Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
26 грудня 2018 р. № 520/9199/18 Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- Визнати незаконними дії посадових осіб Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті пенсії, яка була зароблена нею трудовим стажем на території України у зв'язку з її виїздом за кордон - (Ізраїль).
- Забов'язати Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова сплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії, яка була зароблена нею трудовим стажем на території України, з 29.02.2017 року та в подальшому сплачувати позивачу зазначену пенсію.
Позивач зазначає, що у зв'язку з виїздом її на постійне місце проживання за кордон - Ізраїль виплата пенсії їй була припинена, виплачено пенсію до 28.02.2017 року. Повідомила суд про те, що через свого представника звернулася до УПФУ в Московському районі м. Харкова з проханням поновити їй виплату пенсії, яка була зароблена нею трудовим стажем на території України з 04.09.1969 року до 31.12.2010 року. Однак, 07.05.2018 року отримала від відповідача письмову відмову з посиланням на те, що нею не подано відповідачу оригінал документу, що підтверджує її належність до громадянства України, засвідчує особу, місце проживання та вік (паспорт). Вважає таку відмову Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. в поновленні виплати пенсії - неправомірною і дискримінаційною, яка суперечать чинному законодавству, чисельній як національній так і міжнародній судовій практиці, у зв'язку із чим просить задовольнити поданий адміністративний позов.
Ухвалою суду від 25.10.2018 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, та отримана ним.
Відповідач надав відзив на позов, в якому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що у правовідносинах, з приводу яких подано позов, Управління діяло в межах чинного законодавства. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що відповідно до ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії припиняється у разі смерті пенсіонера. Органи Пенсійного фонду позбавлені можливості контролювати дане питання по громадянам, які постійно проживають за кордоном у державах, з якими відсутні міжнародні договори щодо пенсійного забезпечення, що не виключає можливості різного роду зловживань з боку громадян та нецільового використання коштів Пенсійного фонду України. Тому законодавчо передбачено особисте звернення таких громадян за поновленням виплати пенсії та в подальшому у разі її отримання за довіреністю або на банківський рахунок таке особисте звернення з метою ідентифікації повинно відбуватися щорічно 1 раз на рік. Із матеріалів пенсійної справи вбачається, що заява про поновлення виплати пенсії Позивачу була оформлена та подана його представником за довіреністю, що, на погляд органу УПФУ, унеможливлює поновлення пенсії. На підставі зазначених у відзиві на позов аргументів, просив у його задоволенні відмовити.
Відповідно до положень ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.1 ст.262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1, з 8 березня 2006 р. по 28 лютого 2017 р. знаходилась на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова та отримувала пенсію за віком. У зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон - Ізраїль виплата пенсії позивачу була припинена з 01.09.2016 року, але було виплачено пенсію до 28.02.2017 року.
Отже, до виїзду за кордон з березня 2006 року позивач отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", але після виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю виплату пенсії їй була припинена з 01 вересня 2016 року.
Позивач через свого представника за довіреністю 23.04.2018 року звернулася до УПФУ в Московському районі м. Харкова з проханням поновити їй виплату пенсії, яка була зароблена нею трудовим стажем на території України з 04.09.1969 року до 31.12.2010 року (а.с. 10). Однак, 07.05.2018 року позивач отримала від відповідача письмову відповідь разом із протоколом УПФУ в Московському районі м. Харкова про розгляд спірних питань, які виникають під час призначення (перерахунку) та виплати пенсій від 01.052018 року, з яких вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено в поновленні виплати пенсії за віком (а.с. 11-13). У якості підстави для такої відмови відповідач посилався на те, що заявником не подано відповідачу оригінал документу, що підтверджує її належність до громадянства України, засвідчує особу, місце проживання та вік (паспорт).
У разі незгоди із зазначеним рішенням запропоновано позивачу звернутися до органів Пенсійного фонду вищого рівня або до суду.
Не погодившись із зазначеною відмовою, позивач через свого представника звернувся до суду.
По суті позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Зазначеним Законом України №1058-ІV унормовані випадки щодо поновлення виплати раніше призначеної пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, заява, зокрема, про поновлення виплати пенсії, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії ( п.1.5 Порядку).
Отже, зазначеною нормою законодавства передбачена можливість звернення із заявою про поновлення виплати пенсії не тільки пенсіонером особисто але і його законним представником до органу, що призначає пенсію.
Пунктом 2.9 вказаного Порядку також встановлено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Згідно зі ст.51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед виїздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в такому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі заяви від 18.08.2016 виплату пенсії позивачу припинено з 01.09.2016 у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю та відповідно до ст. 51 Закону №1058 було виплачено за шість місяців наперед перед виїздом, тобто по 28.02.2017.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Надаючи оцінку правомірності відмови УПФУ про відновлення виплати пенсії суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Згідно п. 4.8. Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії з усіма поданими документами та рішенням про призначення пенсії зберігаються в окремій пенсійній справі на кожного пенсіонера. Пенсійні справи зберігаються в органах, що призначають пенсії, за місцем проживання (реєстрації) або за місцем перебування пенсіонерів.
Відповідно до п. 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Аналізуючи приведені положення Порядку № 22-1, суд приходить до висновку про наявність у особи, яка звертається за поновленням пенсії та проживає за межами України, право на звернення до органу ПФУ через представника за умови наявності у такого представника відповідних повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визначено, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись із такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).
