79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"20" грудня 2018 р. Справа №914/619/18
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Дубник О.П.
суддів Зварич О.В.
ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання Мокрої А.В.
розглянув матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 сільського споживчого товариства б/н від 29.08.2018
на рішення Господарського суду Львівської області від 25.07.2018 (рішення складено 03.08.2018, суддя Горецька З.В.)
у справі № 914/619/18
за позовом: ОСОБА_2 сільського споживчого товариства, м. Бібрка Перемишлянського району
до відповідача: ОСОБА_2 міської ради, м. Бібрка Перемишлянського району
про визнання недійсним рішення № 347 від 09.09.2016 ОСОБА_2 міської ради Перемишлянського району Львівської області VIII-ї сесії ОСОБА_2 міської ради VIІ-го демократичного скликання «Про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі на території ОСОБА_2 міської ради»;
- визнання за ОСОБА_2 сільським споживчим товариством права власності на будівлю магазину, що розташована за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с.Шпильчина, вулиця Львівська, 41.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_3- адвокат (ордер в матеріалах справи);
від відповідач: ОСОБА_4- адвокат (довіреність в матеріалах справи).
1.Розгляд справи.
Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України не заявлялось.
Судові засідання фіксувались технічними засобами згідно ст. 222 ГПК України.
Хід розгляду апеляційної скарги викладено у відповідних ухвалах суду.
2. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
Представником ОСОБА_2 сільського споживчого товариства до суду подано заяву б/н від 14.12.2018 року (вх. №01-05/1544/18 від 14.12.2018) про зупинення провадження у даній справі до перегляду об'єднаною палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі №915/1344/17.
У заяві вказано, що на розгляді об'єднаної палати Верховного Суду знаходиться справа №915/1344/17 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Біозар" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біозар" до Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 листопада 2018 року передано справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки колегія судів у даній справі вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати від 24.10.2018 у справі № 910/1305/15-г та для формування єдиної правозастосовчої практики.
У заяві зазначено, що предметом перегляду у даному випадку є визнання права власності на об'єкт нерухомого майна.
У судовому засіданні представник позивача підтримав подану заяву. Представник відповідача заперечив щодо задоволення поданої заяви.
Суд ухвалив відмовити у задоволенні поданої заяви виходячи з наступного.
Згідно з п.7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
З ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 листопада 2018 року у справі №915/1344/17, вбачається, що відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва (на недобудоване нерухоме майно) в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено. На думку колегії суддів, відсутність доказів введення в експлуатацію об'єкта будівництва у встановленому порядку, унеможливлює задоволення позову про визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт незавершеного будівництва.
У господарській справі № 910/1305/15-г Верховний Суд у складі колегії суддів з іншої палати погодився з висновками судів попередніх інстанцій про можливість задоволення позову про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва.
Отже, у справі №915/1344/17 предметом спору є визнання права власності на об'єкт саме незавершеного будівництва, а колегія судів у даній справі вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права саме щодо можливості визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятий в експлуатацію.
Одним із предметів спору у даній справі є визнання права власності на об 'єкт, будівництво якого позивач, як він стверджує у позовній заяві, завершив. Крім цього, наведена вище норма процесуального закону визначає право суду зупинити провадження у справі, а не його обов'язок це зробити, як цього вимагає інша норма - ст.227 ГПК України. Провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 ГПК України.
3. Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_2 сільське споживче товариство звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до ОСОБА_2 міської ради про визнання недійсним рішення № 347 від 09.09.2016 ОСОБА_2 міської ради Перемишлянського району Львівської області VIII-ї сесії ОСОБА_2 міської ради VIІ-го демократичного скликання «Про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі на території ОСОБА_2 міської ради»; визнання за ОСОБА_2 сільським споживчим товариством права власності на будівлю магазину, що розташована за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с.Шпильчина, вулиця Львівська, 41.
Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що спірна будівля магазину розташована за адресою Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, вулиця Львівська, будинок 41 належить ОСОБА_2 Сільському Споживчому Товариству з 1974 року. Це підтверджується, зокрема Рішенням виконкому Перемишлянської районної Ради депутатів трудящих від 04 квітня 1974 року N 88 та архітектурно-планувальним завданням від 23 травня 1974 року, відповідно до якого вбачається, що забудовником будівлі магазину, яка розташована за адресою Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, вулиця Львівська, будинок 41 - є Перемишлянська райспоживспілка, в яку входить ОСОБА_2 Сільське Споживче Товариство.
З часу будівництва і введення в експлуатацію, будівля магазину розташована за адресою Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, вулиця Львівська, будинок 41 (теперішня назва вулиці і номер, однак станом до 2010 року дана вулиця не мала назви і номера. Присвоєно назву і номер згідно Рішення N 25 від 11.03.2009 року Виконкому ОСОБА_2 міської ради) та належить ОСОБА_2 Сільському Споживчому Товариству, яке входить до Перемишлянської райспоживспілки. Це також підтверджується Постановою Правління Перемишлянської райспоживспілки від 03 липня 1989 року N 107, відповідно до якої вбачається що станом на 1989 рік приміщення магазину в селі Шпильчина належало ОСОБА_2 Сільському Споживчому Товариству.
Крім того, інформацію про те, що будівництво даного магазину було здійснено ОСОБА_2 сільським споживчим товариством підтверджують численні договори на виконання робіт по будівництву, а саме: від 13.02.75 р., 15.03.74 р.,від 18.03.74 р.,19.03.74 р., 29.05.74 р., 14.05.75 р., 20.08.74 р., 2.10.1974 р. Також вищезазначене підтверджується нарядами-актами на виконання робіт за грудень 1974 р., серпень 1974 р" березень 1974 р., липень 1974 р., листопад 1974 р., лютий - березень 1974 р., актом приймання виконаних робіт від березня 1975 р.
Позивач наголошує, що ОСОБА_2 Сільське Споживче Товариство вчасно і в повному обсязі сплачувало та сплачує ОСОБА_2 міській раді плату за користування земельною ділянкою, на якій розташований вищезазначений об'єкт нерухомого майна. В підтвердження цього є:
витяги з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки з 2015, 2016, 2017 років, з яких вбачається що власником магазину і платником земельного податку є ОСОБА_2 Сільське Споживче Товариство;
копії платіжних доручень за 2015-2017 років, з яких вбачається що платником за земельну ділянку по вищезазначеній адресі є ОСОБА_2 Сільське Споживче Товариство, яке сплачувало податок за нерухоме майно (а саме за приміщення вищезазначеного магазину) та податок за землю, які надходили в бюджет ОСОБА_2 міської ради;
копія довідки від 28.01.2008 року N 290 про правовий статус, кількісний склад земель станом на 01.01.2008 року, які закріплені за ОСОБА_2 ССТ, з якої вбачається що в селі Залісся за ОСОБА_2 Сільським Споживчим Товариством закріплено землі 0,02 га;
копія довідки від 29.01.2009 року N 534 про правовий статус, кількісний склад земель станом на 01.01.2009 року, які закріплені за ОСОБА_2 ССТ, з якої вбачається що в селі Шпильчина за ОСОБА_2 Сільським Споживчим Товариством закріплено землі 0.02 га;
копія довідки від 25.01.2011 року N 86 про правовий статус, кількісний склад земель станом на 01.01.2011 року, які закріплені за ОСОБА_2 ССТ, з якої вбачається що в селі Шпильчина за ОСОБА_2 Сільським Споживчим Товариством закріплено землі 0,02 га;
копія довідки від 07.02.2014 року N 051653 про кількісні характеристики земельної ділянки за даними експлікації земельних угідь згідно з формою 6-ЗЕМ ОСОБА_2 сільське споживче товариство на території Перемишлянського району Львівської області станом на 01.01.2014 року, з якої вбачається що в селі Шпильчина за ОСОБА_2 Сільським Споживчим Товариством закріплено землі 0.02 га.
