Справа № 806/1984/18
Головуючий у 1-й інстанції: Романенко Є.Ю.
Суддя-доповідач: Залімський І. Г.
28 грудня 2018 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року (постановлену у м. Житомирі 21 серпня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про зобов'язання перерахувати та виплатити пенсії по втраті годувальника з врахуванням індексу інфляції,
ОСОБА_2 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перерахувати та виплатити пенсію по втраті годувальника за період з 01.01.1992 по 29.02.2000 з врахуванням індексу інфляції.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року позов ОСОБА_2 залишено без розгляду з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних на те причин.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року скасувати, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, постановлення необґрунтованої ухвали.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що строк звернення до суду із даним позов пропущено з поважних причин, адже про детальний розрахунок обчислення середнього заробітку годувальника вона дізналася з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 25.03.2016.
Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зазначив, що строк звернення до суду пропущено позивачам за відсутності на те поважних причин.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлено, що фактичною підставою звернення позивача до суду з даним позовом стала її не згода із здійсненим розрахунком пенсії по втраті годувальника, оскільки ОСОБА_2 вважає, що при перерахунку пенсії в 1991 році неправильно визначено середній заробіток годувальника та допущено помилки.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирські області від 08.10.2007 №381 ОСОБА_2 повідомлено, що пенсія обчислена, перерахована і виплачувалась правильно, відповідно до чинного законодавства. При цьому роз'яснено, що розмір пенсії, обчислений із середньомісячного заробітку годувальника, взятого за найбільш вигідний період.
У листі від 16.02.2016 №191/3-5 відповідач указав, що з 01.01.1992 у зв'язку з набранням чинного Законом України "Про пенсійне забезпечення" проведено перерахунок пенсії ОСОБА_2 відповідно до норм даного Закону. Також зазначено, що всі наступні перерахунки пенсії в разі втрати годувальника, яку вона отримувала до 29.02.2000, проведені відповідно до норм чинного законодавства, про що їй були надані детальні роз'яснення за матеріалами архівної пенсійної справи на особистому прийомі в Управлінні Пенсійного фонду України в Черняхівському районі Житомирської області 15.02.2016. Пенсія в разі втрати годувальника у період з 14.01.1980 по 29.02.2000 виплачувалась правильно, відповідно до норм чинного законодавства.
Аналогічного змісту лист направлено позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області в липні 2017 року за №1308/3-6.
У серпні та грудні 2017 року відповідачем роз'яснено позивачу, що її подальші звернення з питання виплати пенсії по втраті годувальника за період з 14.01.1980 по 29.02.2000 розглядатися не будуть, про що свідчать листи Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирські області за № 1416/3-11 та № 4079/3-7.
Вказані відповіді позивач не оскаржила, однак при цьому наполягає на неправильному здійсненні перерахунку пенсії в разі втрати годувальника з 1991 року, у зв'язку з неправильним визначенням середнього заробітку годувальника.
У квітні 2016 року ОСОБА_2 зверталася до Черняхівського районного суду Житомирської області з позовом, в якому просила визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Черняхівському районі Житомирської області та зобов'язати здійснити перерахунок пенсії по втраті годувальника за період з 01.01.1992 по 29.02.2000 і провести виплату з врахуванням суми множеної на індекс інфляції і діленої на 100 та множеної на 24 роки.
Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 13 квітня 2016 року в справі №293/372/16-а, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року, у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Також позивач зверталася до Черняхівського районного суду Житомирської області з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмову в зобов'язанні перерахувати та виплатити пенсію по втраті годувальника за період з 01.01.1992 по 29.02.2000 архівної справи №110384 від 14.01.1980.
Ухвалою суду від 09 січня 2018 року в справі № 293/1442/17, яка набрала законної сили 13.03.2018, повернуто позовну заяву ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмову в зобов'язанні перерахувати та виплатити пенсію по втраті годувальника за період з 01.01.1992 по 29.02.2000 архівної справи №110384 від 14.01.1980 без розгляду.
З даним позовом ОСОБА_2 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду 25.04.2018, тобто з пропуском встановленого шестимісячний строку для звернення до суду.
Визначаючись щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення.
При цьому безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки (ч.2 ст.44 КАС України).
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року та рішення у справі «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип юридичної визначеності, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року).
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Окрім цього, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом віднесено до принципів здійснення правосудця в адміністративних судах, зміст якого розкриває стаття 8 КАС України, частинами 1, 2 якої встановлено, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображенні і у статті 44 КАС України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.
У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року).
Позивач вказує, що про детальний розрахунок обчислення середнього заробітку годувальника дізналася із листа 25.03.2016. Однак, лист Головного управління Пенсійного фонду України від 08.10.2007 вказує, що про складові та порядок проведення перерахунку пенсії позивач дізналась до 25.03.2016.
Крім того, за змістом статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Тобто, пенсія є щомісячною регулярною виплатою, а тому про її розмір, позивач могла дізналася про порушене право при отриманні такої виплати з 01.01.1992 по 29.02.2000.
Отже, вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду не є поважними.
Інших (поважних) причин, які перешкоджали йому подати до суду позовну заяву у встановлені строки, позивачем не наведено.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено строку звернення до суду без поважних причин.
Згідно частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом першим частини другої статті 183 КАС України визначено право суду за результатами підготовчого засідання постановити ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Смілянець Е. С.