79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"21" грудня 2018 р. Справа №926/1530/18
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді: Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б.
ОСОБА_1В
секретар судового засідання - Кишенюк Н.
сторони в судове засідання не виклакались
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Шузер" б/н б/д (Вх ЗАГС № 01-05/1237/18 від 22.11.2018)
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.10.2018 (суддя Т.І. Ковальчук, повний текст складено 29.10.2018, м.Чернівці)
у справі №926/1530/18
за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Шузер", м. Луцьк
до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Завод МініМаш", м. Чернівці
про стягнення безпідставно набутого майна в сумі 26000,00 грн.
ТОВ "Шузер", м. Луцьк, звернулося з позовом до ТОВ "Завод МініМаш", м. Чернівці, про стягнення 26 000,00 грн. коштів, набутих без достатньої правової підстави.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 25.10.2018 у справі №926/1530/18 (суддя Т.І. Ковальчук) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що оскільки в ході розгляду справи встановлено, що між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як помилково сплачені, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
ТОВ «Шузер» подано апеляційну скаргу б/н б/д, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.10.2018 і прийняти нове рішення, яким стягнути з ТОВ "Завод МініМаш" на користь ТОВ «Шузер» кошти в розмірі 26 000грн та понесені судові витрати, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з неправильним застосування норм матеріального, права судом неповно з»ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник зазначає, що помилковим є висновок суду про те, що факт оплати рахунку №102-М від 07.05.2018 без передачі одночасно товару і прийняття його є пропозицією укласти договір (офретою), оскільки оплата товару здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, в рахунку №102-М від 07.05.2018 міститься застереження, що рахунок дійсний протягом трьох днів, а оплата по ньому здійснена 11.05.2018, тобто після закінчення строку його дії. Окрім того, скаржник зазначає, що рахунок №102-М від 07.05.2018 не містить істотних умов договору купівлі-продажу чи поставки.
Отже, на думку скаржника, перераховані позивачем помилково кошти в розмірі 26 000,00 грн. відповідач набув без достатньої правової підстави, тому згідно з положеннями статті 1212 ЦК України зобов'язаний повернути ці кошти позивачеві.
ТОВ "Завод МініМаш" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що судом першої інстанції надано правильну оцінку обставинам справи, вірно встановлено фактичні обставини справи, отже, товариство вважає, що рішення суду прийнято за результатами всебічного, повного та об»єктивного з»ясування обставин справи, із правильним застосуванням норм матеріального права.
Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення 26 000,00грн, дана справа відноситься до малозначних справ в розумінні приписів господарського процесуального законодавства України, судова колегія апеляційної інстанції розглянула справу № 926/1530/18 без повідомлення учасників справи. Сторонами не надано клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, апеляційної скарги, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку залишення рішення суду без змін з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, платіжним дорученням від 11.05.2018 ТОВ "Шузер" сплатило на розрахунковий рахунок ТОВ "Завод МініМаш" кошти в сумі 26 000,00 грн. з призначенням платежу "Оплата за товар згідно рахунку №102-М від 07 травня 2018 року без ПДВ". Згідно відмітки банку платіж проведено 14.05.2018 (а.с. 6).
13.08.2018 ТОВ "Шузер" звернулось до ТОВ "Завод МініМаш" з претензією про повернення безпідставно набутого майна, в якій вимагав від ТОВ "Завод МініМаш" повернути безпідставно одержані кошти в сумі 26 000,00 грн., сплачені платіжним дорученням № 1 від 11.05.2018 (а.с. 7-10).
В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач зазначив, що вказані кошти сплачені ТОВ "Шузер" помилково, за відсутності будь-яких стосунків з ТОВ "Завод МініМаш".
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що між ним і позивачем існувала усна домовленість про виготовлення і поставку пресформи для виготовлення нестандартної ПЕТ-пляшки, відповідач виставив позивачеві рахунок на оплату, останній цей рахунок оплатив, тобто прийняв пропозицію відповідача, що свідчить про наявність договірних відносин між сторонами і виключає стягнення сплачених коштів як безпідставно набутих.
У матеріалах справи в наявності надана відповідачем копія рахунку № 102-М від 07.052018, зі змісту якого вбачається що він виставлений ТОВ "Завод МініМаш", код 250797095, одержувачеві ТОВ "Шузер", назва товару: Пресформа 1 л. двохпозиційна, кількість 1 шт., ціна/шт. - 26000,00 грн., сума до оплати - 26000,00 грн., рахунок дійсний на протязі 3-х днів, підписаний директором ТзОВ "Завод МініМаш" ОСОБА_3 і скріплений печаткою заводу, підпису одержувача представника ТОВ "Шузер" даний рахунок не містить (а.с. 35).
