09 листопада 2018 року 810/3736/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.05.2018 №0129150-5202-1006, від 07.05.2018 №0129153-5202-1006/2016, від 07.05.2018 №0129152-5202-1006/2016, від 07.05.2018 №0129151-5202-1006/2016, від 07.05.2018 №0129150-5202-1006 та від 07.05.2018 №0129151-5202-1006.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він займається підприємницькою діяльністю з основним видом діяльності - виробництво промислового холодильного та вентиляційного устаткування та йому на праві власності майновий комплекс та нежитлові будівлі, які розташована за адресою: АДРЕСА_1. При цьому, позивач зауважив, що вказані нежитлові будівлі за своїми характеристиками та цільовим використанням є будівлями промисловості, а тому в силу положень абз. "є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Внаслідок цього, позивач вважає, що у відповідача не було жодних правових підстав для визначення йому податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості" за 2016 рік та за 2017 рік, а тому оскаржувані рішення є протиправними, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що податковим органом правомірно визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік та за 2017 рік, а зазначені позивачем будівлі не є будівлями промисловості промислового підприємства. При цьому, відповідач зауважив, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, а тому сама лише наявність виробничих приміщень, які використовуються для цілей забезпечення діяльності позивача, не дає підстав для віднесення такої будівлі до категорії "будівель промисловості". На думку відповідача, об'єкти нерухомого майна позивача не підпадають під дію пункту "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.
Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що не погоджується з доводами відповідача, оскільки підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості. При цьому, позивач стверджує, що нежитлові будівлі за своїми характеристиками та цільовим використанням є будівлями промисловості, а тому вони не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 16.02.2005 та перебуває на обліку в Броварській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області як платник податків, що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб-фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача за КВЕД є 28.25 Виробництво промислового холодильного та вентиляційного устатковання (основний).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу на підставі договору купівлі-продажу №526 від 13.02.2004, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Базир В.Г., на праві приватної власності належать нежитлові будівлі загальною площею 1908 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1
Право власності на вказане майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради Київської області згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40343968 від 28.03.2018, номер запису про право власності 25454592, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1517300832212, що підтверджується наявною в матеріалах справи Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 12.07.2018 №130616809.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно б/н, виданого 28.12.2012 Пухівською сільською радою Броварського району Київської області, позивачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля, завод вентиляційних виробів та холодильної техніки (І черга) загальною площею 3111 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2
Відповідно до даних технічного паспорту до складу вказаної нежитлової будівлі входить: завод вентиляційних виробів та холодильної техніки (І черга), бетонна площадка - б/л, колонка - К, огорожа - N.
Право власності на вказане майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40330460 від 27.03.2018, номер запису про право власності 25445860, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1516890632212, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.06.2018 №126585509.
На підставі договору купівлі-продажу приміщення №8873 від 21.12.2004, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Базир В.Г., позивачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля, забійний цех, загальною площею 69,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Право власності на вказане майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40327761 від 27.03.2018, номер запису про право власності 25439107, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1516537532000, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.03.2018 №118565509.
На підставі договору купівлі-продажу приміщення №8441 від 03.12.2004, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Базир В.Г., позивачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля (карантинник) загальною площею 162,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.
Право власності на вказане майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40329394 від 27.03.2018, номер запису про право власності 25440923, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1516627332212, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.03.2018 №118583978.
У травні 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення, згідно з якими позивачу визначено суму податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки , а саме:
- від 07.05.2018 №0129150-5202-1006 на суму податкового зобов'язання 5911,22 грн. (2017 рік);
- від 07.05.2018 №0129153-5202-1006/2016 на суму податкового зобов'язання 95,63 грн. (2016 рік);
- від 07.05.2018 №0129152-5202-1006/2016 на суму податкового зобов'язання 224,20 грн. (2016 рік);
- від 07.05.2018 №0129151-5202-1006/2016 на суму податкового зобов'язання 4286,96 грн. (2016 рік);
- від 07.05.2018 №0129150-5202-1006 на суму податкового зобов'язання 2545,51 грн. (2016 рік);
- від 07.05.2018 №0129151-5202-1006 на суму податкового зобов'язання 9955,20 грн. (2017 рік).
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що суперечать податковому законодавству, позивач звернувся з даним позовом до суду.
При цьому, судом встановлено, що спір між сторонами виник з питань, чи є зазначені вище нежитлові приміщення об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набув чинності з 01.01.2015, статтю 266 Податкового кодексу України викладено у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки фізичних та юридичних осіб, в тому числі нерезидентів, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно з підпунктом 266.3.2. пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
При цьому, підпунктом 266.5.1. пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (п.п.266.7.2 п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України).
Приписами п.п.266.6.1 п. 266.6 ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Позивач, обґрунтовуючи протиправність прийнятих податкових повідомлень-рішень, зазначив, що нежитлові будівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та належать йому на праві приватної власності, складаються з будівель промисловості, а тому не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельного податку, з приводу чого суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що пп. "є" п.п.266.2.2. п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
При цьому, системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо).
В той же час, буквальний аналіз пп. "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств".
Законодавцем використано у даному випадку прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
Як передбачено приписами п.п.14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").
При цьому, згідно з положеннями п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Як передбачено Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, який затверджено наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
В той же час, нормами діючого законодавства не передбачено правової норми, якою надано визначення поняттю "промислове підприємство".
При цьому, як передбачено Національним класифікатором України ДК 009:2010, який затверджено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
В той же час, класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".
Суд зазначає, що промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
При цьому, як визначено положеннями ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Враховуючи зазначені вище правові норми, суд приходить до висновку, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов - наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15.05.2018 по справі №806/2676/17, від 15.05.2018 по справі №806/2461/17, від 11.09.2018 по справі №819/1818/17 та від 16.10.2018 по справі №809/1491/16, висновки якого відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховуються судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов, визначена пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України - виробниче приміщення.
Відтак, об'єкти нерухомості, а саме нежитлові будівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та належать позивачу на праві приватної власності, не підпадають під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
При цьому, суд констатує, що позивачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували здійснення безпосередньо позивачем промислової діяльності або ж належності спірних нежитлових будівель на праві власності промисловим підприємствам, у зв'язку з чим вищезазначені твердження позивача не можуть братися судом до уваги при винесенні рішення у даній справі.
Відтак, спірні податкові повідомлення-рішення від 07.05.2018 №0129150-5202-1006, від 07.05.2018 №0129153-5202-1006/2016, від 07.05.2018 №0129152-5202-1006/2016, від 07.05.2018 №0129151-5202-1006/2016, від 07.05.2018 №0129150-5202-1006 та від 07.05.2018 №0129151-5202-1006 суд вважає правомірними.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Проте, позивачем не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводів відповідача.
З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.