10.2.2
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
02 січня 2019 року СєвєродонецькСправа № 360/4454/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши матеріали позовної заяви управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Лисичанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених сум матеріального забезпечення за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності,
27 грудня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Лисичанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 надміру сплачену суму матеріального забезпечення в розмірі 4052,80 грн.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, суддя дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?а;…&?а; фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати у зв'язку з чим виник спір та в чому полягає суть (зміст, характер) спору.
Як встановлено судом з позовної заяви, за листками непрацездатності від 13 лютого 2017 року серії АГТ № 370970, від 11 березня 2017 року серії АГТ № 352311 та від 05 квітня 2017 року серії АГТ № 371346 позивачу на підставі заяви-розрахунку від 06 червня 2017 року № 02-01-403 нараховане матеріальне забезпечення по тимчасовій непрацездатності в розмірі 33638,24 грн з податками та перераховано на її картковий рахунок 27078,79 грн з вирахуванням податків. На підставі довідки товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» від 13 червня 2018 року № 01-27/2/246 головним спеціалістом відділу страхових виплат та матеріального забезпечення виявлено, що в період перебування на лікарняному в березні 2017 року ОСОБА_1 одночасно перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, а саме 02, 03, 09, 10, 16, 17, 23, 24, 30, 31 березня 2017 року, у зв'язку з чим по листкам непрацездатності від 13 лютого 2017 року серії АГТ № 370970 та від 16 березня 2017 року серії АГТ № 352311 виникла переплата в сумі 1621,12 грн та 2431,68 грн відповідно.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:
1) допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);
2) допомога по вагітності та пологах;
3) допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);
4) оплата лікування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм.
Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 32 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» надміру виплачені суми матеріального забезпечення за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності внаслідок зловживань з боку застрахованої особи або членів її сім'ї стягуються з них у судовому порядку.
Водночас відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Отже, отримавши виплату матеріального забезпечення за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності як допомогу по тимчасовій непрацездатності, відповідач набула право власності на неї, та їй як власнику цих грошових коштів належить право володіння, користування та розпорядження ними.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Оскільки у даній справі спір виник щодо правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на кошти, виплачені як допомога по тимчасовій непрацездатності в сумі 4052,80 грн, та стягнення з неї цієї суми, як з недобросовісного набувача, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер, а, отже, його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Висновки щодо належності справ даної категорії до юрисдикції цивільних судів висловлював Верховний Суд України у постановах від 22 вересня 2015 року по справах № 21-2209а15 та № 21-1884а15 та Верховний Суд у постановах від 16 жовтня 2018 року по справі № 401/412/17 (2-а/401/55/17) (№ рішення в ЄДРСР 77160190) та від 30 жовтня 2018 року по справі № 401/326/17 (№ рішення в ЄДРСР 77521166).
В постанові від 1 листопада 2018 року по справі № 241/1152/15-а (№ рішення в ЄДРСР 77588082) Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду не знайшов підстав для відступу від зазначених висновків щодо належності справ даної категорії до юрисдикції цивільних судів.
Керуючись статтями 2, 4, 19, 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Лисичанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених сум матеріального забезпечення за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, роз'яснивши позивачеві право звернутися з даними позовними вимогами до загального суду у порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяТ.І. Чернявська