Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"29" грудня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/3091/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Новікової Н.А.
розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
за позовом Державного підприємства “Шепетівський ремонтний завод”, 30400, Хмельницька область, м. Шепетівка, вул. Гагаріна, 10, код ЄДРПОУ 08396727;
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лі Тур”, 61058, м. Харків, пров. Іванівський, 5, оф. 1, код ЄДРПОУ 37366371;
про стягнення заборгованості за ліцензійним договором № 12-04/18 від 12.04.2018 у сумі 26227, 40 грн.
Державне підприємство “Шепетівський ремонтний завод” звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лі Тур” про стягнення заборгованості за ліцензійним договором № 12-04/18 від 12.04.2018 у розмірі 26227, 40 грн., з яких 20000, 00 грн. - кошти попередньої оплати; 1600, 00 грн. - штраф у розмірі 8 % від вартості не поставленого в строк програмного забезпечення відповідно до п. 5.1.4 ліцензійного договору; 3227, 40 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання та 1400, 00 грн. - штраф за прострочення виконання господарського зобов'язання понад 30 днів, згідно зі ст. 231 ГК України.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ДП «Шепетівський ремонтний завод» відповідно до умов ліцензійного договору № 12-04/18 від 12.04.2018 здійснено предоплату в розмірі 20000,00грн., однак відповідачем не виконано умови п. 1.4 договору та не передано позивачу програмне забезпечення у встановлений строк п. 5.1.4 договору, у зв'язку з чим позивач з посиланням на 5.1.4 та 5.1.5 договору просить стягнути з відповідача 20000, 00 грн. - попередньої оплати, а також на підставі п. 5.1.4 договору 1600, 00 грн. - штраф у розмірі 8 % від вартості не поставленого в строк програмного забезпечення, 3227,40грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання та 1400,00 грн. - штраф за прострочення виконання господарського зобов'язання понад 30 днів, згідно зі ст. 231 ГК України.
Ухвалою від 19.11.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, відзиву на позов не надав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, водночас, як вбачається з поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала суду про відкриття провадження по справі від 06.11.2018 отримана уповноваженою особою відповідача ще 08.11.2018, а відтак суд дійшов висновку про те, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Разом з тим, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Таким чином, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження за наявними в у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
За результатом проведеного тендеру № 2216716 від 07.03.2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Лі Тур» обрано, як переможець торгів на постачання програмного забезпечення.
Між ТОВ «Лі Тур» (далі Ліцензіар) та ДП «Шепетівський ремонтний завод» (далі Ліцензіат) було укладено ліцензійний договір № 12-04/18 від 12.04.2018 року.
Відповідно до п. 1.1, 1.2, 1.3 та 1.4 договору Ліцецзіар в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, надає Ліцензіатові дозвіл на комерційне використання програмного забезпечення (надалі товар), зазначеного в Додатках до даного договору, а Ліцензіат виплачує плату за використання програмного забезпечення Ліцензіарові. В цьому Договорі під комерційним використанням програмного забезпечення розуміється реалізація прав на використання програмного забезпечення споживачами або інше її використання в комерційному обороті, пов'язане із здійсненням Ліцензіатом прав, визначених у п. 2 цього Договору. Ліцензіар гарантує наявність у нього авторських прав на програмне забезпечення, дозвіл на використання яких надається за цим Договором. Ліцензіар передає Ліцензіату програмне забезпечення та ліцензії, які відповідають вимогам, встановленим у Додатках, в строки, що не перевищують 15 календарних днів з моменту здійснення Ліцензіатом попередньої оплати, шляхом надання ключів на використання програмного убезпечення, про що Сторонами одночасно із таким переданням складається відповідний акт приймання-передачі у 2 примірниках (по одному для кожної із Сторін).
