Провадження № 22-ц/803/3075/18 Справа № 200/13064/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Шевцова Т.В. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
26 грудня 2018 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.,
за участю секретаря Черкас Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Шевченківської районної у місті Дніпрі ради, третя особа Шевченківська районна у місті Дніпрі рада про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-
У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Бабушкінської районної у місті Дніпрі ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, внесення змін до запису в трудовій книжці, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що 18 березня 2014 року її було прийнято на посаду фахівця з соціальної роботи до ОСОБА_2 соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради з випробуванням 1 місяць. 04 квітня 2014 року вона захворіла і в подальшому лікувалася стаціонарно за місцем свого проживання в КЗ «Павлоградський пологовий будинок» ДОР. Лікування продовжувалось до 25 квітня 2014 року, до роботи була виписана 26 квітня 2014 року. У зв'язку з погіршенням стану її здоров'я вона була направлена на лікування в КЗ «Дніпропетровську міську клінічну лікарню №9» ДОР - де знаходилася з 28 квітня 2014 року по 05 травня 2014 року. Під час лікування вона була ознайомлена з наказом №47-к від 18 квітня 2014 року, де було зазначено, що термін випробування їй продовжено на 14 днів, з дня виходу на роботу. Копію наказу вона не отримала. У зв'язку з тим, що стан її здоров'я не покращився вона лікувалася амбулаторно за місцем свого проживання з 06 травня 2014 року по 28 травня 2014 року. Відповідач декілька разів повертав їй лікарняні листи та не бажав розраховуватися. 29 травня 2014 року після виходу на роботу її офіційно було попереджено про те, що у зв'язку зі скороченням посад фахівців із соціальної роботи, на підставі Рішення ХХVІ сесії VI скликання Бабушкінської районної у місті ради №2 від 07 травня 2014 року «Про скорочення посад фахівців із соціальної роботи ОСОБА_2 соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради», наказу директора центру відповідно до ст.49-2 КЗпП України про те, що вона підпадає під скорочення з 08 липня 2014 року. Це попередження було нею підписано 29 травня 2014 року. Вважає, що відповідач таким чином підтвердив той факт, що вона дійсно вже пройшла випробувальний термін і він попереджає її як постійного працівника про скорочення штату. Крім того, відповідач навмисно порушує терміни попередження її про скорочення, оскільки у повідомленні зазначено: «ОСОБА_3 про скорочення посади та звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України «08» липня 2014 року», а ознайомили її з цим 29 травня 2014 року. 30 травня 2014 року їй знову стало зле і вона була змушена звернутися в лікарню - в КЗ ДМКЛ №16 ДОР, де їй надали медичну допомогу. Вона знаходилася на стаціонарному лікуванні з 30 травня 2014 року до 13 червня 2014 року. 16 червня 2014 року вийшовши на роботу її повідомили про продовження випробувального терміну до 24 червня 2014 року і ознайомили її з наказом №56-к від 30 травня 2014 року. 24 червня 2014 року її звільнили із займаної посади як таку, що не пройшла випробування, у зв'язку з чим вважає такі дії відповідача незаконними. Вона не отримала остаточний розрахунок і заборгованість по заробітній платі. Крім того, їй не оплачені лікарняні листи в повному обсязі. Вважає, що незаконними діями відповідача їй була спричинена моральна шкода, вона змушена була звертатися за допомогою до юристів, хвилюватися, замість того щоб спокійно покращити стан здоров'я. Завдану відповідачем моральну шкоду вона оцінює в розмірі 5000 грн. На підставі викладеного, позивач просила суд скасувати наказ №62-к від 24 червня 2014 року про її звільнення з роботи за ст.28 КЗпП України як незаконний; поновити її на посаді фахівця з соціальної роботи ОСОБА_2 соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради; стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 24 червня 2014 року до дня поновлення на роботі; стягнути з відповідача на її користь завдану їй моральну шкоду у сумі 5 000 грн.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Шевченківської районної у місті Дніпрі ради, третя особа Бабушкінська районна у місті Дніпрі рада про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, внесення змін до запису в трудовій книжці, відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду (т.2 а.с.6).