Вважає, що є власником вищезазначеного майна, і збудувало це майно на кошти пайовиків, маючи на це усі необхідні підтверджуючі документи, передало в оренду вищезазначене майно по договору оренди від 01 лютого 2016 року ФОП ОСОБА_5
На думку позивача, ОСОБА_2 міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення вийшла за межі своєї компетенції та порушила процедуру прийняття безхазяйного майна в комунальну власність, оскільки прийняла об'єкт нерухомості до комунальної власності за відсутності належного оголошення у друкованих засобах масової інформації про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік, не був здійснений пошук власника даного майна, та без відповідного рішення суду.
4.Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
4.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.07.2018 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 сільського споживчого товариства до відповідача ОСОБА_2 міської ради про визнання недійсним Рішення №347 від 09.09.2016 ОСОБА_2 міської ради Перемишлянського району Львівської області VIII-ї сесії ОСОБА_2 міської ради VIІ-го демократичного скликання «Про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі на території ОСОБА_2 міської ради»; визнання за ОСОБА_2 сільським споживчим товариством право власності на будівлю магазину, що розташована за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с.Шпильчина, вулиця Львівська, 41.
4.2. Судове рішення мотивоване ст.ст. 19, 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 21, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317,ч. ч. 1, 3 ст. 319, ст. 321, ч. 1 ст. 328, ст.ст. 335, 392Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 20 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), ст.ст. 10, 12, ч. 5 ст. 16, ст.ст. 26, 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. №280/97-ВР (зі змінами) і зроблено висновок, що ОСОБА_2 міська рада при прийнятті оскаржуваних рішень не виходила за межі своєї компетенції та не порушила процедуру прийняття безхазяйного майна в комунальну власність, прийняла об'єкт нерухомості на облік, здійснивши належне оголошення у друкованих засобах масової інформації про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік. Позивачем не доведено належними та допустими доказами права власності на спірне майно.
5. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.
5.1. ОСОБА_2 сільське споживче товариство не погоджується з ухваленим рішенням суду. У поданій апеляційній скарзі стверджує, що ОСОБА_2 міською радою не проводився пошук власника майна, а станом на час прийняття оспорюваного рішення відповідачу було відомо, що власником майна є ОСОБА_2 сільське споживче товариство, оскільки останнє сплачувало земельний податок за земельну ділянку, на якій розташоване приміщення магазину, а приміщення використовувались як магазин ФОП ОСОБА_5 На думку апелянта, ОСОБА_2 міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення вийшла за межі своєї компетенції та порушила процедуру прийняття безхазяйного майна в комунальну власність, оскільки прийняла об'єкт нерухомості до комунальної власності за відсутності належного оголошення у друкованих засобах масової інформації про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік та без відповідного рішення суду. Зазначає, що в інвентаризаційній справі 2008 року у Технічному описі будинку, підвалів, прибудов та надбудов від 17.05.2008 зазначено, що власником приміщення є ОСОБА_2 сільське споживче товариство. Стверджує, що відповідач вже двічі намагався оформити право власності на оспорюване майно. Зазначає, що спірна будівля магазину розташована за адресою Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, вулиця Львівська, будинок 41 належить ОСОБА_2 Сільському Споживчому Товариству з 1974 року. Це підтверджується зокрема Рішенням виконкому Перемишлянської районної Ради депутатів трудящих від 04 квітня 1974 року N 88 та архітектурно-планувальним завданням від 23 травня 1974 року, відповідно до якого вбачається, що забудовником будівлі магазину, яка розташована за адресою Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, вулиця Львівська, будинок 41 - є Перемишлянська райспоживспілка, в яку входить ОСОБА_2 Сільське Споживче Товариство. Посилається також на те, що будівництво даного магазину було здійснено ОСОБА_2 сільським споживчим товариством, що свідчать численні договори на виконання робіт по будівництву. Зазначає про належну сплату податку на нерухоме майно та податку на землю. Стверджує, що судом не взято до уваги договір оренди приміщення з ФОП ОСОБА_5 від 01.02.2016 року. Просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
5.2. ОСОБА_2 міська рада у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що ОСОБА_2 сільське споживче товариство створене лише у 1998 році, а статут товариства затверджений в 2006 році, а тому право позивача є непорушеним, а позивачем не надано належного та допустимого доказу про закінчення будівництва магазину та прийняття в експлуатацію нерухомого майна. Зазначає про відсутність укладено між сторонами договору оренди землі. Щодо договору оренди приміщення з ФОП ОСОБА_5 від 01.02.2016 року, то з даного договору не ідентифікується, який саме магазин здається в оренду.
