ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.12.2018Справа № 910/9489/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, ВУЛИЦЯ НАЗАРІВСЬКА, будинок 3; код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (код ЄДРПОУ ВП: 21313677; Місцезнаходження ВП: 30100, Хмельницька обл., місто Нетішин, ВУЛИЦЯ ЕНЕРГЕТИКІВ, будинок 20)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айтрак" (03680, м. Київ, ВУЛИЦЯ СВЯТОШИНСЬКА, будинок 34-К; код ЄДРПОУ 40016791)
про стягнення 3 797,13 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айтрак" про стягнення 3 797,13 грн. боргу, а саме 2001,64 грн. пені та 1329,99 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем мов договору поставки №13341/53-124-01-17-07647 від 27.12.2017 року в частині поставки товару у відповідності до умов договору, внаслідок чого позивачем нараховані пеня та штраф.
З цих підстав, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 2 001,64 грн. - пені, 1 329,99 грн. - штрафу, 1 762,00 грн. - судового збору.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Якименко М.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Крім того, ухвалою Господарського суд міста Києва від 04.10.2018 року встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Відповідачем без поважних причин письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано.
Судом встановлено, що відповідач ухвалу суду від 04.10.2018 року в даній справі отримав 16.10.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 010326630266 9.
При цьому суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.
При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
27.12.2017 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (далі по тексту - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Айтрак» (далі по тексту - відповідач, постачальник) укладено Договір поставки №13341/53-124-01-17-07647 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п.1.1.) Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити шини для автомобілів (надалі «Товар»),в кількості та по ціні,що зазначено в специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору.
Загальна вартість товару з ПДВ становить 193 050,00 грн. (п. 4.1. Договору).
Відповідно до п.2.1. Договору якість, кількість Товару повинні відповідати технічним характеристикам вказаним в специфікації до договору, технічній документації, якою встановлені вимоги щодо якості, кількості, умовам договору та підтверджуватися сертифікатами якості виробника та сертифікатами відповідності згідно з діючою програмою забезпечення якості підприємства.
При поставці неякісного (дефектного) Товару. Товару, що не відповідає умовам договору, а також при недопоставці Товару - Покупець письмово повідомляє Постачальника про виявлення недоліків Товару (п.2.2 . Договору).
Згідно з п.2.3. Договору постачальник зобов'язується здійснити за свій рахунок заміну неякісного (дефектного) Товару. Товару, що не відповідає умовам договору у 20-ти денний строк з моменту одержання повідомлення Покупця про виявлення недоліків Товару.
Відповідно до п.3.1. Договору строк поставки товару становить протягом 15 календарного дня з дати укладання Сторонами договору.
Згідно п.6.3 Договору датою поставки Товару вважається дата підписання Вантажоотримувачем видаткової накладної.
По видатковій накладній від 27.12.2017 року №1873 відповідач поставив позивачу товар на суму 183 199,98 грн., який отримано на складі Вантажоотримувача - Хмельницького відділення відокремленого підрозділу "Складське господарство" 17.01.2018 року, термін прострочення становить 5 (п'ять) днів.
По видатковій накладній від 19.01.2018 року №132 відповідач поставив позивачу шини літні моделі MAXXIS НР5 Premitra 225/60 R16 98V в кількості 5 шт. на суму 9 850,02 грн., які отримано на складі Вантажоотримувача 25.01.2018 термін прострочення становить 13 (тринадцять) днів.
При вхідному контролі на етапі ВК-1 виявлено невідповідність шин моделі 205/55R15 88Н ArtMotion літня в кількості 5 шт. на суму 6 649,98 грн. 2015 року виготовлення, пункт 11 видаткової накладної №1873 від 27.12.2018), про що складено довідку невідповідності від 17.01.2018 №4/1.
Листом від 22.01.2018 №61-385 позивачем повідомлено відповідача про товар який не відповідає умовам договору, шини моделі 205/55R15 88Н ArtMotion літня в кількості 5 шт., і запропоновано провести його заміну відповідно до п.2.3 договору.
По накладній-вимозі №156 від 08.02.2018 року шини моделі 205/55R15 88Н ArtMotion в кількості 5 шт. на суму 6 649,98 грн. повернуто Відповідачу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено зобов'язання з поставки товару, а саме станом на 02.07.2018 шини моделі 205/55R15 88Н ArtMotion в кількості 5 шт. вартістю 6 649,98 грн. не замінено, термін прострочення заміни товару становить 144 (сто сорок чотири) дні, в зв'язку з чим позивачем нараховано пеню та штраф.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З наданих позивачем доказів вбачається, що відповідач в порушення умов Договору станом на 02.07.2018 шини моделі 205/55R15 88Н ArtMotion в кількості 5 шт. вартістю 6 649,98 грн. не замінено, термін прострочення заміни товару становить 144 (сто сорок чотири) дні, в зв'язку з чим позивачем нараховано пеню та штраф.
Відповідач припустився порушення грошового зобов'язання, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф, які за розрахунками позивача становлять: 2 001,64 грн. (пені) та 1 329,99 грн. (штрафу).
Відповідно до п.8.2 Договору у випадку порушення строків поставки товару за договором, Постачальник зобов'язаний сплатити Покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості не поставленого в строк товару за кожний день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 днів Постачальник додатково сплачує Замовнику штраф в розмірі 7% від вказаної вартості.
Згідно п.8.3 договору у випадку невиконання Постачальником зобов'язань визначених п.2.3. договору, заміни товару у 20-денний термін, що не відповідає умовам договору, з моменту одержання повідомлення Покупця він зобов'язаний сплатити 20% вартості товару, що підлягає заміні.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі 908/1843/17, постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі №3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі №3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 2 001,64 грн. (пені) та 1 329,99 грн. (штрафу), які нараховані відповідно до законодавства та умов Договору, нормативно та документарно доведені, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айтрак" (03680, м. Київ, ВУЛИЦЯ СВЯТОШИНСЬКА, будинок 34-К; код ЄДРПОУ 40016791) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, ВУЛИЦЯ НАЗАРІВСЬКА, будинок 3; код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (код ЄДРПОУ ВП: 21313677; Місцезнаходження ВП: 30100, Хмельницька обл., місто Нетішин, ВУЛИЦЯ ЕНЕРГЕТИКІВ, будинок 20) 2 001 (дві тисячі одну) грн. 64 коп. - пені, 1 329 (одну тисячу триста двадцять дев'ять) грн. 99 коп. - штрафу, 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. - судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя М.М. Якименко
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 21.12.2018 року.