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2015 року ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2015 року про залишення позову без розгляду скасовано та направлено справу до того ж суду для розгляду по суті (т.2 а.с.37).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 07 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове, про задоволення її позовних вимог, посилаючись на неповне з”ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення судом норм процесуального права.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Шевченківської районної у місті Дніпрі ради зазначили, що рішення суду від 07 листопада 2017 року є законним та обґрунтованим, тому просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.26 КЗпП України, при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.
В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.
Відповідно до ст.ст.21, 29 КЗпП України власник підприємства зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, визначити працівникові робоче місце, проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони, виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч.2 ст.28 КзпП України, у разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.
Тобто при випробовуванні працівник вважається прийнятим на роботу, але з умовою, що укладений з ним трудовий договір буде розірвано, якщо він не витримає випробування. Тому розірвання відповідно до статті 28 КЗпП України трудового договору з працівником під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу та даючи згоду на випробування фактично дає згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.
Таким чином, звільнення працівника під час терміну випробування не можна вважати таким, що проводиться лише з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
В період випробування працівник користується всіма трудовими правами і має обов'язки відповідно до законодавства про працю, угод, колективного і трудового договору. Тільки одна особливість є в його правовому становищі - у період випробування він може бути звільнений з роботи як такий, що не витримав випробування. Підставою для звільнення за результатами випробування може бути тільки невідповідність працівника посаді, на яку він прийнятий, оскільки випробування встановлюється "з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається" (частина перша статті 26 КЗпП).
Отже, звільнення за результатами випробування можливо, якщо буде встановлена невідповідність, як вона розуміється в пункті 2 статті 40 КЗпП.
Відповідно до пункту 2 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи. Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров'я.
З огляду на викладене, підґрунтям для звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП України є або фактичні дані, які підтверджують, що внаслідок стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов'язки або стійке порушення функцій організму, визнання працівника інвалідом та наявність протипоказань щодо продовження ним трудової діяльності, підтверджені довідкою медико-соціальної експертної комісії.
Термін "невідповідність" означає, що підставою для звільнення не може бути порушення трудової дисципліни.
За такі порушення працівник може бути звільнений на основі відповідних статей Кодексу законів про працю, а не за результатами випробування.
Роботодавець може подовжити випробувальний строк на кількість днів, протягом яких працівник був відсутній через хворобу (ч.3 ст.27 КЗпП).
Утім це право роботодавця, а не його обов'язок.
З матеріалів справи вбачається, позивач ОСОБА_1 була прийнята на посаду фахівця із соціальної роботи відділу соціальної роботи ОСОБА_2 соціальних служб для сім і, дітей та молоді Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради на підставі Наказу директора №41-к від 18 березня 2014 року з випробувальним строком один місяць (т.1 а.с.44).
18 березня 2014 року ОСОБА_1 було ознайомлено із Посадовою інструкцією фахівця соціальної роботи центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 та власноруч проставлена дата (т.1 а.с.45-49).
Пунктом 1.3. посадової інструкції зазначено, що фахівець - це особа, яка має вищу освіту за спеціальністю: соціальна робота, соціальна педагогіка, психологія, соціологія, чи іншими напрямами гуманітарної підготовки, яка пройшла підготовку за програмою, затвердженою Міністерством соціальної політики України, та здійснює практичну соціальну роботу з сім'ями з дітьми у громаді.
Пункт 1.8. Загальних положень вказує на необхідність наявності знань та основних принципів роботи на комп'ютері.
18 березня 2014 року ОСОБА_1 була ознайомлена із «Етичним кодексом спеціаліста із соціальної роботи» в пункті 1.3. якого зазначено, що спеціаліст з соціальної роботи є толерантними до клієнтів за будь-яких обставин, незалежно від їхнього способу життя (т.1 а.с.53-55).
З Листа непрацездатності серії АГН№624376, виданого КЗ «Павлоградський пологовий будинок» ДОР вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 04 квітня 2014 року до 23 квітня 2014 року (т.1 а.с.11).
