26 грудня 2018 р. № 400/2601/18
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагаря В.С., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача:Комунального підприємства "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" Миколаївської міської ради, вул. Шевченко, 40, м. Миколаїв, 54030
треті особи:Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001
про:скасування державної реєстрації права власності,
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (надалі - позивачі, ОСОБА_1, ОСОБА_2.) звернулись до адміністративного суду з позовними вимогами до Комунального підприємства "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" Миколаївської міської ради (надалі - відповідач, КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації"), за участі третьої особи - Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, про скасування державної реєстрації права власності на частки квартири, що зареєстрованні за ОСОБА_1 (2/З частки), ОСОБА_2 (1/З частка), яка знаходиться та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що виникла на підставі нечинного тексту рішення Заводського районного суду м. Миколаєва по справі №2-6677/2004.
Свої позовні вимоги позивачі обґрунтували тим, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 (надалі- ОСОБА_3.), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності без визначення часток, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 06.01.1999 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (батько ОСОБА_1.). Після чого, ОСОБА_1, як спадкоємиця звернулася до Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори, про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1. Державним нотаріусом на звернення позивачки винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки у Свідоцтві про право власності на житло від 06.01.1999 року, виданого Управлінням майном комунальної власності Миколаївської міської ради згідно з розпорядженням від 05.12.1998 р. за № 6535, квартира належала ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, без визначення часток за кожним. Тому, ОСОБА_1, яка на той час також діяла в інтересах своєї неповнолітньої дочки - ОСОБА_2, звернулась з позовом до Заводського районного суду м. Миколаєва про виділення в натурі частки з майна, що знаходиться в спільній сумісній власності. Отримавши рішення суду від 29.10.2004р. позивачі звернулись до КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" для державної реєстрації рішення суду. 26.04.2005р. державний нотаріус Третьої Миколаївської нотаріальної контори, відповідно до ст. 529 ЦК Української PCP, видала на ім'я ОСОБА_1 Свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1. Після оформлення спадщини, частки на володіння вищеказаною квартирою становлять: за ОСОБА_1 - 2/3 частки, за ОСОБА_2-1/3 частка. В вересні 2018 року позивачам стало відомо, що право власності на частки квартири не підтверджується, так як виявилось, що рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.10.2004р. по справі № 2-6677/2004 не існує. 04.10.2018р. ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про скасування державної реєстрації право власності на частки за кожним, оскільки саме відповідач здійснював первинну реєстрацію рішення суду від 29.10.2004р. по справі № 2-6677/2004. Відповідачем 17.10.2018р. надано відповідь на заяву позивачів, в якій зазначено, що скасування реєстрації на нерухоме майно не відноситься до компетенції КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації". Вказаною реєстрацією порушуютья права і законні майнові інтереси позивачів, що і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою від 26.10.2018 р. суд відкрив провадження у справі № 400/2601/18 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до положень ч. 4. ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -
Управлінням майном комунальної власності Миколаївської міської ради згідно з розпорядженням від 05.12.1998 р. за № 6535 видано Свідоцтво про право власності на житло від 06.01.1999 року, відповідно до якого квартира належала ОСОБА_3, ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_1) та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, без визначення часток за кожним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3
Після смерті батька, ОСОБА_1 звернулася до Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори, про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1.
Державним нотаріусом на звернення позивачки винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки, відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 06.01.1999 року квартира належала ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, без визначення часток за кожним.
За словами ОСОБА_1, яка на той час також діяла в інтересах своєї неповнолітньої дочки - ОСОБА_2, вона скористалась послугами адвоката та з його допомогою звернулась з позовом до Заводського районного суду м. Миколаєва про виділення в натурі частки з майна, що знаходиться в спільній сумісній власності.
Як зазначають позивачі, за результатом розгляду вказаного позову про виділення в натурі частки з майна, що знаходиться в спільній сумісній власності, Заводський районний суд м. Миколаєва прийняв рішення від 29.10.2004р. по справі № 2-6677/2004, яке отримано адвокатом, що представляв їхні інтереси в суді.
Після вручення представником ОСОБА_1 вказаного рішення суду, вона звернулась до КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" для державної реєстрації рішення суду.
Відповідачем на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.10.2004р. по справі № 2-6677/2004 здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 в розмірі 1/3 частки за кожним, а саме за померлим ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Після державної реєстрації права власності, 26.04.2005р. державний нотаріус Третьої Миколаївської нотаріальної контори, відповідно до ст. 529 ЦК Української PCP, видала на ім'я ОСОБА_1 Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1.
Тому, після оформлення спадщини, частки на володіння вищеказаною квартирою становлять: за ОСОБА_1 - 2/3 частки, за ОСОБА_2-1/3 частка.
Маючи бажання продати належну позивачам квартиру, вони звернулись до приватного нотаріусу Миколаївського міського нотаріального округу для посвідчення угоди з покупцями. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано у повному обсязі документи нотаріусу, а саме: Рішення суду від 29.10.2018р по справі №2-6677/2004, Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.09.2004р., Свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_1
Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ємельяновою Н.В. зроблено запит до Заводського районного суду м. Миколаєва для підтвердження наявності зазначеного рішення суду у Заводському районному суді м. Миколаєва.
30.08.2018 року Заводським районним судом м. Миколаєва надано відповідь на запит приватного нотаріуса, з якої вбачається, що відповідно до довідки архіваріуса Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.08.2018р цивільна справа №2-6677/2004 за позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу Центральної міської міжрайонної державної податкової інспекції в м.Миколаєві про визначення частки у спільній сумісній власності у 2004р. згідно алфавітних покажчиків цивільних справ, не зареєстрована, до архіву суду не передавалась. Під зазначеним номером зареєстрована інша справа.
