ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.12.2018Справа № 910/11503/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О. при секретарі судового засідання Астаповій Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за первісним позовом Київського національного університету імені Тараса Шевченка до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю про зобов'язання укласти додаткову угоду №4 про внесення змін до Інвестиційно-підрядного договору №106/10 та зустрічним позовом Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання недійсною додаткової угоди, за участю представників позивача (за первісним позовом) - Кузіної Л.В., довіреність №01/858-26, відповідача (за первісним позовом) - не з'явився,
У серпні 2018 року позивач за первісним позовом звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача за первісним позовом про зобов'язання укласти додаткову угоду №4 про внесення змін до Інвестиційно-підрядного договору №106/10 на здійснення капітального будівництва житлових будинків з приміщенями соціально-побутового призначення та підземною автостоянкою за адресою: вул. Ломоносова, 73-79 у Голосіївському районі м. Києва (нова редакція від 12.09.2011 року) у редакції позивача на підставі ст.ст. 11, 16, 629, 631, 651, 653, 654 ЦК України та ст.ст. 20, 188, 193, 224, 225 ГК України.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.09.2018 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 22.10.2018 року.
03.10.2018 року до канцелярії суду надійшла зустрічна позовна заява Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 12.09.2011 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2018 року прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 12.09.2011 року та вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
26.10.2018 року відповідачем (за первісним позовом) через канцелярію суду надано відзив на первісний позов, у якому він просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що відповідачем за первісним позовом не було допущено жодних істотних порушень умов договору.
19.11.2018 року позивачем (за первісним позовом) через канцелярію суду надано відповідь на відзив на первісний позов.
19.11.2018 року відповідачем (за зустрічним позовом) через канцелярію суду надано відзив на зустрічну позовну заяву, у якому він просить суд відмовити в зустрічному позові з тих підстав, що позивачем за зустрічним позовом не доведено існування дефекту його волі на укладення додаткової угоду №1 до договору.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.12.2018 року.
19.12.2018 року представник відповідача (за первісним позовом) в судове засідання не з'явився.
Відповідач (за первісним позовом) був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Заслухавши пояснення представника позивача (за первісним позовом), представника відповідача (за зустрічним позовом), дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що первісні позовні вимоги не підлягають задоволенню та зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Предметом первісного позову є вимоги позивача за первісним позовом про зобов'язання відповідача за первісним позовом укласти додаткову угоду №4 про внесення змін до Інвестиційно-підрядного договору №106/10 на здійснення капітального будівництва житлових будинків з приміщенями соціально-побутового призначення та підземною автостоянкою за адресою: вул. Ломоносова, 73-79 у Голосіївському районі м. Києва у редакції позивача.
В обґрунтування первісного позову позивач за первісним позовом вказує на недотримання відповідачем за первісним позовом визначеного п. 3.11 інвестиційного договору №106/10 остаточного строку виконання зобов'язання за договором (другий квартал 2014 року), що є істотним порушенням договору, тому на підставі ст. 651 ЦК України просить змінити договір шляхом зобов'язання відповідача за первісним позовом укласти з позивачем за первісним позовом вищевказану додаткову угоду №4 до договору.
Судом встановлено, що 30.10.2003 року між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка (надалі - замовник-інвестор) та Фірмою «Т.М.М.» - TOB (надалі - генпідрядник-інвестор) було укладено інвестиційний договір №106/10 (надалі - договір) про дольову участь у будівництві житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та реконструкції обсерваторії з розміщення телескопів на покрівлі по вул. Обсерваторній у Шевченківському районі м. Києва, будівництві житлових будинків в комплексі з об'єктами соціальної інфраструктури в межах улиць Ломоносова, Васильківської і Софії Ковалевської у Голосіївському районі м. Києва (надалі - інвестиційний договір), за умовами якого (п. 2.1. договору), предметом даного договору є інвестування у виді дольової участі сторін в будівництві наступних об'єктів:
- житлових будинків в комплексі з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та реконструкції обсерваторії з розміщенням телескопів на покрівлі по вул. Обсерваторній, 3 у Шевченківському районі м. Києва (надалі - об'єкт-1);
- житлових будинків в комплексі з об'єктами соціальної інфраструктури (надалі - об'єкт-2), що будуть знаходитись в межах вулиць Ломоносова, Васильківської та Софії Ковалевської у Голосіївському районі м. Києва з загальною житловою площею Об'єктів орієнтовно 80 000 - 85 000 кв.м., яка буде уточнена після затвердження проектної документації.
