Справа № 806/2143/18
Головуючий у 1-й інстанції: Капинос О.В.
Суддя-доповідач: Залімський І. Г.
28 грудня 2018 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року (ухвалене у м. Житомирі 20 вересня 2018 року о 16:45, повний текст якого виготовлено 27 вересня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Держпраці у Житомирській області про визнання неправомірними та скасування акту та постанови,
ОСОБА_2 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до управління Держпраці у Житомирській області, в якому просить суд визнати неправомірними та скасувати акт інспекційного відвідування №ЖТ823/28/АВ від 26.03.2018 та постанову Управління Держпраці у Житомирській області про накладення штрафу №ЖИ58/ЖТ823/28/АВ/П/ПТ/ТДФС від 10.04.2018.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що нею укладені цивільно-правові договори з громадянами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як виконавцями. У правовідносинах між позивачем та вказаними особами, як сторонами цивільно-правових угод, містяться ознаки характерні саме для цивільно-правових відносинах, а не трудових, тобто предметом вказаних угод є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи. Договір про надання послуг не є трудовим договором, а відносини, що виникають між його сторонами вимогами законодавства про працю не регулюються. Безпідставними є твердження відповідача про те, що такі договори з вказаними особами є підміною трудових відносин.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зазначив, що стосовно відносин між позивачем та громадянами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вбачається підміна трудових відносин.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2018, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, між ФОП ОСОБА_2 укладено цивільно-правові договори:
укладено цивільно-правові договори:
- від 01.03.2018 з ОСОБА_5, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботу бариста в строк з 01.03.2018 до 01.04.2018;
- від 05.03.2018 з ОСОБА_6, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботу пекаря-кондитера в строк з 05.03.2018 по 05.04.2018;
- від 07.03.2018 з ОСОБА_3, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботу бухгалтера в строк з 07.03.2018 по 07.04.2018;
- від 07.03.2018 з ОСОБА_4, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботу адміністратора в строку з 07.03.2018 до 07.04.2018;
- від 20.03.2018 з ОСОБА_7, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботу пекаря-кондитера в строк з 20.03.2018 по 20.04.2018.
За результатами аналізу інформації, викладеної у листі виконавчого комітету Овруцької міської ради від 12.03.2018 №09-16/500 про прохання здійснити перевірку, у т.ч. ФОП ОСОБА_2, 21.03.2018 начальник Управління Держпраці в Житомирській області Сечін С.М. виніс наказ №419 про проведення в період 23.03.2018 та 26.03.2018 позаплановий захід державного нагляду у формі інспекційного відвідування в ФОП ОСОБА_2 з питань додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин.
На підставі наказу №419 та направлення на проведення заходу державного контролю від 21.03.2018 №356/04 у період з 23.03.2018 по 26.03.2018 інспектором Гусаківським Ю.М. у присутності ФОП ОСОБА_2 проведено інспекційне відвідування в кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1, за результатами якого складено акт № ЖТ 823/28/АВ від 26.03.2018.
В ході інспекційного відвідування встановлено, що ФОП ОСОБА_2 було допущено до роботи 5 громадян без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням, та повідомлення ДФС про прийняття працівників на роботу. Натомість ФОП укладено цивільно-правові договори, які мають ознаки трудових договорів, в яких відсутній характер, вид і об'єм робіт, послуг, які виконавець зобов'язаний виконувати.
26.03.2018 інспектором праці винесено припис, яким відповідно до п.27 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 26.04.2017 №295 зобов'язано ФОП ОСОБА_2 усунути порушення ч.3 ст.24 та ч.1 ст.24 КЗпП України, виявлені в ході перевірки до 05.04.2018.
26.03.2018 головним державним інспектором відносно ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення №ЖТ823/28/АВ/П/ПТ про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.268 КУпАП. У протоколі позивач зазначила, що зобов'язується усунути порушення.
Начальник Управління Держпраці у Житомирській області Сечін С.М., на підставі акту інспекційного відвідування, керуючись ст. 259 Кодексу законів про працю України, ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення", ч.3 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, на підставі абз.2 ч.2 ст.256 КЗпП України, виніс постанову від 10.04.2018 №ЖИ58/ЖТ823/28/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, якою на ФОП ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 558450 грн.
Позивач, вважає акт інспекційного відвідування та постанову про накладення штрафу протиправними, а тому звернулася до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду справи знайшов підтвердження факт допущення позивачем громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_6 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, оскаржувана постанова прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
Також суд зазначив, що підстави для скасування акту інспекційного відвідування №ЖТ823/28/АВ від 26.03.2018 відсутні, оскільки такий не породжує будь-яких правових наслідків для позивача та не є індивідуальним актом в розумінні КАС України, тому у цій частині підстави для задоволення позову відсутні.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (Закон №877-V).
Статтею 1 Закону № 877-V визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно пункту 4 Положення №96, Державна служба України з питань праці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Відповідно до п. 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою КМУ від 26.04.2017 року №295, інспекційні відвідування проводяться: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4- 7 п'ятого пункту Порядку; 4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю; 6) за інформацією: Держстату та її територіальних органів , ДФС, Пенсійного фонду.
Враховуючи зміст наказу від 21.03.2018 №419 суд вважає, що перевірка позивача проведена за наявності достатньої підстави, а саме: за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством.
Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Суд зазначає, що право особи на вільну працю може бути реалізоване кількома шляхами. Перш за все, це трудові відносини між роботодавцем і працівником. Чинне законодавство України дозволяє реалізувати право особи вільно обирати собі працю, зокрема шляхом укладання цивільно-правових угод у передбаченому законом порядку.
Відповідно до ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Верховний Суд України у пункті 7 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
За приписами ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 626 Цивільного кодексу України визначає загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.
Порядок укладання договорів підряду (на виконання певних робіт) регулюється главою 61 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу . Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (стаття 837 Цивільного кодексу України).
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 Цивільного кодексу України).
Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 08.05.2018 у справі №127/21595/16-ц.
Незважаючи на деякі спільні риси договорів про надання послуг та трудового договору, вони є різними, оскільки, перш за все, підпадають під сферу дії різних законодавчих актів. При укладанні цивільно-правової угоди (договору) на сторін (замовника та підрядника) поширюються норми цивільного законодавства України.
Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
В свою чергу, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.
Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, колегія суддів вважає, що у правовідносинах між позивачем та громадянами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як сторонами цивільно-правових угод, містяться ознаки характерні саме для трудових, а не цивільно-правових відносин.
Так, предметом цих договорів є саме процес праці, а не кінцевий результат.
Професії бухгалтер, адміністратор, бариста, пекар-кондитер входять до переліку класифікатора професій України. Відповідно до пояснень вказаних осіб та позивача, вони здійснюють свою діяльність під час режиму роботи закладу "ІНФОРМАЦІЯ_1", зокрема, працюють з понеділка по п'ятницю, з обідньою перервою з 13:00 до 14:00 та режимом роботи з 09:00 до 17:00 або з 08:00 до 15:00.
Крім того, суд звертає увагу, що жодним пунктом договорів не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні бути відображені в акті їх приймання, як того передбачають вимоги до цивільно-правового договору. Не містяться також у них відомості щодо розміру оплати виконаної роботи, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.
В матеріалах справи містяться надані при перевірці позивачем письмові пояснення від 23.03.2018, згідно яких остання вказала, що вказані особи здійснюють в неї трудову діяльність (за цивільно-правовими договорами). Режим роботи бармен 9:00-17:00 обідня перерва 13:00-14:00 з понеділка по п'ятницю, бухгалтер з 09:00-17:00, обідня перерва з 13:00-14:00 з понеділка по п'ятницю; пекар-кондитер працює з понеділка по п'ятницю з 08:00-15:00; адміністратор працює з 09:00-17:00 з понеділка по п'ятницю з обідньою перервою з 13:00-14:00. Тобто, найняті позивачем особи підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку та режиму роботи кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", що є однією з основних ознак трудових відносин.
Посилання позивача на те, що вказані пояснення надані нею під тиском суд не може прийняти до уваги, адже вони не підтверджені жодними доказами та заперечується особою яка проводила перевірку. До того ж, під час перевірки позивач визнала вказані порушення та в протоколі зазначила, що усуне вказані порушення.
Крім того, за наслідками розгляду матеріалів, які надійшли з Управління Держпраці у Житомирській області щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за скоєння правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення Овруцьким районним судом Житомирської області прийнято постанову від 04.04.2018 у справі №286/912/18, якою ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 8500 грн. Згідно вказаної постанови вина ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення підтверджується матеріалами про адміністративне правопорушення, зокрема, протоколом №ЖТ823/28/АВ/П/ПТ від 26.03.2018, копією акту перевірки від 26.03.2018, приписом Управління Держпраці у Житомирській області від 26.03.2018 №ЖТ/823/28/АВ/П, зазначено, що ОСОБА_2 в судовому засіданні свою вину у скоєному правопорушенні визнала.
Таким чином, позивач шляхом укладання із вказаними особами договорів про надання послуг фактично підмінила трудові відносини.
Отже, позивач в порушення вимог чинного законодавства про працю допустив до роботи без укладення трудового договору вказаних громадян.
Відповідно до статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Необхідно також зазначити, що дії позивача щодо не укладання трудового договору перешкоджають реалізації працівником права на працю, гарантованого Конституцією та Кодексом законів про працю України, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки тощо.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач правомірно застосував до позивача штраф згідно статті 265 КЗпП України на підставі постанови від 10.04.2018 №ЖИ58/ЖТ823/28/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, тому вказана постанова є правомірною та не підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про скасування акта інспекційного відвідування № ЖТ823/28/АВ від 26.03.2018, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За приписами п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених порушень законодавства, не є рішенням суб'єкт владних повноважень, який безпосередньо породжує правові наслідків для суб'єктів відповідних правовідносин і носить обов'язковий характер. Натомість акт перевірки є тільки службовим документом, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства та його дотримання. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Зафіксовані у акті факти можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб'єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Тобто, акт є лише носієм доказової інформації.
Водночас, обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Тому, підстави для скасування акту інспекційного відвідування № ЖТ823/28/АВ від 26.03.2018 відсутні, оскільки такий не породжує будь-яких правових наслідків для позивача та не є індивідуальним актом в розумінні КАС України, тому у цій частині підстави для задоволення позову також відсутні.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Смілянець Е. С.