ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 грудня 2018 року № 826/12545/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в місті Києві), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії позивачу на за віком, відповідно до Закону України «Про держану службу» № 3723-XII починаючи з 24.04.2018 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві призначити позивачу пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про держану службу» № 3723-XII, у розмірі 80% від суми заробітної плати включаючи всі види оплати праці за 24 календарні місяці роботи перед зверненням, на підставі довідок ГУ ПФУ в місті Києві «Про складові заробітної плати для призначення пенсії держаного службовця» № 13 від 19.04.2018 року та № 14 від 19.04.2018 року, без обмеження її розміру, починаючи з 24.04.2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 досягла 58 років, має необхідний трудовий стаж, а тому має право на призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про держану службу» № 3723-XII починаючи з 24.04.2018 року.
Ухвалою суду від 14 серпня 2018 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві, з яких вбачається, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про держану службу» № 3723-XII.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, починаючи з 2012 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ в місті Києві, як отримувач пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Починаючи з 28.03.2014 року, позивач переведена на пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України «Про державну службу», яку отримує і на момент подання позову.
09.04.2018 року позивач досягла пенсійного віку - 58 років 6 місяців, на думку останньої, в неї виникло право на призначення пенсії за віком.
Відповідно до запису у трудовій книжці на момент звернення до суду, ОСОБА_1 продовжує працювати на посаді державного службовця,
24.04.2018 позивач звернулася до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії, відповідно до Закону України «Про державну службу» до якої додала усі необхідні документи.
Листом № 39849/03 від 16.07.2018 року відповідач повідомив позивача, що для призначення пенсії немає законних підстав, оскільки 2014 році позивач вже була переведена на пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України «Про державну службу» (а.с.20).
Вважаючи протиправною, відмову пенсійного органу в призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу», позивач звернулася з даним позовом до суду, за захистом своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі по тексту - Закон № 889-VIII), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV) та Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі по тексту - Закон № 3723-XII).
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право вибору пенсійних виплат закріплено у статті 10 Закону № 1058-IV.
01 травня 2016 року набув чинності Закон № 889-VIII, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців.
Відповідно до пункту 2 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, з набранням чинності вказаним Законом втратив чинність Законом № 3723-XII крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є оцінка: наявності у позивача права на призначення пенсії державного службовця та правомірності рішення відповідача щодо відмови позивачу у переведенні її на пенсію державного службовця.
Так, у своєму листі пенсійним органом зазначено, що починаючи з 28.03.2014 року позивач отримувала пенсію, відповідно до Закону України «Про державну службу», що в свою чергу, на думку відповідача, виключає можливість повторного призначення пенсії позивача за вказаним законом, адже зазначене буде протирічити правовим положенням Постанови Кабінету Міністрів України № 622 від 14.09.2016 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закон № 3723-XII) право на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст.28 Закону № 1058-IV.
Для жінок зазначений вік визначається ст. 26Закон № 1058-IV та становить шістдесят років.
Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» 10.12.2015 № 899 (далі - Закон № 899) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Закону № 889 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закон № 1058-IV.
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону.
Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889 передбачено, що за наявності у особи, станом на 01.05.2016 року, певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону № 889 передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Таким чином, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 889, після 01.05.2016, є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 цього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889, а саме:
- щодо віку;
- страхового стажу;
- стажу державної служби.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 04 квітня 2018 року за наслідками розгляду зразкової справи № 822/524/18 (Пз/9901/23/18) щодо переведення з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця.
Дана справа по відношенню до справи № 822/524/18, по якій прийнято Верховним Судом зразкове рішення, згідно з вимогами ч. 10 ст. 290 КАС України, є типовою.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оскільки ОСОБА_1, хоча і мала, станом на 01.05.2016, стаж державного службовця більше 10 років, остання не має права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону на підставі п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889, оскільки на час звернення до відповідача з відповідною заявою не досягла шістдесятирічного віку, а тому позов не підлягає задоволенню.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При вирішенні справи апеляційний суд керується правовою позицією Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Заяви №29458/04 та №29465/04), вказав: «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (п.23 рішення).
Таким чином, доводи позивача і наведені ним обставини, не заслуговують на увагу суду, оскільки не відповідають вимогам законодавства, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог підстави, передбачені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України для розподілу судових витрат, відсутні.
Керуючись приписами статей 2, 6, 8, 9, 77, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Відповідно до частини першої статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.І. Келеберда