Справа № 806/2294/18
Головуючий у 1-й інстанції: Єфіменко О.В.
Суддя-доповідач: Драчук Т. О.
28 грудня 2018 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Загороднюка А.Г. Полотнянка Ю.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Овруцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про зобов'язання призначити пенсію із зниженням пенсійного віку,
в травні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Овруцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про зобов'язання Овруцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити їй пенсію, як потерпілому від аварії на ЧАЕС 3-ї категорії із зниженням пенсійного віку на 6 років у відповідності з Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з моменту звернення до відповідача.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 31.07.2018 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не з'ясував усі обставини, що мають значення для справи та надав не належну оцінку тим обставинам та доказам, що присутні в матеріалах справи.
Позивач в судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. В матеріалах справи відсутні клопотання відповідача про участь в судових засіданнях суду апеляційної інстанції.
Згідно з ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Як зазначено в п.2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги та жоден з учасників справи в судове засідання не з'явився, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції змінити в мотивувальній частині у зв'язку з неповним (невірним) трактуванням доказів у справі.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 є потерпілою від аварії на ЧАЕС 3-ї категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 20.06.1994 (а.с.16).
27.10.2017 позивачу виповнилося 52 роки.
Позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідач листом від 11.05.2018 № 2609/03 відмовив позивачу у призначені пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного строку проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення. Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 6 років слугувало те, що наданими нею довідками органів місцевого самоврядування підтверджується її проживання та робота у зоні гарантованого добровільного відселення лише протягом 1 рік 8 місяців та 23 дні. Довідку Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області № 604 від 02.05.2018 про те, що позивач постійно з 01.09.1991 до 15.03.1993 без реєстрації проживала і знаходилась у с.Черевки, Овруцького району, Житомирської області не було узято відповідачем до уваги, оскільки підтвердження періоду проживання на територіях радіоактивного забруднення на підставі показань свідків чинним законодавством не передбачено.
Крім того, згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 03.08.1984 з 31.07.1984 (наказ № 145 ок від 26.07.1984) до 08.01.1988 (наказ № 3 ок від 06.01.1988) свідчить про те, що позивач працювала у вагонній дільниці Києва - пасажирського Південно - Західної залізниці, а з 26.01.1988 (наказ № 23 к від 26.01.1988) до 29.09.1995 (наказ № 1618 від 29.08.1995) позивач працювала на Житомирській взуттєвій фабриці. З огляду на що право на пенсію за віком, згідно з діючим пенсійним законодавством України, позивач набуде при досягненні пенсійного віку 60 років (а.с.8-9).
Не погоджуючись з вказаною відмовою відповідача позивач звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що належними доказами в матеріалах справи підтверджується лише строк проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС - 1 рік 8 місяців 23 дні у період з 26.04.1986 до 19.01.1988. І навіть при включенні до цього строку періоду з 01.09.1991 до ІНФОРМАЦІЯ_5 про який зазначається у довідці базованій на показаннях свідків - позивач все рівно не матиме в сумі трьох років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, що з урахуванням положень ст.55 Закону України № 796-ХІІ є недостатнім для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років.
Крім того, обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне, хоча зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного кінцевого висновку, яким відмовив у задоволенні позовних вимог
Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно з ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Відповідно до ч.1, 3 ст.65 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Посвідчення «учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Згідно з п.3 ч.1 ст.14 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Відповідно до ч.3, 4 ст.15 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Згідно з п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Враховуючи зазначене колегія суддів приходить до висновку, що позивачу для зменшення пенсійного віку необхідно щоб станом на ІНФОРМАЦІЯ_5 вона прожила або відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 9 років.
Щодо періоду з 26.04.1986 по 19.01.1988 (1 рік 8 місяців 23 дні) колегія суддів зазначає, що даний період підтверджений в суді першої інстанції, та його підтвердження не є підставою оскарження рішення, рол що свідчить довідка Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області № 698 від 12.04.2018, згідно з якої позивач проживала у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 до 19.01.1988 у с. Рокитне, Овруцького району, Житомирської області, яке відноситься до зони 3 (а.с.13).
В частині періоду з 19.01.1988 по 31.08.1991 колегія суддів зазначає, що матеріали справи жодних доказів на підтвердження даного періоду не містять.
Щодо періоду з 01.09.1991 по ІНФОРМАЦІЯ_5, колегія суддів зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_5 позивачка народила ОСОБА_3 та в подальшому до ІНФОРМАЦІЯ_5 знаходилась у декретній відпустці, про що свідчить свідоцтво про народження (а.с.16) та довідка районної лікарні (а.с.12). Також, у даній довідці зазначено, що позивач з травня 1992 року знаходилась у декретній відпустці на обліку у лікаря-гінеколога Словечанської районної лікарні. В свою чергу з 01.09.1991 по травень 1992 року особа постійно проживала в АДРЕСА_1 що підтверджується довідкою Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області № 604 від 02.05.2018, складеної на показах свідків (а.с.11). Окрім цього, даний період підтверджує додаток до довідки №196 від 30.10.2017 (а.с.39), що дає підстави для зарахування цього періоду при призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку органами Пенсійного фонду України.
До того ж у позивачки є посвідчення серії НОМЕР_1 від 20.06.1994, згідно якого ОСОБА_2 є потерпілою від аварії на ЧАЕС 3-ї категорії.
Згідно з ч.3 п.5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №51 від 20.01.1997 Потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що станом на день звернення позивачки до відповідача із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" їй було 52 повних роки, що підтверджується копією паспорта на ім'я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.14).
Згідно ст.26 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. До досягнення цього віку, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші. На позивачку зменшення пенсійного віку не поширюєтьсятак як вона ІНФОРМАЦІЯ_4.
В свою чергу зменшити пенсійний вік позивачка бажає на 6 років, тобто до 54 років. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що навіть якщо ОСОБА_2 мала б право на зменшення пенсійного віку на 6 років то все-одно звернення до відповідного Пенсійного фонду було передчасним, що теж є підставою для відмови у задоволенні позову.
Аналізуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, оскільки встановлено, що позивач в період з 26.04.1986 по ІНФОРМАЦІЯ_5 проживала лише повних 3 роки, крім того станом на дату звернення до відповідача позивачу було лише повних 52 роки. Тобто, позивач має право на зменшення пенсійного віку лише на 3 роки.
У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, але не в повній мірі дослідив докази та матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку щодо зміни рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31.07.2018 в мотивувальній частині.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовити.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Овруцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про зобов'язання призначити пенсію із зниженням пенсійного віку змінити в мотивувальній частині.
В решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31.07.2018 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Загороднюк А.Г. Полотнянко Ю.П.