Провадження № 22-ц/803/1086/18 Справа № 173/1395/17 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т.М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
26 грудня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог, товариство з обмеженою відповідальністю “Светлана”, про стягнення боргу за договором купівлі-продажу автомобілів, -
У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором купівлі-продажу автомобілів, мотивуючи його тим, що 01 грудня 2010 року між ним та третьою особою по справі товариством з обмеженою відповідальністю “Светлана” (далі -ТОВ “Светлана”) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ТОВ “Светлана” придбало у нього автомобілі марки КАМАЗ з причепами ГКБ, вартість вказаної партії автомобілів оцінена сторонами у 20.000 доларів США, що було еквівалентно 158.760 грн., та факт передачі яких підтверджується розпискою.
Зазначав, що в обумовлений договором термін, тобто до 28 лютого 2011 року, товариство оплату партії отриманих автомобілів не здійснило, проте 17 червня 2012 року до нього звернулась ОСОБА_2, яка є фактичним керівником товариства, та запропонувала особисто погасити заборгованість, з врахуванням штрафних санкцій, у зв'язку з неплатоспроможністю ТОВ “Светлана”.
Вказував, що на підтвердження взятих на себе боргових зобов'язань ОСОБА_2 видала розписку від 17 червня 2012 року, в якій зазначила, що до 01 грудня 2012 року поверне йому 25.000 доларів США, з яких 20.000 доларів США сума основного боргу та 5.000 доларів США пеня.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання виконала частково, повернувши лише 900 доларів США, що порушує його права, а тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 24.100 доларів США, що еквівалентно 614.318 грн.64 коп.
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені. Вирішено питанні стосовно судових витрат.
В апеляційні скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачем пропущено строк позовної давності, вона є неналежним відповідачем, крім того, у даному випадку жодного договору новації не укладалось.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду у частині, що переглядається, не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 01 грудня 2010 року між позивачем та ТОВ «Светлана», в особі директора ОСОБА_4, було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ТОВ «Светлана» придбало у ОСОБА_3 автомобілі марки КАМАЗ з причепами ГКБ, а саме, автомобіль КамАЗ 5320 №53200342762 з причепом ГКБ 8350 №875000К0272969; автомобіль КАМАЗ 5320 №5200288160 з причепом ГКБ 8350 №835000К277846, що підтверджується копією договору купівлі-продажу.
За умовами п.п.2.1,3.1 цього договору вартість зазначеної партії автомобілів, яка оцінена сторонами в 20.000 доларів США, що еквівалентно 158.760 грн., мала бути сплаченою покупцем готівкою за курсом долару США на день розрахунку з відстроченням платежу до 28 лютого 2011 року, що підтверджується договором.
Факт передачі ОСОБА_3 партії автомобілів підтверджується розпискою ТОВ «Светлана», зміст якої повторює умови пункту 2.1. договору.
Сторони погодили предмет договору, вартість товару, порядок та строки розрахунків, тобто визначили всі істотні умови даного договору.
Відповідно до наданої суду розписки ТОВ «Светлана», в особі генерального директора ОСОБА_4, який діє на підставі статуту, зобов'язувався виплати позивачу 20.000 доларів США до 28 лютого 2011 року за автомобілі КамАЗ в кількості двох штук.
Даною розпискою керівник ТОВ «Светлана» підтвердив факт отримання автомобілів та взяв на себе зобов'язання оплатити їх вартість до 28 лютого 2011 року (а.с.8-9,10).
17 червня 2012 року відповідачем ОСОБА_2 видано розписку позивачу ОСОБА_3 про те, що вона зобов'язується виплатити 25.000 доларів США замість попередньо виданої розписки від ТОВ «Светлана» на суму 20.000 доларів за придбані автомобілі КамАЗ.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив з того, що боргові зобов'язання ТОВ “Світлана” взяла на себе відповідач ОСОБА_2, виконавши їх частково шляхом повернення 900 доларів США, чим порушила права позивача, та вважав вимоги доведеними та обґрунтованими.
Колегія суддів не може у повній мірі погодитись з таким висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Новація - це спосіб припинення зобов'язання за домовленістю сторін. Новація означає, що первісне зобов'язання заміняється новим зобов'язанням між тими ж сторонами.
Характерною рисою новації є необхідність двостороннього волевиявлення на її укладення, тобто домовленості сторін.
Новація характеризується подвійною правовою природою, адже вона виступає одночасно підставою для виникнення зобов'язальних правовідносин та підставою їх припинення. Новація породжує нові зобов'язальні правовідносини, отже виступає правостворюючим юридичним фактом та одночасно правоприпиняючим - припиняючи первісне зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.604 ЦК України: новація - спосіб припинення зобов'язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, а надана позивачем розписка підтверджує укладення між сторонами договору позики, оскільки нею підтверджується як факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її повернення.
Дане положення міститься в правових висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 11 листопада 2015 року №6-1967цс15, від 18 жовтня 2017 року №6-1662цс17, від 13 грудня 2017 року №6-996цс17, а також в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року №61-12412св18.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
З матеріалів справи вбачається, що складеною 17 червня 2012 року розпискою ОСОБА_2 зобов'язалась повернути ОСОБА_3 25.000 доларів США до 17 червня 2012 року.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (згідно з частиною першою статті 526 ЦК України).
Як унормовано приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Спірною розпискою сторонами обумовлено строк повернення грошових коштів до 01 грудня 2012 року.
Вказівка на звороті розписки про те, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 26 жовтня 2014 року 500 доларів США, 22 лютого 2015 року 200 доларів США, 22 березня 2015 року 200 доларів США, як вказівка на своєчасне (в межах строку позовної давності) звернення до суду з позовом, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки даний текст був написаний саме позивачем, зацікавленою особою.
Жодних інших належних та допустимих доказів на повернення 900 доларів США позивачем не надано.
Відповідач зазначала, що жодних грошових коштів позивачу не повертала.
Колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів переривання позовної давності.
Кінцева дата погашення боргу за договором вважається початковим відліком для загальної позовної давності, відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, саме з цього дня виникає право на позов до боржника про стягнення за договором коштів.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 зобов'язалась повернути грошові кошти до 01 грудня 2012 року, у ОСОБА_3 було право на пред'явлення позову протягом трьох років з настання дати повного виконання зобов'язання, а саме до 01 грудня 2015 року.
З даним позовом ОСОБА_3 звернувся 21 серпня 2017 року. тобто з пропуском строку позовної давності, позивачем як кредитором не дотримано строки пред'явлення вимоги до позичальника про повернення боргових сум.
Положення про позовну давність, тобто про строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту свого права шляхом пред'явлення позову, існує для визначеності суб'єктивних прав учасників цивільних відносин.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Нормою ч.3 ст.267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми ч.3 ст.267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач у заяві від 19 грудня 2017 року, тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення по справі, просила застосувати строк позовної давності до вимог ОСОБА_5 та відмовити йому у задоволенні позову (а.с.71).
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором купівлі-продажу автомобілів саме у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2018 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог, товариство з обмеженою відповідальністю “Светлана”, про стягнення боргу за договором купівлі-продажу автомобілів відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
ОСОБА_6