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ст. 11 Цивільного кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до приписів ст.631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення, а згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.
За положеннями ч.1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом для даного виду договорів не вимагається.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами (ч.1 ст.208 ЦК України).
Відповідно до приписів ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
Частинами 1 та 2 ст.642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Як вбачається із рахунку № 102-М від 07.05.2018 та правомірно встановлено судом першої інстанції, останній містить пропозицію ТОВ "МініМаш" придбати (купити) товар ТОВ "Шузер" - пресформу 1л. двохпозиційну в кількості 1 шт. на суму 26 000,00 грн., тобто цей рахунок є офертою укласти угоду (договір) купівлі-продажу вказаного в ньому товару.
Оскільки ТОВ "Шузер" 11.05.2018 оплачено саме цей рахунок, правомірним є висновок суду першої інстанції, що ТОВ "Шузер" прийняло пропозицію ТОВ "Завод МініМаш" купити у нього вказаний в рахунку товар.
Окрім того, вищезазначені обставини підтверджує лист ТОВ "Шузер" № 1 від 01.08.2018 року на адресу ТОВ "Завод МініМаш", у якому скаржник зазначає, що оплатив платіжним дорученням № 1 від 11.05.2018 та згідно рахунку № 102-М від 07.05.2018 замовлення в сумі 26 000,00 грн., однак станом на 01.08.2018 відсутній факт передачі товару та є наявна заборгованість на користь ТОВ "Шузер" на вищевказану суму. У зв'язку з відсутністю договірних умов та затримкою відвантаження товару протягом 2-х з половиною місяців ТОВ "Шузер" просило повернути кошти в сумі 26 000,00 грн. (а.с. 49).
Отже, з врахуванням вищенаведеного, зміст листа свідчить про наявність домовленості сторін щодо купівлі-продажу пресформи 1л. двохпозиційної вартістю 26000,00 грн. згідно рахунку № 102-М від 07.05.2018 та про претензії позивача щодо невиконання цієї домовленості відповідачем - затримки відвантаження товару за наявності проведеної оплати. Слід також зазначити, що маетріалами справи підтверджується, що із вказаного листа вбачається, що скаржник надіслав цей лист раніше направлення претензії від 13.08.2018, в якій вимагав повернути кошти як безпідставно набуті.
Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Закон не виключає можливості укладення договорів купівлі-продажу у спрощений спосіб: шляхом оплати покупцем виставленого продавцем рахунку.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як вбачається із оплаченого скаржником рахунку № 102-М від 07.05.2018 у ньому визначені предмет договору купівлі-продажу і його ціна - пресформа 1л. двохпозиційна вартістю 26000,00 грн.
Зазначена обставина правомірно визначена судом першої інстанції як погодження сторонами цих істотних умов договору купівлі-продажу.
Відсутність умови щодо строку передачі товару (строку дії договору) в даному випадку не свідчить, що договір є неукладеним, оскільки ст.530 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень визначених у статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі ст.665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.620 ЦК України, у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання.
Статтею 693 ЦК України визначено, що, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем зазначено, що за усною згодою позивача передав йому пресформу 1л. двохпозиційну, відвантаживши її через перевізника "ОСОБА_3 пошта" на адресу ТОВ "ВЕСТОЛ", яке мало виконувати замовлення ТОВ "Шузер" по виготовленню ПЕТ-пляшки з використанням цієї пресформи, на підтвердження чого відповідачем надано експрес-накладну № 59000336025089 від 07.05.2018 (а.с. 34).
Дослідивши цю експрес-накладну, суд першої інстанції правомірно встановив, що зазначена накладна не є належним доказом, який підтверджує передачу позивачеві пресформи 1л. двохпозиційної, оскільки не містить ані назви товару (вантажу), ані зазначення ТОВ "Завод МініМаш" як відправника та ТОВ "Шузер" як одержувача.
Накладна № 15 від 07.05.2018 на отримання пресформи 1л. двохпозиційної не підписана представником ТОВ "Шузер", отже, також не доводить виконання відповідачем зобов'язання з передачі товару (а.с. 36).
