ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
24 грудня 2018 року № 826/9402/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (02222, АДРЕСА_1)
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16)
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії ,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії по інвалідності ІІ групи, ОСОБА_1 відповідно до статті 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ у зв'язку з підвищенням заробітної плати державним службовцям відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013, на підставі довідки про заробітну плату від 02 травня 2018 року №55-Б;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ІІ групи відповідно до статей 37, 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ (в редакції, яка діяла на день призначення пенсії) в розмірі 90 % заробітної плати за грудень місяць 2015 року на підставі довідки Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 02 травня 2018 року №55-Б без обмеження граничним розміром та виплатити різницю з урахуванням уже виплаченої пенсії за минулий період з 01 грудня 2015 року.
Мотивуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що він з 20 липня 2011 року отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» у розмірі 90 % від заробітної плати державного службовця. З 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» №889-VIII від 10 грудня 2015 року, 06 квітня 2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році», дію якої пролонговано постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів». Внаслідок прийняття цих правових актів змінено структуру заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам апарату органів виконавчої влади, у зв'язку з чим, на думку позивача, останній має право для перерахунку пенсії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 червня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.
Представник відповідача копію вказаної ухвали суду від 19 червня 2018 року отримав 25 червня 2018 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
У визначений судом строк представник відповідача не надав до суду відзив на адміністративний позов.
З огляду на викладене вище та відсутність клопотань про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
20 липня 2011 року ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності ІІ групи відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (в редакції від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ).
Так, обчислення розміру пенсії позивача здійснено у розмірі 90 % заробітної плати на підставі довідок про заробітну плату з останнього місця роботи - Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ.
За переконанням позивача, у зв'язку з підвищення розміру заробітної плати державним службовцям згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 ОСОБА_1 набув право на перерахунок раніше призначеної пенсії державного службовця.
18 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про перерахунок йому пенсії у зв'язку з підвищенням розмірів посадових окладів державним службовцям з 01 грудня 2015 року та надав довідку від 02 травня 2018 року №55-Б про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, а також державним службовцям, які на момент перерахунку пенсії працюють на інших посадах, ні ті, з яких їм призначено (перераховано) пенсію, на яку нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за посадою заступника начальника Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації за грудень 2015 року.
Листом від 23 травня 2018 року за вих. №7628/03 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило ОСОБА_1, що пенсії, призначені згідно з Законом №3723-ХІІ перераховуються тільки у випадку, якщо складові пенсійної виплати (надбавки, підвищення, доплати тощо) визначаються залежно від розміру прожиткового мінімуму. Тобто, здійснити перерахунок пенсії державного службовця, виходячи із нових складових заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади, рангу та надбавки, премії, грошової допомоги, в управління відсутні правові підстави.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01 травня 2016 року визначались Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ (далі по тексту - Закон №3723-ХІІ).
Зокрема, відповідно до статті 37 вказаного Закону позивачу у 2015 році призначено пенсію по інвалідності.
Частина 1 статті 37-1 Закону №3723-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.
Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
Пунктами 4 та 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» (далі по тексту - Постанова № 865 у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року) було передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України (для службовців Національного банку України відповідно до рішень його Правління) після набрання чинності Законом України від 16 січня 2003 року №432-IV «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу», визначається в такому порядку: 1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку; 2) іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.
Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики.
Отже, станом на дату призначення позивачу пенсії державного службовця чинне на той час законодавство передбачало умови і порядок перерахунку її розміру у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою.
Проте, надалі законодавче регулювання цих відносин зазнало змін.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, статтю 37-1 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII викладено у новій редакції, а саме встановлено, що «умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України».
Тобто, станом на дату звернення позивача із заявою про здійснення перерахунку пенсії положення статті 37-1 Закону №3723-ХІІ, які встановлювали право особи на перерахунок призначеної пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою та визначали порядок і умови для такого перерахунку, втратили чинність. Водночас питання щодо перерахунку пенсій державних службовців віднесено до відання Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесенні змін до деяких нормативно-правових актів» (далі по тексту - Постанова №1013), якою підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 01 грудня 2015 року, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: «форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики».
Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, Постанова №1013 не містить.
Отже, з 01 грудня 2015 року по 01 травня 2016 року чинне законодавство, яке регламентувало пенсійне забезпечення державних службовців, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців не визначало як підставу для перерахунку пенсій, призначених за статтею 37 №3723-ХІІ. При цьому чинна у зазначений період редакція статті 37-1 Закону №3723-ХІІ не визначала передумов перерахунку пенсій, а лише відносила вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України.
У ході реформування системи державного управління 10 грудня 2015 року прийнято Закон України «Про державну службу» №889-VIII, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням.
З 01 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, а положення Закону №3723-ХІІ втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу ХІ Закону України від 10 грудня 2015 року №889- VIII).
Натомість, у статті 90 Закону №889-VIII закріплено правило, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV, стаття 42 якого визначає підстави перерахунку призначених пенсій, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців до яких не віднесено.
Згідно зі статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України у зв'язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже ані Закон України від 28 грудня 2014 року №78-VIII, яким, зокрема, статтю 37-1 Закону №3723-ХІІ викладено у новій редакції, ані стаття 90 Закону №889-VIII не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні від 03 червня 2014 року у справі за заявою Великоди проти України № 43331/12, Європейський суд з прав людини, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Європейський суд з прав людини дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.
У цьому рішенні Європейський суд з прав людини також вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що з 01 грудня 2015 року, тобто з початку застосування Постанови №1013, якою пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №865 виключено, а її пункт 5 викладено в іншій редакції, та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом №889-VIII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, пенсії, призначені за статтею 37 Закону №3723-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.
Відтак, починаючи з 01 грудня 2015 року державні органи за останнім місцем роботи уповноважені видавати довідку лише для призначення пенсії, а не для її перерахунку.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 809/1574/16, від 03 квітня 2018 року у справі № 750/11947/16-а, від 04 квітня 2018 року у справі №373/87/17.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У справі, що розглядається, встановлено, що станом на дату звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо перерахунку пенсії законодавство, яке регулює цю сферу правовідносин, вже не передбачало підстав (умов) для такого перерахунку, а тому у відповідача були відсутні підстави здійснення перерахунку.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність та обґрунтованість відмови у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Зважаючи, що у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статі 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 9, 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя А.Б. Федорчук