6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.
Згідно Статуту, ОСОБА_2 сільське споживче товариство - це організація громадян, які об'єдналися для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб. Сільське споживче товариство на добровільних засадах входить до складу Перемишлянської райспоживспілки, виконує зобов'язання членів спілки визначених її Статутом, має право вільного виходу з неї (а.с. 94-116, т. 1).
На початку 2016 року ОСОБА_2 міською радою Перемишлянського району Львівської області на території ОСОБА_2 міської ради було виявлено безхазяйне нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю (будівля магазину) загальною площею 72,6 кв. м, яка знаходиться за адресою вулиця Львівська,41, с. Шпильчина Перемишлянського району Львівської області.
ОСОБА_2 міська рада звернулася із запитом №02-13/299 від 06.04.2016 року до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області. У листі-відповіді Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області N 05-13-03000 від 17.05.2016 року зазначено, що на момент звернення інформація про зазначений об'єкт нерухомості в єдиному Реєстрі об'єктів державної власності відсутня, об'єкт у державній власності не перебуває (а. с. 82, т. 1 ).
Аналогічний лист було скеровано комунальному підприємству Львівської обласної ради "Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" (N 02-13/234 від 14.03.2016 року, на що отримано відповідь N 185 від 31.03.2016 року про те, що державна реєстрація права власності нерухомого майна в с. Шпильчина, вулиця Львівська,41 не проводилася (а. с. 83, т. 1).
09.11.2016 року ПП "БТІ Експрес-Сервіс" виготовило технічний паспорт на будівлю магазину, що знаходиться за адресою: вулиця Львівська,41, с. Шпильчина Перемишлянського району Львівської області (а.с. 85-87, т.1).
16.12.2016 року державним реєстратором Перемишлянської районної державної адміністрації внесено запис N 9303 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Дане рішення реєстратора є чинним (а. с. 88, т.1).
09.09.2016 року рішенням N 347 ОСОБА_2 міської ради Перемишлянського району Львівської області VIII -ї сесії VII-го демократичного скликання "Про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі на території ОСОБА_2 міської ради" у відповідності до ст. 335 ЦК України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", статті 26 та 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", враховуючи відповіді на запит ОСОБА_2 міської ради Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, КП ЛОР "Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації", спираючись на висновки постійної комісії з повноваженнями у сфері бюджету, комунальної власності, соціально-економічного розвитку, інвестиційної політики, з метою врегулювання питання щодо обліку та передачі в комунальну власність територіальної громади ОСОБА_2 міської ради нерухомих безхазяйних речей, VIII а сесія VII-го демократичного скликання вирішила:
1.Звернутись до виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради, якому надано повноваження з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, про взяття на облік будівлі магазину, що знаходиться за адресою: вул. Львівська, 41 у с. Шпильчина Бібрської міської ради, як безхазяйну нерухому річ.
2.Інформацію про взяття па облік будівлі магазину, що знаходиться за адресою: вул. Львівська, 41 у с. Шпильчина Перемишлянського району Львівської області, як безхазяйну нерухому річ оприлюднити у друкованих засобах масової інформації та на офіційному сайті ОСОБА_2 міської ради
3.КП "ОСОБА_2 комунальник" забезпечити зберігання будівлі магазину, що знаходиться за адресою: вул. Львівська, 41 у с. Шпильчина.
4.Контроль за виконанням рішення покласти на постійну комісію з повноваженнями у сфері бюджету, комунальної власності, соціально-економічного розвитку, інвестиційної політики (а.с. 21, т. 1).