З огляду на вищезазначене, позивач має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про пенсійне забезпечення» встановлений порядок нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Як зазначалось, відповідно до приписів ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, названим вище Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 року вказав, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".
Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного Суду України і до теперішнього часу інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.
Міжнародний договір між Україною та Державою Ізраїль стосовно призначення та виплати пенсії не укладено.
Право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Позивачі, як громадяни України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і на пенсійне забезпечення.
Посилання відповідача про порушення позивачем вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії № 22-1 від 25.11.2005 року, що полягли в основу оскаржуваного рішення, суд вважає безпідставними та вважає, що право громадянина на одержання та призначення йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні, так як відповідно до конституційних принципів України, право на пенсійне забезпечення гарантується незалежно від того де проживає така особа. Крім того, Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 ( п.1.5) передбачена можливість звернення із заявою про поновлення виплати пенсії не тільки пенсіонером особисто але і його законним представником до органу, що призначає пенсію.
Отже, особам надано право на звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії через своїх представників.
Позивач, наполягаючи на задоволенні позову, посилається на рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 опубліковано в Офіційному віснику України 02.11.2009 року.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, слід враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскаржуване у справі рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
Факт того, що відповідачем протиправно не було поновлено позивачу виплату пенсії за віком після 28.02.2017 року, не було здійснено належних її нарахувань та виплат своєчасно, знайшов своє підтвердження в ході розгляду вказаної справи.
Щодо решти позовних вимог, а саме: про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова сплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії, яка була зароблена нею трудовим стажем на території України, з 29.02.2017 року та в подальшому сплачувати позивачу зазначену пенсію, суд зазначає наступне.
Вказані вимоги фактично спрямовані на поновлення порушених прав позивача.
Згідно п.9 ч.1 ст.16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
За приписами ч.2 ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно ч.1 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де:П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Тобто, відповідач при розрахунку пенсії повинен враховувати страховий стаж та заробітну плату позивача та прийняти до уваги, що пенсія позивачеві повинна обраховуватись у розмірі, не нижчому рівня прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.
Абзацом 3 ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
За змістом ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за кожний повний рік страхового стажу пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком.
Суд зазначає, що взагалі, норми ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є імперативними та свідчать, що підставою для перерахунку пенсії є становлення нового розміру прожиткового мінімуму, а перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.
При цьому, в силу ст.1 ЗУ " Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії ( ст.2 ЗУ " Про індексацію грошових доходів населення").
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Крім того, відповідно до п. 2.21 Порядку 22-1 документом, що підтверджує, що особа не працює (не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), є, зокрема, трудова книжка, а з трудової книжки позивача вбачається, що позивач є непрацюючим пенсіонером з наявним стажем.
Крім того, суд зазначає, що з 01.10.17 р. відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.17 №2148-VIII розпочато осучаснення (підвищення) пенсій в автоматичному режимі, без звернення пенсіонерів, за матеріалами пенсійних справ.
Розглядаючи дану справу, суд звертає увагу, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Таким чином, враховуючи, що розглядом справи доведено протиправність оскаржуваного у справі рішення відповідача, суд, поновлюючи права позивача, зобов'язує управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1, починаючи з 01.03.2017р., як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням стажу та заробітної плати для обчислення пенсії відповідно до матеріалів пенсійної справи, але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Проте, оскільки, у лютому 2017 року налічувалось 28 календарних днів, отже позовні вимоги стосовно зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Московському районі мХаркова сплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії, яка була зароблена нею трудовим стажем на території України саме з 29.02.2017 року, задоволенню не підлягає, оскільки наступним днем після 28 лютого 2017 року є саме 01 березня 2017 року.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не було доведено правомірності відмови ОСОБА_1 у виплаті пенсії, яка була зароблена нею трудовим стажем на території України у зв'язку з її виїздом за кордон.
З огляду на викладене, позов є таким, що підлягає частковому задоволенню.
Крім того, суд, через некоректність викладення другої позовної вимоги, застосовуючи положення ст.9 КАС України, задовольняє її саме шляхом забов'язання Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова сплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії, яка була зароблена нею трудовим стажем на території України, з 01.03.2017 року та в подальшому виплачувати нараховану пенсію.
Розподіл судових витрат здійснюється в порядку ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 129, 263, 255, 295, 297, 382 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (просп. Тракторобудівників, буд.108. кв.192, м. Харків, 61118 ІПН: НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, (Код ЄДРПОУ: 22682655; Адреса: 61170, м. Харків, вул. Валентинівська, 22 б ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати незаконними дії посадових осіб Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті пенсії, яка була зароблена нею трудовим стажем на території України у зв'язку з її виїздом за кордон - (Ізраїль).
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.03.2017 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії, яка була зароблена нею трудовим стажем на території України, з 01.03.2017 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (вул. Валентинівська, 22-Б, м. Харків, Україна, 61170 Код ЄДРПОУ 22682655) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (просп. Тракторобудівників, буд.108. кв.192, м. Харків, 61118 ІПН: НОМЕР_1) сплачений судовий збір в сумі 352,40 грн. (триста п'ятдесят дві гривні 40 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи, як передбачено п.15 Перехідних положень КАС України; після початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи - безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Оскільки суддя Шляхова О.М. перебувала у відпустці з 03.12.2018 року по 24.12.2018 року, повний текст рішення підписано суддею у перший робочий день 26 грудня 2018 року.
Суддя Шляхова О.М.