З метою з'ясування всіх обставин справи, 01.10.2018р. ОСОБА_1 звернулась з заявою до Заводського відділу ГУНП в Миколаївській області, в якій повідомила, що відносно неї, скоєне правопорушення за ознаками ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України.
Тобто, право власності на частки квартири не підтверджується, так як рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.10.2004р. по справі № 2-6677/2004 не існує.
04.10.2018р. ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про скасування державної реєстрації право власності на частки за кожним, оскільки саме відповідач здійснював первинну реєстрацію рішення суду від 29.10.2004р. по справі № 2-6677/2004.
Відповідачем 17.10.2018р. надано відповідь на заяву позивачів, в якій зазначено, що скасування реєстрації на нерухоме майно не відноситься до компетенції КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Розглядаючи справу по суті спору суд виходив з того, що спірні правовідносини за цим позовом регламентуються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 р. № 1952-IV, Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (затв.наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445 з послідуючими змінами) (надалі - Тимчасове положення), Порядком ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.01.2003 р. № 7/5 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.01.2003 р. за № 67/7388) та іншими нормами чинного законодавства, в редакції на момент винесення оскаржуваного рішення.
03.08.2004 р. набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» № 1952-IV від 01.07.2004 р. (надалі - Закон № 1952-IV) головною метою якого є регулювання відносин, пов'язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.
У відповідності до ст. 2 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майна та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Статтею 3 цього Закону № 1952-IV та п. 1.5 Тимчасового положення, зазначеного вище визначено, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації.
Частиною 5 Прикінцевих положень Закону № 1952-IV передбачено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
Пунктом 1.3. Тимчасового положення визначено, що державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (надалі БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Зазначене вище свідчить, що БТІ делеговані владні повноваження у сфері суспільних правовідносин, пов'язаних із здійсненням від імені держави дій щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Згідно з положеннями ст. 18 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб. Для державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно до місцевого органу державної реєстрації прав разом із заявою про державну реєстрацію прав подаються документи про правочини щодо такого об'єкта нерухомого майна та їх копії або інші документи, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового права.
Відповідно до ст. 19 зазначеного Закону, підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є: свідоцтво про право на спадщину.
Згідно з ч.4 ст.8 Закону № 1952-IV та п.3.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, реєстратор у межах своїх повноважень приймає рішення про реєстрацію прав власності чи про відмову в реєстрації прав власності.
Відповідно до пункту 3.5. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28 липня 2010 року №1692/5) реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо: заявлене право не є таким, що підлягає державній реєстрації відповідно до Положення; із заявою про державну реєстрацію прав звернулась особа (особи), яка не може бути заявником відповідно до Положення; обєкт права щодо якого підлягають державній реєстрації, розташований у межах території, на якій свою діяльність здійснює інше БТІ відповідно до договору з Адміністратором Реєстру прав; подані документи не відповідають вимогам, установленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства; заявлене право вже зареєстроване; не проведено технічну інвентаризацію обєкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації або вона проведена не тим БТІ, що здійснює свою діяльність на території, у межах якої розташований такий обєкт; право власності та інші речові права на нерухоме майно виникли на підставі правочинів за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна відомостей про накладення заборони та/або арешту нерухомого майна, що підтверджується відповідним витягом; право власності на нерухоме майно, що перебуває у податковій заставі, виникало з порушенням встановленого порядку відчуження; відчуження або інше визначення юридичної долі обєкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації. У випадках, встановлених нормативно-правовими актами, відбулося без отримання витягу з реєстру прав або строк його дії закінчився; у тридцяти денний строк з моменту надіслання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав заявником (заявниками) не усунуто обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію.
Відповідно до п.п. 3.2.2, 3.2.4 п.3.2 Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.01.2003 р. №7/5, внесення до Реєстру прав запису про право власності на об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, та суб'єкта цього права проводиться шляхом внесення таких відомостей про кожного власника: розмір частки, право на яку реєструється (якщо майно належить на праві спільної часткової власності). У випадку виникнення права спільної часткової власності на нерухоме майно, що належало одному власнику, спочатку вносяться відомості про вид спільної власності та розмір частки, яка залишилась у попереднього власника після переходу права власності, а потім вносяться відомості про нового співвласника відповідно до вимог підпункту 3.2.2 пункту 3.2 цього розділу.
Отже, КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" не встановлено відповідність поданих документів при реєстрації права власності на частки квартири АДРЕСА_1.
Як передбачено ч. 2 ст. 24 Закону № 1952-IV у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченомупідпунктом "а"пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Відповідно до п. 41 Порядку державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи, що відповідачем не надано відзив на позовну заяву, суд відповідно до вимог статті 159 КАС України розцінює це як визнання позову.
Суд може захистити права позивачки шляхом скасування державної реєстрації права власності, здійсненої 11.01.2005р.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Комунального підприємства "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" Миколаївської міської ради (вул. Шевченко, 40, м. Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код 03349507) задовольнити.
2. Скасувати державну реєстрацію права власності на частки квартири, що зареєстрованні за ОСОБА_1 (2/З частки), ОСОБА_2 (1/З частка), яка знаходиться та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що проведена на підставі неіснуючого рішення Заводського районного суду м. Миколаєва по справі №2-6677/2004.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комунального підприємства "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" Миколаївської міської ради (вул. Шевченко, 40, м. Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код 03349507) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 711, 00 грн.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В. С. Брагар