ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 грудня 2018 року № 826/10352/17
Окружний адміністративний суд міста Києва колегією суддів у складі судді-доповідача Келеберди В.І., суддів Амельохіна В.В., Качура І.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Міністерства юстиції України
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
за участю:
від відповідача - Савка Л.О.,
Обставини справи.
ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - Суд) з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Відповідач) та просить суд:
Визнати протиправною відмову Міністерства юстиції України конвертувати 1092 Євро за курсом на день фактичного здійснення платежу 01 березня 2017 року та стягнути кошти відповідно до рішення Європейського суду з прав людини, тобто доплатити 1475 гривень та нарахувати й виплатити доплату в розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку за весь період затримки виконання вимог Суду та плюс три відсотки (у тому числі і щодо суми 1475 гривень, що не сплачено 01 березня 2017 року).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Європейського Суду з прав людини від 29 вересня 2016 року № 4939/08 «Король проти України» державу-відповідача зобов'язано при сплаті позивачу відшкодування суми 1095 Євро конвертувати зазначену суму в національну валюту за курсом Національного банку України, який був на день здійснення платежу, чого відповідачем вчинено не було.
Ухвалою суду від 22 серпня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/10352/17 (далі - справа), та призначено судовий розгляд на 08 листопада 2017 року.
01 листопада 2017 року через канцелярію суду надійшли письмові заперечення представника відповідача, які долучено до матеріалів справи та які обґрунтовано тим, що у зв'язку з відсутністю повних банківських реквізитів позивача, 27 грудня 2016 року стягнуті кошти у сумі 30044,90 гривень (еквівалент 1095 Євро станом на 26 грудня 2016 року) зараховано на спеціальний реєстраційний рахунок Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. 14 лютого 2017 року державним виконавцем, після з'ясування повних банківських реквізитів позивача, видано розпорядження про перерахування коштів в сумі 30 044,90 гривень стягувачу. Таким чином, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, та жодних порушень ним допущено не було.
07 листопада 2017 року протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів, було визначено склад колегії суддів для розгляду адміністративної справи № 826/10352/17.
08 листопада 2017 року розгляд справи відкладено у зв'язку зі зміною графіку слухань на 15 листопада 2017 року.
15 листопада 2017 року в судовому засіданні колегія суддів протокольною ухвалою прийшла до висновку про доцільність подальшого розгляду справи та вирішення справи по суті у порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Таким чином, з дня набрання чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з 15 грудня 2017 року, адміністративне судочинство здійснюється за правилами цієї редакції Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
Обставини встановлені судом.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 29 вересня 2016 року у справі № 4939/08 «Король проти України» постановлено: «Уряд визнав надмірну тривалість виконання рішення національного суду та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Уряд запропонував виплатити заявнику 1095 Євро та закликав Суд вилучити заяви з реєстру справи відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції. Ця сума буде конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу та виплачена протягом трьох місяців з дати отримання повідомлення про ухвалення Судом рішення. У випадку несплати цієї суми упродовж зазначеного тримісячного строку Уряд зобов'язується сплатити пеню у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку. До якої має бути додано три відсоткові пункти, що нараховуватиметься з часу закінчення тримісячного строку і до моменту остаточного розрахунку. Виплата зазначеної суми становитиме остаточне вирішення справи».
Вказане рішення набрало законної сили 31 жовтня 2016 року та підлягало виконанню у строк до 31 січня 2017 року.
Відповідно до вказаного рішення Суду позивачу підлягала виплата 1095 Євро в перерахунку на національну валюту держави-відповідача.
Однак, зволікання з платіжним дорученням тривало з 01 листопада 2016 року по 01 березня 2017 року.
Фактичний день здійснення платежу стався 01 березня 2017 року.
Однак, з належних позивачу 31 520,00 гривень (еквівалент 1095 Євро станом на 01 березня 2017 року), йому було перераховано лише 30 044,90 гривень.
Таким чином, позивачу не було доплачено 1 475,00 гривень.
Окрім того, належні позивачу суми відповідач тримав на депозиті, за що він отримував відсотки з коштів, які належали позивачу.
Після сплину трьох місяців і до остаточного розрахунку щодо вказаних 1095 Євро позивачу також мало б бути нараховано простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діяв у період несплати а також три відсотки з часу, коли закінчився трьохмісячний термін і до моменту повного розрахунку.
Однак з вини відповідача, виплата належних відсотків не відбулась.
При зверненні 15 березня 2017 року з листом до відповідача про неналежне виконання рішення Європейського суду з прав людини, позивачем отримано відмову.
Зважаючи на неналежне виконання відповідачем рішення Європейського суду з прав людини, позивач змушений звернутися до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України. Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.
Статтею 16 Закону передбачено, що центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції.
Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.
Відповідно до статті 17 Закону основними завданнями центральних органів виконавчої влади є:
1) надання адміністративних послуг;
2) здійснення державного нагляду (контролю);
3) управління об'єктами державної власності;
4) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність;
5) здійснення інших завдань, визначених законами України.
Центральні органи виконавчої влади можуть здійснювати одне або кілька визначених частиною першою цієї статті завдань.