На підставі вищезазначеного Рішення N 347 від 09.09.2016 року, 16 грудня 2016 року за ОСОБА_2 міською радою було зареєстровано та взято на облік безхазяйне майно, а саме будівлю магазину в плані під літерою А-1 складається з двох залів, паливної та трьох підсобних приміщень площею 72,6 кв. м розташована за адресою Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, вулиця Львівська, будинок 41 (а.с. 88, т.1).
29.12.2016 року в газеті Перемишлянської районної ради "Перемишлянський край" за N 51 опубліковано оголошення про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна будівлю магазину, що знаходиться за адресою: вулиця Львівська,41 у селі Шпильчина Перемишлянського району Львівської області (а. с. 89, т.1).
7. Норми права та мотиви, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови, висновки суду.
7.1. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним рішення № 347 від 09.09.2016 ОСОБА_2 міської ради Перемишлянського району Львівської області VIII-ї сесії ОСОБА_2 міської ради VIІ-го демократичного скликання «Про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі на території ОСОБА_2 міської ради».
Відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування (ратифікована Верховною Радою України, Закон від 15.07.97 р. № 452/97-ВР; чинна для України 01.01.98 р.) органи місцевого самоврядування в Україні мають недержавний статус.
Частинами 1, 3, 4 ст.140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. №280/97-ВР (зі змінами) (далі - Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Згідно ч. 1 ст. 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Згідно ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковим до виконання на відповідній території.
Згідно ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч.5 ст. 16 Закону №280/97-ВР).
Частиною 3 ст. 24 Закону №280/97-ВР передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно частини 1 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Згідно підпунктів 9, 10 пункту "б" статті 30 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, а саме облік нежилих приміщень на відповідній території незалежно від форм власності, внесення пропозицій їх власникам щодо використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади; облік відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.
Згідно з ст. 335 ЦК України, безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
Таким чином, річ (нерухоме майно), яка не має власника або власник якої невідомий, визнається безхазяйною.
Як передбачено частиною 10 статті 59 Закону №280/97-ВР, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно з ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Враховуючи вищенаведене міська рада при прийнятті оскаржуваних рішень не виходила за межі своєї компетенції та не порушила процедуру прийняття безхазяйного майна в комунальну власність, прийняла об'єкт нерухомості на облік, здійснивши належне оголошення у друкованих засобах масової інформації про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік.
Апелянт зазначає, що міська рада не мала повноважень приймати спірне рішення, оскільки ОСОБА_2 сільське споживче товариство є власником спірної будівлі. З приводу наведеного суд зазначає наступне.
Оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування є адміністративним актом, а не юридичним фактом, що впливає на цивільні правовідносини, об'єктом яких є дана нерухомість. Значення взяття на облік нерухомої речі полягає в тому, що з даного моменту починається перебіг строку (один рік), необхідного для пред'явлення відповідної вимоги до суду, а саме щодо передачі такої речі у комунальну власність.
Визнання майна безхазяйним не виключає можливості пред'явлення відповідних майнових вимог власником (його правонаступниками), який після цього з'явився. Він має право вимагати від органу місцевого самоврядування, рішенням і за заявою якого майно визнано безхазяйним та взято на облік, повернення майна, а якщо майно було в подальшому реалізовано - грошової компенсації у розмірі сум, отриманих від реалізації, за вирахуванням здійснених у зв'язку з цим витрат. Процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна покликана виявити ймовірного власника і запобігти порушенню його прав.
У матеріалах справи відсутні відомості, що після прийняття оскаржуваного рішення ОСОБА_2 сільське споживче товариство зверталось до міської ради про повернення спірного майна.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 сільського споживчого товариства до відповідача ОСОБА_2 міської ради в частині визнання недійсним рішення №347 від 09.09.2016 ОСОБА_2 міської ради Перемишлянського району Львівської області VIII-ї сесії ОСОБА_2 міської ради VIІ-го демократичного скликання «Про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі на території ОСОБА_2 міської ради».
