нікітчук Н.А., зареєстровано в реєстрі за № 994) про відчуження земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,06 га (кадастровий номер НОМЕР_4) за адресою: АДРЕСА_2.
Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2) та ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН НОМЕР_3, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3) судовий збір в сумі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду через Липовецький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Суддя С.І. Стадник