У разі якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функції з надання адміністративних послуг фізичним і юридичним особам, центральний орган виконавчої влади утворюється як служба.
У разі якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління, центральний орган виконавчої влади утворюється як агентство.
У разі якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають контрольно-наглядові функції за дотриманням державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними та фізичними особами актів законодавства, центральний орган виконавчої влади утворюється як інспекція.
Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 (далі - Положення № 228), Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.
Пунктом 10 Положення № 228 визначено, що Мін'юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.
Конвертація коштів, присуджених Судом, оформлення платіжних документів (платіжного доручення) проводиться Міністерством юстиції України, як органом, відповідальним за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень, з урахуванням особливостей, нормативно-правових актів та законодавства України, відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справи проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 березня 2007 року № 408.
Таким чином, розпорядником коштів передбачених на погашення заборгованості по рішенню Європейського суду з прав людини є Міністерство юстиції України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 3 Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:
1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
1-1) судові накази;
2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
3) виконавчих написів нотаріусів;
4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Разом з тим, відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України врегульовано Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV далі - Закон № 3477).
Статтею 7 Закону № 3477 визначено порядок звернення рішення до виконання в частині виплати відшкодування. Так, протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:
а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів;
б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва.
Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті "б" цієї частини, відкриває виконавче провадження.
Неподання Стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання Рішення.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 3477 виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.
У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення (частина друга статті 8 Закону № 3477).
Згідно зі статтею 9 Закону № 3477 якщо встановити місцеперебування (місцезнаходження) Стягувача - фізичної особи неможливо, а також у разі смерті Стягувача - фізичної особи чи реорганізації або ліквідації Стягувача - юридичної особи сума відшкодування перераховується на депозитний рахунок державної виконавчої служби. Аналогічна процедура застосовується у випадку, передбаченому частиною другою статті 7 цього Закону.
Сума відшкодування, яка знаходиться на депозитному рахунку державної виконавчої служби, перераховується:
а) на рахунок Стягувача після подання ним відповідної заяви;
б) на рахунки спадкоємців Стягувача - фізичної особи після подання ними належним чином оформлених документів, які надають їм право на отримання спадщини;
в) на рахунок правонаступника реорганізованого Стягувача - юридичної особи після подання ним належним чином оформлених документів, які підтверджують його правонаступництво;
г) на рахунки засновників (учасників, акціонерів) ліквідованого Стягувача - юридичної особи після подання ними рішень суду, які підтверджують їхній статус засновників (учасників, акціонерів) ліквідованого Стягувача - юридичної особи на момент ліквідації та визначають частку відшкодування, що належить до виплати кожному із засновників (учасників, акціонерів).
Протягом трьох днів з моменту перерахування на депозитний рахунок державної виконавчої служби суми відшкодування державна виконавча служба повідомляє про це Стягувача.
Інформацію про наявність на депозитному рахунку державної виконавчої служби суми відшкодування та про повідомлення про це Стягувача державна виконавча служба надсилає Органу представництва.
Позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом шести місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом. Загальний строк позовної давності для звернення з такими позовами визначається відповідно до Цивільного кодексу України
Відповідно до положення моніторингу виплати сум, присуджених як справедлива сатисфакція Європейський судом, ухваленого Комітетом Міністрів Ради Європи 31 травня 2007 року (далі - Моніторинг) виплата вважається здійсненою належним чином як тільки справедливу сатисфакції було «надано в розпорядження» отримувача, тобто під його/її контроль, прямий (коли гроші було перераховано на його/її банківський рахунок), непрямий (наприклад, коли гроші доступні для стягнення з рахунку відповідального органу за вимогою заявника, та заявник був належним чином поінформований про це).
Відповідно до розділу 2 Моніторингу надання грошей в розпорядження отримувача прирівнюється до виплати.
У випадках, коли отримувач відмовляється отримати присуджену суму, або не співпрацює і не надає інформацію (банківську інформацію зокрема) необхідну для здійснення виплати в установлений Судом строк, держава-відповідач має різей можливі шляхи виконання свого обов'язку сплатити в установлений строк і має вибрати підходящий варіант відповідно до особливостей своєї правової системи, зокрема, вона може довірити суму суду, тримати її на рахунку приватного банку, заблокувати її в національному банку, або казначействі, тримати її в банку для депозитів органів влади, надати її в розпорядження отримувача справедливої сатисфакції через відповідний урядовий орган і таке інше (пункт 72 Моніторингу).
Відповідно до пункту 44 Моніторингу процес виплати справедливої сатисфакції не є миттєвим і може тривати декілька тижнів, чи навіть місяців, що пов'язаною з низкою різних факторів: отримання від заявника інформації, необхідної для проведення виплати, узгодження з загальними бухгалтерськими правилами, технічні затримки властиві банківським трансакціям, вибір способів перерахунку і таке інше.
З матеріалів справи вбачається, щ листом Урядового уповноваженого у справах Європейського Суду з прав людини від 09 листопада 2016 року №7746/9/11010-0-90-16/12.0.1.16 стягувача повідомлено про необхідність надання до канцелярії Міністерства юстиції України заяви про відплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунку для перерахування коштів.