З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, наказом №47-к директора ОСОБА_2 соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради від 18 квітня 2014 року у зв'язку із хворобою ОСОБА_1 було продовжено термін випробування на 14 календарних днів (т.1 а.с.7, 8).
Відповідно до Листа непрацездатності серії АГН№624402, виданого КЗ «Павлоградський пологовий будинок» ДОР, ОСОБА_1 перебувала на денному стаціонарному лікуванні з 24 квітня 2014 року до 25 квітня 2014 року (т.1 а.с.12).
З 28 квітня 2014 року до 05 травня 2014 року ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні в КЗ «Дніпропетровська міська клінічна лікарня №9» ДОР, що підтверджується Листом непрацездатності серії АГН№644105 (т.1 а.с.13).
З 06 травня 2014 року по 28 травня 2014 року ОСОБА_1 знаходилась на амбулаторному лікуванні в КЗ «Павлоградський пологовий будинок» ДОР, що підтверджується Листом непрацездатності серії АГН№624429 (т.1 а.с.14).
29 травня 2014 року позивач вийшла на роботу, і цього ж дня її було повторно повідомлено про те, що навчання за Програмою підготовки спеціалістів ОСОБА_2 соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді вона не пройшла, що було зафіксовано протоколом бесіди від 29 травня 2014 року (т.1 а.с.70).
30 травня 2014 року ОСОБА_1 не вийшла на роботу, про причину відсутності керівництво центру не повідомила. Такі дані зафіксовано у відповідних актах від 30 травня 2014 року та службовій записці начальника відділу соціальної роботи (т.1 а.с.73-75).
Відповідно до Листа непрацездатності серії АГН№434662, виданого КЗ «Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16» ДОР, ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 30 травня 2014 року до 13 червня 2014 року (т.1 а.с.15).
Наказом директора центру від 30 травня 2014 року за №56-к у зв'язку із хворобою ОСОБА_1, їй було продовжено випробувальний термін на 11 днів, з наказом позивач була ознайомлена 16 червня 2014 року (т.1 а.с.80).
За результатами випробування Наказом від 24 червня 2014 року за №62-к ОСОБА_1 було звільнено як таку, що не пройшла випробування на підставі ст.28 КЗпП. ОСОБА_1 було надано копію наказу та запропоновано отримати трудову книжку (т.1 а.с.93).
Від ознайомлення з наказом ОСОБА_1 не відмовилася, однак відмовилася від його підписання мотивуючи тим, що бажає звільнитись на підставі ст. 38 КЗпП України, про що було складено відповідний акт від 24 червня 2014 року (т.1 а.с.94, 95)
Від отримання трудової книжки ОСОБА_1 відмовилася, мотивуючи тим, що бажає звільнися на підставі ст.38 КЗпП України. Про відмову від отримання трудової книжки було складено відповідний акт від 24 червня 2014 року (т.1 а.с.96).
Встановлено судом та вбачається з матеріалів справи відповідачем двічі було продовжено строк випробування ОСОБА_1, про що було видано відповідні накази про продовження випробувального терміну.
Таким чином, відповідач надавав можливість ОСОБА_1 пройти строк випробування та бути прийнятою на роботу на постійній основі до ОСОБА_2 соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Шевченківської районної у місті Дніпрі ради.
Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, пославшись на правомірність звільнення ОСОБА_1 із займаної посади як таку, яка не пройшла випробування на підставі ст.28 КЗпП України.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України та передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Статтею 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.
Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
З огляду на те, що при звільненні ОСОБА_1 порушення вимог трудового законодавства відповідачем допущено не було, суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідачем ОСОБА_2 соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Шевченківської (Бабушкінської) районної у місті Дніпрі ради у зв'язку із звільненням їй завдана моральної шкода, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в цій частині.
Враховуючи викладене, суд дослідив повно та всебічно докази у справі, оцінивши їх з точки зору належності та допустимості, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.
Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності звільнення позивача є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права є необгрутованими.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення норм законодавства, переоцінки висновків суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2017 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
Судді