Здійснення інвестування провадиться сторонами у вигляді права користування земельною ділянкою, грошових коштів, проектно-кошторисної документації, виконаних робіт, будівельних матеріалів та сировини, цінних паперів.
12.09.2011 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до інвестиційного договору, згідно з якою, сторони домовились викласти текст інвестиційного договору в новій редакції.
Згідно з п.п. 1.1.1 договору «об'єкт» - житлові будинки з приміщеннями соціально-побутового призначення та підземною автостоянкою за адресою: вул. Ломоносова, 73-79 у Голосіївському районі м. Києва, що частково або повністю споруджуються на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні замовника-інвестора.
Відповідно до п. 2.1 договору сторони домовились здійснити будівництво житлових будинків з приміщеннями соціально-побутового призначення та підземною автостоянкою за адресою: вул. Ломоносова, 73-79 у Голосіївському районі м. Києва, що частково або повністю споруджуються на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні замовника-інвестора, та ввести їх в експлуатацію.
Підпунктом 3.1.1 договору визначено, що генпідрядник-інвестор здійснює повне фінансування будівництва об'єкту у розмірі 100% від кошторисної вартості будівництва житлових будинків з приміщеннями соціально-побутового призначення та підземною автостоянкою за адресою: вул. Ломоносова, 73-79 у Голосіївському районі м. Києва у вигляді грошових коштів, проектно-кошторисної документації, проектно-вишукувальних робіт, будівельно-монтажних робіт, будівельних матеріалів, обладнання тощо.
Відповідно до п. п. 3.2.1 договору замовник-інвестор здійснює інвестицію шляхом надання генпідряднику-інвестору права забудови вказаного об'єкту на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні замовника-інвестора. Зазначене право забудови передбачає лише право здійснювати будівництво, і не передбачає переходу права користування земельною ділянкою.
При цьому, в п. 3.4. договору вказано, що будинок №3 та будинок №7, є власністю генпідрядника-інвестора, не включаються в загальну площу об'єкту та, відповідно, не враховуються в розрахунку площ при здійсненні погашення інвестицій, у зв'язку з тим, що ці будинки побудовані генпідрядником-інвестором на земельній ділянці, право користування якою не належить замовнику-інвестору, але входить в пляму забудови.
Пунктом 3.8 договору передбачено, що інвестиції генпідрядника-інвестора по об'єкту погашаються шляхом залишення у його власності квартир згідно п.1 плану розподілу площ та погашення інвестицій (додаток №1), з урахуванням п. п. 3.4 та 3.10 цього договору, замовнику-інвестору інвестиції погашаються відповідно до п. п. 1 та 2 (за винятком будинків №3 та №7) Плану розподілу площ та погашення інвестицій (додаток №1) (копія Плану додається).
За умовами п. 3.10. договору всі нежитлові приміщення об'єкту залишаються власністю генпідрядника-інвестора.
Згідно п. 3.11. договору визначено, що орієнтовний строк здачі в експлуатацію першого пускового комплексу об'єкту (будинки № 1, № 4, № 5, № 8) - четвертий квартал 2010 року; інших пускових комплексів - другий квартал 2014 року. Зазначені строки можуть бути змінені генпідрядником-інвестором, про що він письмово повідомляє замовника-інвестора.
Пунктом 4.1. договору визначено, що строки виконання робіт визначаються генпідрядником-інвестором самостійно.
Відповідно до п.п. 5.3.4 замовник-інвестор має право отримати, в рахунок погашення інвестицій, об'єкти згідно п. 3.8 цього договору.
Пунктом 2 плану розподілу площ та погашення інвестицій (додаток №Г) визначено обов'язок відповідача (за первісним позовом) в порядку погашення інвестицій позивачу (за первісним позовом): здійснити реконструкцію дитячого садка №38 загальною площею 2 500 м2 з плановою кошторисною вартістю 18,0 млн. грн.; здійснити будівництво (реконструкцію) котельні, відповідно до технічних умов №13435 на приєднання об'єкта до теплових мереж, яке виконується від теплових мереж РК «Московська-1», з метою збільшення потужності та безперебійного забезпечення тепловою енергією споживачів, орієнтовною кошторисною вартістю 30,0 млн. грн.