Водночас стягувачу роз'яснено, що у разі ненадання зазначених документів, або в інших випадках, які перешкоджають перерахунку коштів на рахунок стягувача, відповідно до статті 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» сума відшкодування за рішенням Європейського суду з прав людини буде перерахована на відповідний рахунок Департаменту. Після надання необхідних документів сума відшкодування, яка знаходиться на згаданому рахунку Департаменту, буде перерахована на рахунок стягувача (а.с. - 17).
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 06 грудня 2016 року відкрито виконавче провадження по виконанню рішення Європейського суду з прав людини у справі № 4939/08 від 29 вересня 2016 року (а.с. - 19).
Цього ж дня, за №7746/12.0.1-48-16/20.1/5-27, копію постанови про відкриття виконавчого провадження направлено до Департаменту фінансового забезпечення бухгалтерського обліку Міністерства юстиції України для виконання. Окрім того, вказану постанову зазначеним листом також направлено стягувачу та до Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини до відома.
Одночасно стягувачу запропоновано надати у вигляді заяви повні банківські реквізити для перерахування стягнутої суми, оскільки на момент відкриття виконавчого провадження вказана інформація у державного виконавця була відсутня (а.с. - 18).
Зважаючи на те, що протягом тривалого часу стягувачем через канцелярію Міністерства юстиції України не було подано заяви з зазначенням повних банківських реквізитів для перерахування стягнутої суми, оскільки листом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2016 року №7746/9/11010-0-90-16/12.0.1.16 стягувачу було попереджено про те, що сума відшкодування у разі ненадання витребуваних реквізитів буде перерахована на депозитний рахунок державної виконавчої служби, 27 грудня 2016 року стягнуті кошти у сумі 30 044,90 гривень (еквівалент 1095 Євро станом на 26 грудня 2016 року) були зараховані на спеціальний реєстраційний рахунок Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Вказані обставини підтверджуються платіжним дорученням від 26 грудня 2016 року №5060 (а.с. - 20-21).
27 грудня 2016 року за №20.1-53031606/27 стягувачу направлено листа, в якому державним виконавцем доведено до відома стягувача інформацію про стягнуті на його користь кошти в сумі 30 044,90 гривень та пропонував терміново надати до відділу повні банківські реквізити для перерахунку коштів (а.с. - 22-25).
Разом з тим, лише 11 січня 2017 року надійшла заява стягувача в якій повідомлено банківські реквізити для перерахунку коштів( а.с. - 26-27).
14 лютого 2017 року державним виконавцем видано розпорядження про перерахування коштів в сумі 30044,90 гривень (справедлива сатисфакція) стягувачу (а.с. - 28-29).
Разом з тим, з наведеного вбачається, що органом державної виконавчої служби було вжито всіх необхідних заходів та дій, спрямованих на своєчасне виконання рішення суду. Жодної пасивної поведінки суб'єктом владних повноважень не було допущено. Відповідачем вчинялися дії, які входять до кола його повноважень. Однак, порушення встановлених законодавством строків спричинено саме неповідомленням стягувачем необхідних реквізитів.
Суд не приймає до уваги посилання заявника на те, що зволікання з подачею заяви спричинено наявністю інвалідності та низкою хвороб, обмеженням в поїздках, а також тим, що державні установи не працювали у зв'язку з новорічними та різдвяними святами, оскільки стягувач не був позбавлений можливості відправити заяву з повними банківськими реквізитами для перерахування коштів поштовою кореспонденцією за допомогою ДП «Укрпошта», що значно прискорило б перерахування належних йому коштів.
При цьому, суд зауважує, що подана стягувачем заява від 11 січня 2017 року написана у відповідь на лист відділу від 06 грудня 2016 року №7746/12.0.1-48-16/20.1/5-27, з чого суд робить висновок про те, що стягувачу достеменно було відомо про відкриття виконавчого провадження та необхідність надання банківських реквізитів, однак ним не було вжито заходів з метою якнайшвидшого надання витребуваної інформації до відділу.
Таким чином, судом встановлено тривале зволікання виконання стягувачем вимог листів Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, з метою затягування часу на здійснення належної позивачу виплати та отримання неправомірної вигоди.
З системного аналізу викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.
Стягнуті кошти були правомірно зараховані на спеціальний рахунок Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з конвертуванням за курсом, на день здійснення платежу, у зв'язку з відсутністю банківських реквізитів стягувача, та не вжиття ним заходів щодо якнайшвидшого їх повідомлення до відділу.
В даному випадку, відповідач діяв в межах наданої йому чинним законодавством компетенції, відповідно частини другої статті 19 Конституції України, а тому підстави для задоволення позовних відсутні.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість адміністративного позову, що є підставою для відмови у задоволенні.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Разом з тим, позивачем при зверненні до суду судовий збір не сплачувався, оскільки він звільнений від такої сплати в силу положень закону, а тому підстави для вирішення питання вказаного питання відсутні.
Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН: відомості відсутні) до Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Городецького, 13, код ЄДРПОУ: 00015622) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя-доповідач В.І. Келеберда
Судді: І.А. Качур
В.В. Амельохін