Справа № 149/2031/18
Провадження №1-кп/132/238/18
04.12.2018 р. м. Калинівка
КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області, кримінальне провадження № 1-кп/132/238/18, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020330000340 від 13.07.2018р., за обвинувальним актом, складеним у відношенні неповнолітнього:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Кривошиї Хмільницького району Вінницької області, українця, громадянина України, із незакінченою середньою освітою. учня 11-го класу Навчально-виховного комплексу «ЗНЗ І-ІІІ ступенів - ДНЗ» с. Сьомаки Хмільницького району Вінницької області, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4 ,
захисника неповнолітнього обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
законного представника неповнолітнього обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
неповнолітнього обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
представника служби у справах дітей - ОСОБА_8 ,
уповноваженого підрозділу органів Національної поліції - ОСОБА_9 ,
Неповнолітній обвинувачений ОСОБА_10 - 08 липня 2018 року близько 13год.30хв. перебував у приміщені торгового комплексу «Центральний», який розташований за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, місто Хмільник, вулиця Соборності, будинок № 6, та виходячи з приміщення цього торгового центру, ліворуч від входу, на столі помітив мобільний телефон, та діючи із прямим умислом та корисливим мотивом, для власного незаконного збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, пересвідчившись у відсутності сторонніх осіб, які б могли спостерігати за його злочинними діями, та пересвідчившись у тому, що потерпілий ОСОБА_11 його не бачить, шляхом вільного доступу здійснив крадіжку бувшого в користуванні мобільного телефону марки «Samsung J 2 Gold» ІМЕІ 1 - НОМЕР_1 та ІМЕІ 2 - НОМЕР_2 , із сім-картою оператора стільникового зв'язку «Київстар», яка для потерпілого не представляє матеріальної цінності. У подальшому із викраденим телефоном з місця вчинення злочину зник, а саме поїхав у село Кривошиї Хмільницького району Вінницької області, за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 , де зберігав його у будинку. Відповідно до висновку експерта № 550 від 30 липня 2018 року вартість бувшого в користуванні мобільного телефону марки «Samsung J 2 Gold» ІМЕІ 1 - НОМЕР_1 та ІМЕІ 2 - НОМЕР_2 , з урахуванням зносу станом на дату вчинення кримінального правопорушення становить 2283грн. Таким чином, неповнолітній ОСОБА_12 заподіяв потерпілому ОСОБА_11 матеріальну шкоду на загальну суму 2283грн.
Неповнолітній обвинувачений ОСОБА_12 , в судовому засіданні при розгляді вказаної справи, свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, та пояснив, що дійсно умисно викрав мобільний телефон, за обставин, викладених в обвинувальному акті.
Потерпілий ОСОБА_11 в судове засідання не з'явився, надавши письмову заяву, де просить справу розглянути за його відсутності, матеріальний претензій до неповнолітнього обвинуваченого не має через відшкодування заподіяної шкоди в повному обсязі, просить до останнього застосувати покарання не пов'язане з обмеженням чи позбавленням волі.
Законний представник неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_13 в судовому засіданні зазначив, що обвинувачений після вчинення кримінального правопорушення усвідомив скоєне, змінив свою поведінку на краще, став належним чином відноситись до навчання, надає необхідну допомогу в домашніх справах, соромиться свого вчинку та завіряє, що такого більше ніколи не повториться.
Враховуючи те, що обвинувачений не оспорював фактичні обставини справи і судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, заслухавши думку учасників судового розгляду та роз'яснивши їм положення ч.3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Оцінюючи викладене, суд приходить до висновку, що винність неповнолітнього ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а його дії за ч.1 ст.185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), правильно кваліфіковані органами досудового слідства.
Призначаючи покарання неповнолітньому обвинуваченому ОСОБА_12 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують його покарання.
Неповнолітній обвинувачений ОСОБА_12 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до вимог статті 12 КК України, віднесено до злочину середньої тяжкості, раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, за місцем навчання та проживання характеризується загалом позитивно, на психіатричному та наркологічному обліку не перебуває. Обставинами, що пом'якшують покарання неповнолітнього обвинуваченого, суд вважає, вчинення злочину неповнолітнім, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданої шкоди. Обставин, які обтяжують його покарання, судом не встановлено.
Ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику неповнолітнього обвинуваченого.
Згідно досудової доповіді, підготовленої старшим інспектором Хмільницького міськрайонного сектору філії ДУ «Центр пробації» у Вінницькій області лейтенантом внутрішньої служби ОСОБА_14 , суд бере до уваги інформацію, що характеризує особистість неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_12 , його спосіб життя, історію правопорушень, а також низьку ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення, думку щодо можливості виправлення даної особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк.
Відповідно до ч.2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Захисник неповнолітнього обвинуваченого - адвокат ОСОБА_15 в судовому засіданні заявив клопотання про застосування до неповнолітнього ОСОБА_12 згідно ст.105 КК України примусових заходи виховного характеру у вигляді передачі його під нагляд батька ОСОБА_13 , обґрунтовуючи його тим, що неповнолітній обвинувачений повністю визнав свою вину, щиро розкаюється, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував заподіяну шкоду, крім того підлягають врахуванню і ті обставини, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем навчання та проживання, вчинене кримінальне правопорушення відноситься до середньої тяжкості.
Обвинувачений ОСОБА_12 та його законний представник ОСОБА_13 підтримали дане клопотання, при цьому останній пояснив, що зможе забезпечити належну поведінку сина та здійснити за ним контроль.
Прокурор - ОСОБА_16 в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення поданого клопотання, вважала за можливе застосувати до неповнолітнього обвинуваченого норми ст.105 КК України, однак зазначила, що неповнолітній ОСОБА_12 підлягає звільненню від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, визначених у п.п.1, 3 ч.2 ст.105 КК України, а саме у вигляді застереження та передачі неповнолітнього ОСОБА_12 під нагляд батька - ОСОБА_13 строком на 1 рік.
Представник служби у справах дітей - ОСОБА_17 та представник уповноваженого підрозділу органу Національної поліції - ОСОБА_18 , підтримали думку прокурора.
Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 «Про практику застосування судами України законодавства про злочини неповнолітніх», вирішуючи питання про звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру, суди мають виходити з вимог статей 97 та 105 КК України.
За ч.1 ст.105 КК України, неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.
У цьому разі, згідно ч.2 ст.105 КК України, суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку, і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюються судом, який їх призначає /ч.3 ст.105 КК України/.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, зазначеним в постанові його Пленуму від 15.05.2006р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру», передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють (п.3 ч.2 ст.105 КК України) допускається лише за наявності даних про те, що вони здатні забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, суд повинен вирішувати з урахуванням даних, що їх характеризують. Хоча в законі не передбачено обов'язкове отримання згоди батьків або осіб, які їх заміняють, на передачу їм неповнолітнього під нагляд, суд має отримати таку згоду. … Обмеження у часі застосування примусових заходів виховного характеру стосується таких примусових заходів виховного характеру як передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, та направлення неповнолітніх до спеціальних навчально-виховних установ. … Нагляд батьків над неповнолітнім має здійснюватися, як правило, не менше одного року, оскільки за коротшого строку він буде малоефективним (але не довше, ніж до досягнення особою повноліття).
Суд погоджується із позицією прокурора, та вважає за можливе на підставі ст.105 КК України звільнити неповнолітнього ОСОБА_12 від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, визначених у п.п.1, 3 ч.2 ст.105 КК України, у вигляді застереження та передачі його під нагляд батька - ОСОБА_13 строком на 1 рік.
Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Згідно з п.2 ч.4 ст.374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, у резолютивній частині вироку зазначається рішення про відшкодування процесуальних витрат.