З огляду на сукупність досліджених доказів суд першої інстанції правомірно відхилено доводи позивача, що між ним і відповідачем не існувало жодних стосунків та не укладено будь-якого правочину, який би став підставою для перерахування відповідачеві коштів у сумі 26 000,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 1 від 11.05.2018.
Окрім того, доводи відповідача, що ним виконано зобов'язання по передачі позивачеві оплаченого ним товару - пресформи 1л. двохпозиційної, шляхом поставки на ТОВ "ВЕСТОЛ" за попередньою домовленістю з ТОВ "Шузер" також не беруться судом до уваги, оскільки не доведені належними доказами.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що враховуючи виставлення відповідачем рахунку № 102-М від 07.05.2018, оплату цього рахунку позивачем платіжним дорученням № 1 від 11.05.2018, лист ТОВ "Шузер" від 01.08.2018 до ТОВ "Завод МініМаш" з приводу затримки виконання оплаченого замовлення, між сторонами виникли зобов'язальні відносини купівлі-продажу, які врегульовані Главою 54 "Купівля-продаж" Цивільного кодексу України.
Суд першої інстанції правомірно визнав неналежними доказами у справі укладений між ТОВ "ВЕСТОЛ" і ТОВ "Завод МініМаш" договір купівлі-продажу обладнання № 9 від 09.01.2018 і накладну № 13 від 14.03.2018, оскільки такі не стосуються предмета доказування у спорі.
Однак, рахунок № 102-М від 07 травня 2018 р. і платіжне доручення № 1 від 11.05.2018 є первинними документами у розумінні статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", якими підтверджується здійснення позивачем господарської операції з купівлі у ТОВ "Завод МініМаш" пресформи 1л. двохпозиційної.
У листі Міністерства фінансів України від 16.02.2017 № 31-11410-06-5/4339 "Щодо особливостей застосування первинних документів" роз'яснено, що Законом України від 03.11.2016 № 1724-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар'єрів для експорту послуг" внесено зміни до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон), яким, зокрема, передбачено спрощення документообороту підприємств шляхом зменшення вимог до первинного документа та скорочення переліку його обов'язкових реквізитів.
Згідно із Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Оформлений належним чином рахунок-фактура (інвойс) може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарської операції з постачання товарів, робіт (послуг) без складання акта приймання-передачі тільки у разі його оплати, що підтверджується відповідними документами.
Документами, що підтверджують оплату, можуть бути платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера тощо.
Рахунок-фактура може бути складений у паперовій або в електронній формі та повинен мати реквізити, які дають можливість ідентифікувати господарську операцію та її учасників, зокрема: назву підприємства, від імені якого складено рахунок-фактуру; назву контрагента; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в оформленні рахунку-фактури.
З огляду на викладене, рахунок № 102-М від 07.05.2018 і платіжне доручення № 1 від 11.05.2018 є належними і достовірними доказами, які засвідчують існування між сторонами спору зобов'язальних правовідносин з купівлі-продажу пресформи 1л. двохпозиційної.
Враховуючи вищенаведені обставини, судом першої інстанції правомірно встановлено, що, оскільки між сторонами існують зобов'язальні правовідносини, відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ст.1212 ЦК України, якою врегульовано поновлення порушених прав у випадках безпідставного переходу речей від однієї особи до іншої за відсутності належних підстав (так звані кондикційні зобов'язання).
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З аналізу наведеної норми ЦК випливає, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;
- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;
- по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків згідно статті 11 ЦК).
Оскільки в ході розгляду справи встановлено, що між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як помилково сплачені, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень ст.1212 ЦК України як безпідставне збагачення.
У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до цих правовідносин ч.1 ст.1212 ЦК України.
Захист же прав позивача, який оплатив і не отримав призначений для нього товар, може бути захищено іншими зобов'язальними засобами, передбаченими чинним законодавством.
У пункті 1.13.1 пПідрозділу 1.13 Висновків Верховного Суду України, викладених в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених п. п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2017 р., зазначено, що зі змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне зясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Встановивши фактичні обставини справи та оцінивши надані сторонами докази за правилами статті 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Скаржниками не подано суду достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували вимоги, заявлені в апеляційній скарзі.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276 282 ГПК України,
Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :
1. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.10.2018 у справі №926/1530/18 залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Шузер" б/н б/д без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено та підписано 28.12.2018.
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Орищин.А. В.
суддя Желік М.Б.