7.2. Щодо позовної вимоги про визнання за ОСОБА_2 сільським споживчим товариством права власності на будівлю магазину, що розташована за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с.Шпильчина, вулиця Львівська, 41, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ст. 41 Конституції України гарантовано непорушність права приватної власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. (ч.ч. 1, 3 ст. 319 ЦК).
Так, статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).
За змістом наведеної норми права, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.
Для застосування ст. 392 ЦК України передумовою є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
Позивачем у такому позові може бути лише особа, яка вже є власником майна, а відповідачем - особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.
Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Предметом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.
З огляду на обраний позивачем спосіб захисту свого права, в контексті приписів ст. 392 Цивільного кодексу України, предметом доказування, а відповідно і судової оцінки у справі є як наявність у позивача права власності на спірне майно, так і порушення (невизнання) такого права відповідачем.
Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що спірна будівля магазину розташована за адресою Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, вулиця Львівська, будинок 41 належить ОСОБА_2 сільському споживчому товариству з 1974 року. Документи, які позивач надає на підтвердження даних обставин є рішення виконкому Перемишлянської районної ради депутатів трудящих від 04.04.74 року N 88 та архітектурно-планувальним завданням від 23.05.74 року, не є належним та допустими доказом наявності речового права у товариства. В даних документах є лише посилання про надання дозволу Перемишлянській райспоживспілці на будівництво сільмагу в с. Шпильчина.
Крім того, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 сільське споживче товариство створене 1998 р. У матеріалах справи відсутні докази, що у 1998 року Бірське споживче товариство і процесі реорганізації передало майно, а саме спірне приміщення, Бірському сільському споживчому товариству.
Щодо інших документів договорів на виконання будівельних робіт від 1974 року, то такі докази не підтверджують вимог позивача.
В листі ОСОБА_2 споживчого товариства № 6 від 26.02.1996, який був адресований голові ОСОБА_2 міської ради щодо закріплення за споживчим товариством земельної ділянки, зокрема, на якій знаходиться спірний магазин, зазначено, що спірний магазин побудований Львівським ОСС, що також свідчить про те, що право Бібського ССТ не порушено прийнятим рішенням.
Також, необґрунтованими є твердження позивача про те, що ним сплачувалася плата за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться спірний об'єкт. Адже, з наданих позивачем копій платіжних доручень не можливо встановити, що позивач сплачував плату за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться спірний об'єкт. Крім того, як зазначає сам позивач, в його користуванні знаходиться значна кількість земель, на підтвердження чого надає довідку від 07.02.2014 року. Жодного договору оренди відповідно до ст. 7 Закону України "Про оренду землі" зазначеної землі між позивачем та відповідачем не укладено, а відтак усі інші подані документи є неналежними та недопустимими.
Позивач вважає себе власником спірного об'єкта, оскільки 01.02.2016 року ним було укладено договір оренди спірного майна із ФОП ОСОБА_5, проте з даного договору не ідентифікується, який саме магазин здається в оренду, а також цей договір не є правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності позивача на спірне майно.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами права власності на спірне майно на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 сільського споживчого товариства до відповідача ОСОБА_2 міської ради про визнання недійсним рішення №347 від 09.09.2016 ОСОБА_2 міської ради Перемишлянського району Львівської області VIII-ї сесії ОСОБА_2 міської ради VIІ-го демократичного скликання «Про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі на території ОСОБА_2 міської ради»; визнання за ОСОБА_2 сільським споживчим товариством права власності на будівлю магазину, що розташована за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с.Шпильчина, вулиця Львівська, 41.
Згідно ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, спростовуються вищенаведеними аналізом матеріалів справи та нормами матеріального і процесуального права, через що його апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
8. Судові витрати.
Відповідно до пп. «б», «в», п. 4 ч. 1 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Таким чином, судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 252, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 25.07.2018 у цій справі без змін.
2. Судові витрати покласти на ОСОБА_2 сільське споживче товариство.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Повний текст постанови складено 02.01.2019р.
Головуючий суддя Дубник О.П.
Суддя Зварич О.В.
Суддя Якімець Г.Г.