Згідно п. 4.1 та 4.2 договору плата за використання кожної одиниці програмного забезпечення виплачу Ліцензіарові Ліцензіатом в розмірах, зазначених у Додатках до Договору. Передбачена п. 4.1 цього Договору плата Ліцензіарові виплачується наступним шляхом 100 % від суми, зазначеної в п. 4.1 - авансовим платежем протягом 10 робочих днів з да отримання рахунку за умови набрання чинності Договором.
Відповідно до п. 7.1, 7.2 та 7.3 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками Сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент; визначений у п. 7.1 цього Договору (а діє в частині передачі програмного забезпечення та ліцензій до 31.12.2018 року, а в частині отриманих прав на використання програмного забезпечення - безстроково. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Згідно Специфікації № 1, яка додатком №1 до договору від 12.04.2018 №12-04/18, визначено що відповідач повинен поставити позивачу програмне забезпечення в складі: ПО Microsoft Windows Svr Std 2016 64Bit Russian DVD 16 Core -1 шт., WinSvrSTDCore 206 SNGL OLP 2Lic NL CoreLic -2 шт., WinSvrCAL 2016 SNGL OLP NL UsrCAL - 5 шт., вартість якого визначена у розмірі 20000,00грн. без ПДВ.
На виконання умов договору відповідачем направлено позивачу рахунок №03042 від 12.04.2018 року на суму 20000,00грн. за програмне забезпечення згідно специфікації - додатку № 1 до договору. Водночас позивачем згідно платіжного доручення № 1620 від 05.05.2018 року перераховано суму 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. - кошти попередньої оплати за програмне забезпечення.
Водночас, відповідачем в порушення п. 1.4 договору не здійснено передачу програмного забезпечення та ліцензії шляхом надання ключів на використання програмного забезпечення протягом 15 календарних днів з дня здійснення позивачем попередньої оплати.
У зв'язку з чим, 20.07.2018 позивач звернувся до відповідача з листом №1848 від 20.07.2018 з вимогою повідомлення позивача про строки поставки програмного забезпечення згідно договору.
23.07.2018 від відповідача надійшла відповідь на лист позивача №1848 від 20.07.2018, в якому відповідач повідомив позивача про те, що у зв'язку з неправильним оформленням митних документів поставка програмного забезпечення буде здійснена через 30 днів з дня отримання листа №1848.
Водночас, після спливу визначеного відповідачем строку, умов договору ТОВ «Лі Тур» не виконав, у зв'язку з чим позивач направив відповідачу вимогу про поставку товару, або повернення суми попередньої оплати №2141 від 22.08.2018 та претензію №2287 від 14.09.2018, в яких позивач вимагав від відповідача поставити товар, або повернути попередню оплату, а також сплатити нараховані позивачем 3 % річних, інфляційні, а також штраф та пеню згідно умов договору та с. 231 ГК України.
Проаналізувавши правовідносини між сторонами, які виникли з ліцензійний договір № 12-04/18 від 12.04.2018 року, суд дійшов висновку про те, що даний договір за своє правовою природою є ліцензійним договором.
Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно до ч. 7 ст. 179 ГПК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
Водночас, як вбачається з умов договору укладеного між сторонами, крім надання відповідачем дозволу на використання об'єкту інтелектуальної власності, сторонами визначено, що відповідач зобов'язується передати позивачу програмне забезпечення та ліцензії, які відповідають вимогам, встановленим у додатках, в строки, що не перевищують 15 календарних днів з моменту здійснення позивачем попередньої оплати.
Проте, як стверджує позивач, відповідач в порушення умов п. 1.4 та 5.1.4 договору не передав позивачу програмне забезпечення, а також не зважаючи на вимоги позивача не повернув попередньої оплати за договором, у зв'язку з чим ДП “Шепетівський ремонтний завод” звернувся до суду та просить стягнути з ТОВ «Лі Тур» 20000, 00 грн. -попередньої оплати; 1600, 00 грн. - штрафу в розмірі 8 % від вартості не поставленого в строк програмного забезпечення відповідно до п. 5.1.4 ліцензійного договору; 3227, 40 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язання та 1400, 00 грн. - штрафу за прострочення виконання господарського зобов'язання понад 30 днів, згідно зі ст. 231 ГК України.