Листом №057/72-26 від 30.05.2018 року позивач за первісним позовом звернувся до відповідача за первісним позовом з пропозицією укласти додаткову угоду №4 про внесення змін до Інвестиційно-підрядного договору №106/10 в якій визначено: перерозподіл частки позивача (за первісним позовом) (47 квартир - 4471,81 м2), які призначалися йому у 3-му житловому будинку, за рахунок житлового фонду в інших будинках відповідача (за первісним позовом); надання додаткових квартир на загальну суму 30 000 000,00 грн.; визначення остаточного терміну завершення реконструкції та введення в експлуатацію ДНЗ №38.
Листом №611/06-ю/в від 06.06.2018 року відповідач за первісним позовом відмовив позивачу за первісним позовом у прийнятті його пропозиції щодо перерозподілу частки позивача (за первісним позовом) у 3-му житловому будинку, надання додаткових квартир на загальну суму 30 000 000,00 грн. та остаточного визначення термінів завершення реконструкції та введення в експлуатацію ДНЗ №38.
20.06.2018 року позивач (за первісним позовом) направив відповідачу (за первісним позовом) примірник додаткової угоди №4 до Інвестиційно-підрядного договору №106/10 з проханням підписати її та повернути один примірник в семиденний термін.
Відповідач (за первісним позовом) не підписав вказану додаткову угоду №4, тому позивач (за первісним позовом) і звернувся до суду з даним позовом.
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до вимог статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частинами 1, 2 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.3 ст.179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Отже, договір може бути укладений за рішенням суду, проте, лише у випадку існування норм закону, що передбачають обов'язковість укладення такого договору.
Право сторін вільно визначати умови договору може бути обмежено тільки тими випадками, коли актом цивільного законодавства передбачено обов'язковість положень цього акту для сторін договору і сторони не вправі відступити від їх положень.
Враховуючи відсутність прямої норми закону, яка б зобов'язувала сторони до укладення спірної додаткової угоди №4 до договору, приймаючи до уваги, що відповідач за первісним позовом заперечує проти укладення цієї додаткової угоди, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача за первісним позовом, за захистом яких він звернувся до суду не порушено відповідачем за первісним позовом, а тому в первісному позові про зобов'язання відповідача за первісним позовом укласти додаткову угоду №4 про внесення змін до інвестиційно-підрядного договору №106/10 у редакції позивача за первісним позовом слід відмовити.
Предметом зустрічного позову є вимоги про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 12.09.2011 року до інвестиційного договору № 106/10, з тих підстав, що інвестиційний договір № 106/10 в редакції від 12 вересня 2011 року, був укладений позивачем (за зустрічним договором) не з його волі, під впливом тяжких для нього обставин, а саме: під час судового процесу у справі про визнання недійсним інвестиційного договору № 106/10, відкликання дозволу на будівництво та відкликання довіреності, що змушувало позивача за зустрічним позовом підписати таку редакцію договору від 12.09.2011 року на заздалегідь не вигідних для нього умовах. Волевиявлення позивача за зустрічним позовом не було вільним та при відсутності вказаних тяжких обставин, цей договір не був би укладений позивачем за зустрічним позовом.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За приписами ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Положеннями п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 роз'яснено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.
Проте, позивачем за зустрічним позовом у розумнні вказаних вище приписів чинного законодавства не надано суду доказів на підтвердження факту існування тяжких обставин на момент укладення спірної додаткової угоди від 12 вересня 2011 року до інвестиційного договору № 106/10, не доведено, що вказана додаткова угода була укладена позивачем за зустрічним позовом не з його волі.
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, позивачем за зустрічним позовом не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання додаткової угоди недійсною.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача за зустрічним позовом, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачем за зустрічним позовом, а тому в зустрічному позові про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 12.09.2011 року слід відмовити.
Судовий збір за подання первісного позову, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача за первісним позовом та, відповідно, судовий збір за подання зустрічного позову покладається на позивача за зустрічним позовом.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В первісному позові відмовити повністю.
В зустрічному позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.
Повне рішення складено 28.12.2018р.
Суддя С.О. Чебикіна