Постанова
Іменем України
20 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 490/16/15-ц
провадження № 61-20349св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
треті особи: Відділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Миколаївській області, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2016 року у складі судді Губницького Д. Г. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І.,
У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), треті особи: Відділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі - Відділ примусового виконання рішень ГУЮ у Миколаївській області), приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позовна заява мотивована тим, що 06 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис, реєстровий номер 9076, за яким звернуто стягнення на належний йому на праві власності будинок по АДРЕСА_1 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 67 669,43 доларів США, що еквівалентно 542 032,13 грн та 1 306,00 грн, а всього 543 338,25 грн.
Посилаючись на те, що вказаний виконавчий напис вчинено з порушеннями вимог чинного законодавства, оскільки нотаріусом не перевірено факту наявності чи відсутності спору щодо розміру заборгованості, відсутність доказів отримання ним будь-якої вимоги про повернення кредиту разом з розрахунком заборгованості, розрахунок боргу, вказаний у виконавчому написі не відповідає дійсності у зв'язку з частковим погашенням заборгованості.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 просив визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2016 року позовні вимоги до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. залишені без розгляду і одночасно її притягнуто до участі у справі як третьою особу без самостійних вимог.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2015 року до участі у справі як співвідповідача залучено ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 02 липня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 02 липня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними, тому позовна давність до його вимог не застосовується.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Ленінського районного суду
м. Миколаєва від 08 грудня 2016 року залишено без змін.
Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У березні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 лютого 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчий напис вчинено нотаріусом необґрунтовано, оскільки сума заборгованості у виконавчому написі відрізняється від суми заборгованості, зазначеної у повідомленні, що свідчить про відсутність доказів її безспірності, а тому є підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У липні 2017 року від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4, у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки не спростовує висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а фактично зводиться до переоцінки доказів, яким суди надали належну оцінку.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу передано до Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судом встановлено, що 27 березня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_4 укладений договір про надання кредитної лінії CrL-SME403/57/2008 за умовами якого банк встановив позичальнику кредитну лінію в розмірі 65 000,00 доларів США. Строк дії кредитної лінії до 25 березня
2015 року.
Із метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань 07 квітня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 укладений договір іпотеки № PM-SME-403/57/2008 відповідно до якого останній передав банку в іпотеку належний на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1.
У зв'язку з порушенням позичальником кредитних зобов'язань 18 травня 2009 року банком на адресу ОСОБА_4 направлена вимога про дострокове повернення залишку кредиту у розмірі 64 333,20 доларів США, заборгованості за процентами -
1 084,96 доларів США, а також 1 307,81 грн пені та 150 грн штрафу. 19 травня
2009 року вказана вимога особисто отримана ОСОБА_4
20 серпня 2009 року ПАТ «ОТП Банк» звернувся із заявою до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. про вчинення виконавчого напису на іпотечному договорі щодо кредитної заборгованості станом на 14 серпня 2009 року у розмірі 67 669,43 доларів США, що еквівалентно 525 676,53 грн, у тому числі 66 814,56 доларів США заборгованість за кредитом, 854,87 доларів США заборгованості за процентами за період із 16 липня по 14 серпня 2009 року, а також
1 206,16 грн пені за період із 16 липня по 14 серпня 2009 року та 100,00 грн штрафу.
До заяви нотаріусу ПАТ «ОТП Банк» надані такі документі: копія кредитного договору, договір іпотеки, розрахунок заборгованості станом на 14 серпня 2009 року, копія паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_4, досудова вимога, отримана особисто позичальником 19 травня 2009 року та правовстановлюючі документи стягувача разом із довіреністю.
06 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис, відповідно до якого звернуто стягнення на нерухоме майно - житловий будинок, що розташований по
АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4, який є предметом іпотеки. За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, запропоновано задовольнити вимоги банку за залишком заборгованості за кредитом у розмірі 66 814,56 доларів США, сума відсотків за період із 16 липня 2009 року
по 14 серпня 2009 року - 858,87 доларів США, сума пені за цей же період -
1 206,12 грн, штрафні санкції - 100,00 грн, а всього 67 669,43 доларів США та
1306,12 грн, що еквівалентно 543 338,25 грн.
На підставі виконавчого напису нотаріуса, 07 квітня 2010 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження.
09 квітня 2010 року ОСОБА_4 вручено копію постанови від 07 квітня 2010 року про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса, однак
від підпису про отримання постанови останній відмовився, про що державним виконавцем складений акт у присутності представників стягувача.
29 квітня 2010 року та 30 квітня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладені договори купівлі-продажу кредитного портфелю та відступлення прав вимог за кредитним та іпотечними договорами на користь останнього.
Статтею 18 ЦК України передбачено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку встановлених законом.
Згідно з пунктом 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Згідно з підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Порядок) перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Підпунктом 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Згідно з пунктом 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція № 20/5), в редакції, чинній на час вчинення спірного виконавчого напису, нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо: подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів для вчинення нотаріальних дій.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 57 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених статтею 61 цього Кодексу. Указане правило діє, якщо в нормах матеріального права не має вказівки про перерозподіл обов'язків доказування.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду першої інстанції, із яким погодився й апеляційний суд, що матеріали справи містять докази належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень позичальником та нотаріусу на обґрунтування стягнення заборгованості, надані всі необхідні документи, передбачені Переліком, а тому відсутні правові підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що виконавчий напис вчинено нотаріусом необґрунтовано, оскільки сума заборгованості у виконавчому написі відрізняється від суми заборгованості, зазначеної у повідомленні, що свідчить про відсутність доказів її безспірності, не заслуговує на увагу, оскільки безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, і які були надані нотаріусу саме на час звернення до нього.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
С.О. Погрібний
Г.І. Усик