Відповідно до ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Сторона несе ризик настання наслідків, повязаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 ГПК України).
Згідно ст. 14 ГПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів (стаття 74 ГПК України).
За приписами ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.
Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 5.1.4 договору у випадку порушення строків поставки більше ніж на 10 календарних днів позивач має право відмовитися від подальшого приймання й оплати програмного забезпечення, а також вимагати повернення раніше сплачених за програмне забезпечення коштів, які відповідач зобов'язаний повернути протягом трьох банківських днів з моменту одержати повідомлення від позивача, яке вважається отриманим відповідачем після закінчення трьох робочих днів з моменту його відправлення позивачем на адресу відповідача зазначену в даному договорі. Таким чином, ухилення відповідача від передачі програмного забезпечення згідно умов договору є підставою для повернення позивачу суми отриманої попередньої оплати.
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору згідно умов договору та рахунку №03042 від 12.04.2018 року на суму 20000,00грн. здійснено попередню оплату, що підтверджується платіжним дорученням № 1620 від 05.05.2018. Проте, відповідач умов договору не виконав, у зв'язку з чим згідно з умов договору, позивач має право вимагати від відповідача повернення вартості попередньої оплати за програмне забезпечення.
Водночас, як встановлено судом, позивач звертався до відповідача з вимогою про поставку товару, або повернення суми попередньої оплати №2141 від 22.08.2018 та претензією №2287 від 14.09.2018, в яких вимагав від відповідача повернути 20000,00 грн. попередньої оплати згідно договору, однак відповідачем в порушенням умов договору, протягом 3 днів з дня отримання вимоги та претензії, не повернуто позивачу суму попередньої оплати за програмне забезпечення, у зв'язку з чим, відповідач вважається таким, що порушив виконання зобов'язання щодо повернення вартості попередньої оплати за програмне забезпечення
В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення ст. 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про виконання відповідачем зобов'язання щодо передачі програмного забезпечення або повернення попередньої оплати, а тому суд дійшов висновку про те, що вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 20000,00 грн. (сума попередньої оплати) правомірна та обґрунтована та така, що не спростована відповідачем, суд задовольняє вимогу позивача щодо стягнення суми попередньої оплати в розмірі 20000,00 грн..
Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача на підставі п. 5.1.4 договору штраф у розмірі 8% від суми заборгованості за факт порушення строків або обсягу поставки програмного забезпечення у розмірі 1600,00грн., пені у випадку прострочення поставки програмного забезпечення більш ніж на 10 днів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ 3227,40грн., яка розраховується починаючи з дати отримання відповідачем авансового платежу (попередньої оплати) до дати його (її) повернення (з 05.05.2018 по 20.10.2018), а також, на підставі ст. 231 ГК України, штраф у розмірі 7% від суми попередньої оплати у розмірі 1400,00грн.
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п. 5.1.5 договору штраф що підлягає сплаті Ліцензіаром, а також понесені Ліцензіатом видатки й збитки, що підлягають відшкодуванню Ліцензіаром, розраховані в порядку, визначеному даним Договором чинним законодавством, можуть бути утримані Ліцензіатом в однобічному безумовному порядку (у тому числі після закінчення строку дії даного Договору) із суми, що підлягає оплаті Ліцензіаром шляхом відправлення повідомлення Ліцензіату, яке вважається отриманим Ліцензіаром після закінчення трьох робочих днів з моменту його відправлення Ліцензіатом на адресу Ліцензіара зазначену в даному договорі. Штрафні санкції за цим Договором нараховуються протягом усього періоду порушення. Сплата штрафу, відсотків за користування коштами, а також відшкодування збитків не звільняє Сторону від необхідності виконання зобов'язань за Договором.