За ст.1179 ЦК України, неповнолітня особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
Водночас майнова відповідальність неповнолітніх має свої специфічні риси, обумовлені суб'єктом такої відповідальності - особа, яка не досягла 18 років. Така специфіка передбачена у ч.2 ст.1179 ЦК України, відповідно до якої, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником. За своїм характером відповідальність батьків та піклувальників неповнолітнього є додатковою, або субсидіарною. Її суть полягає в тому, що вищевказані особи відповідають перед потерпілим у тій частині, в якій не можуть відповідати самі неповнолітні через відсутність у них майна, достатнього для відшкодування шкоди.
Разом з цим, ч.3 ст.1179 ЦК України передбачено, що обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функцію піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.
Згідно роз'яснень п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 07.07.1995р. «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат», у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. У справі, в якій засуджено декілька осіб, судові витрати мають визначатися в певних частках з урахуванням ступеня вини та майнового стану кожного із засуджених.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході досудового розслідування, з метою встановлення вартості викраденого, призначалась та проводилась експертиза (висновок експерта № 550 від 30.07.2018р.), яка становить згідно довідки Вінницького НДЕКЦ становить 715грн.
Виходячи із зазначених вимог закону, встановлених судом обставин, стягнення процесуальних витрат у справі на користь держави підлягає з ОСОБА_12 , а за наявності підстав, передбачених в ч.2 ст.1179 ЦК України, в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі його законного представника ОСОБА_13 (батька).
Згідно ч.9 ст.100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.
Відповідно до вимог ч.4 ст.174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Як вбачається з постанови заступника начальника СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_19 від 31.07.2018р., мобільний телефон марки «Samsung J 2 Gold» та СD диск із двома відео файлами визнано речовими доказами у кримінальному провадження, перший з яких (мобільний телефон) передано в кімнату зберігання речових доказів Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області, а другий (СD диск із двома відео файлами) знаходиться в матеріалах справи.
Відповідно до ухвали слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_20 від 31.07.2018р., на мобільний телефон марки «Samsung J 2 Gold» ІМЕІ 1 - НОМЕР_1 та ІМЕІ 2 - НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_11 , накладений арешт.
У зв'язку з тим, що за вироком до ОСОБА_12 не застосовується спеціальна конфіскація та йому не призначено покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_20 від 31.07.2018р.
Речові докази, вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження, а саме мобільний телефон марки «Samsung J 2 Gold» та СD диск із двома відео файлами, перший з яких згідно постанови заступника начальника СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_19 від 31.07.2018р., знаходиться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області, а другий в матеріалах кримінального провадження, після набуття вироком законної сили, мобільний телефон повернути власнику ОСОБА_11 , а СD диск із двома відео файлами - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Заходи забезпечення кримінального провадження в ході досудового розслідування відносно обвинуваченого у вигляді обрання запобіжного заходу не застосовувались.
Цивільний позов потерпілим не заявлявся.
Керуючись ст.ст. 97, 105 КК України, ст.ст. 349, 368, 370, 374, 484, 485, 493, 498 КПК України, суд
ОСОБА_3 визнати винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України та згідно п.п.1, 3 ч.2 ст.105 КК України звільнити його від покарання, застосувавши примусові заходи виховного характеру у вигляді застереження та передачі неповнолітнього під нагляд батька ОСОБА_13 строком на 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_12 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта згідно висновку товарознавчої експертизи № 550 від 30.07.2018р. у розмірі 717грн., а за наявності підстав, передбачених в ч.2 ст.1179 ЦК України, а саме у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування нею шкоди, в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі з його законного представника ОСОБА_13 (батька).
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_20 від 31.07.2018р., на мобільний телефон марки «Samsung J 2 Gold» ІМЕІ 1 - НОМЕР_1 та ІМЕІ 2 - НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_11 - скасувати.
Речові докази, вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження, а саме мобільний телефон марки «Samsung J 2 Gold» та СD диск із двома відео файлами, перший з яких згідно постанови заступника начальника СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_19 від 31.07.2018р., знаходиться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області, а другий в матеріалах кримінального провадження, після набуття вироком законної сили, мобільний телефон повернути власнику ОСОБА_11 , а СD диск із двома відео файлами - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
З підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час розгляду і дослідження яких було визначено судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку.
Суддя ОСОБА_21