Проаналізувавши вказані норми, суд зазначає, що п. 5.1.5 договору сторонами передбачено, що штрафні санкції за прострочку зобов'язання нараховуються протягом усього періоду порушення, тобто понад шестимісячний строк встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Приймаючи до уваги, що відповідачем порушено виконання зобов'язання щодо передачі програмного забезпечення передбаченого п. 1.4 договору та в порушення п. 5.1.4 договору не повернуто позивачу попередню оплату, відповідач повинен нести відповідальність передбачену ст. 611 ЦК України, ст. 231 ГК України та п. 5.1.4 договору. Таким чином, суд перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за заявлений період прострочення з 05.05.2018 по 20.10.2018 у розмірі 3227,40 грн., на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 253-255, 549 ЦК України, ст. 231, 232 ГК України, ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені є обґрунтованими, правомірними та правильно розрахованими.
Водночас, що стосується стягнення з відповідача разом з пенею штрафу згідно п. 5.1.4 договору у розмірі 8% від суми попередньої оплати в сумі 1600,00грн., суд вказує на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, а тому штраф заявлений позивачем до стягнення визначений п. 5.1.4 договору у розмірі 1600,00грн. підлягає стягненню з відповідача.
Дана правова позиція суду погоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові № 910/2031/16 від 28 серпня 2017 року.
Що стосується вимоги позивача щодо стягнення з ТОВ «Лі Тур» на підставі ст.231 ГК України, додатково штрафу у розмірі 7% від суми заборгованості в сумі 1400,00грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Що стосується вимоги позивача щодо стягнення з ТОВ «Лі Тур» на підставі ст.231 ГК України, додатково штрафу у розмірі 7% від суми заборгованості в сумі 1400,00грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Як вбачається з п. 5.1.4 договору, сторонами оговорено розмір штрафу за неналежне виконання зобов'язання у розмірі 8 % від суми заборгованості, а тому приймаючи до уваги, що позивачем здійснено нарахування штрафу на суму попередньої оплати в розмірі та в порядку п.5.1.4 договору, що вбачається зі змісту позовної заяви, суд вважає безпідставним нарахування штрафу в порядку ст. 231 ГК України, оскільки стягнення стягнення штрафу на підставі договору та закону є одночасним притягненням відповідача до двох видів юридичної відповідальності, а тому згідно ст. 61 Конституції України, не може бути застосовано судом, а відтак суд відмовляє в стягненні з ТОВ "Лі Тур" штрафу у розмірі 1400,00грн..
Приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи безпідставність вимог позивача щодо стягнення штрафу у розмірі 7% з підстав визначених ст. 231 ГК України, з огляду на задоволення позовних вимог щодо стягнення 20000,00 грн. попередньої оплати за програмне забезпечення, 3227,40грн. - пені та 1600,00- штрафу, суд частково задовольняє позовні вимоги.
Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, вирішуючи питання щодо розподілу судового збору, виходячи з позовних вимог судовий збір дорівнює 1.5% від ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1762,00 грн., сплата якого підтверджується платіжним дорученням №4283 від 08.11.2018.
Беручи до уваги те, що позов задоволено частково та враховуючи правила п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у звязку з чим, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1667,95грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, в іншій частині вимог позивача про відшкодування судового збору відмовити.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 ГПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Лі Тур” (61058, м. Харків, пров. Іванівський, 5, оф. 1, код ЄДРПОУ 37366371) на користь Державного підприємства “Шепетівський ремонтний завод” (30400, Хмельницька область, м. Шепетівка, вул. Гагаріна, 10, код ЄДРПОУ 08396727) 20000,00 грн. - суми попередньої оплати, 3227,40грн. - пені та 1600,00- штрафу, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1667,95 грн..
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено 29.12.2018.
Суддя ОСОБА_1